Новини

25 листопада у межах VI. Фестивалю відеопоезії CYCLOP Том Конівс, канадський дослідник, критик і теоретик відеопоезії говорив про жанр і пошуки нового у його межах, а також про «концептуальний фьюжн» візуального, вербального та аудіального. «Читомо» транслює найцікавіше.

Одразу й не скажеш, але я ношу два капелюхи. Перший — для поета, який може поєднувати текст, зображення та звук, а також моделювати нові умови для поетичного досвіду. Інший — для спостерігача, критика, який аналізує те, що бачить. Що відрізняє відеовірш від доброго друкованого вірша?Та чи завжди ви пов’язуватимете картинку на екрані зі словами, які почули чи прочитали? Де в цій роботі поезія?

Поетові все одно. Поет — відеопоет, кінопоет — байдужий до визначень, категорій, контекстів. Поет байдужий до термінів — яка різниця, чи то «відеопоезія» пишеться разом, чи окремо? Критик, утім, наполягає, що разом — щоб позначити злиття зорового, словесного та слухового. Критик наполягає, що це — поезія, урізноманітнена відео. Не навпаки. Для поета основним елементом може бути будь-який з доступних трьох. Критик розглядає кожен кадр, кожен неперервний образ разом із його візуальними та аудіальними вмістами, як одиницю. Критик відчуває поезію у зв’язках між її елементами. Визначає поезію на перехресті картинки, тексту та звуку.

Поет знизує плечима.

Критик розрізняє режисера поета як різних митців. Стверджує, що в них різна мета. Поет не бажає бути маркованим.

Критику необхідно відстежити першоджерела та прецеденти методів, що були використані для поєднання цих художніх форм письма, образу та звуку. Поет може працювати у вакуумі.

У пізні 70-ті я  працював у вакуумі — писав у Монреалі вірші. Відеопоезії, якою ми знаємо її тепер, не існувало. Я не міг згадати жодного прикладу. Що існувало — одна з перших мистецьких галерей у Канаді, зосередження міждисциплінарної діяльності — Vehicule Art. У Монреалі була сила-силенна поезії, але бракувало міжмедійних експериментів. Поети читають із зошитів та аркушів, а якщо хтось із них вже видав свою книжку, читає з книжки. Прорив для експериментального здійснила раптова поява у галереї поезії.

Мені пощастило опинитися у колі з семи поетів-членів Vehicule — нас стали називати Vehicule Poets. Галерея була центром мультимедійної діяльності. Митці візуального співпрацювали з перформерами та музикантами. Галерея стала фабрикою експериментів, де руйнували кордони між мистецтвами. Гучні слова: мішані медії, мультимедії, інтермедії. Здавалося, що стрімко розвивається все — окрім поезії.
.

.
Думаю, я став першим у нашій поетичній групі, хто розчарувався в орієнтованих на друковане слово віршах, виголошуваних та ліричних.
.

.
Я вирішив увести до поетичного досвіду постмодерний акцент на фрагментованих формах, уривчастих наративах і на перший погляд випадкових колажах із різних матеріалів. Особливо я захопився мистецтвом перформансу та відеоарту. Саме ними першими я послуговувався, щоб порушити питання про роль поета. У ті часи в мистецтві панувала картинка — до неї було подібне навіть концептуальне уявлення про текст.

Під впливом сюрреалізму я створив свою першу відеопоезію в 1978 році. Читання фрагментованої оповіді, розділеної словом STOP, як у звичайній телеграмі. Відеовірш починається зі слайдів зі знаками STOP, знятих дуже великим планом, і все це супроводжувалося комічним дадаїстичним маршем, який я записав на концерті Ентоні Бракстона.

Читайте також: Cyclop 2014: режисура поезії, поезія режисури

Це називалося Sympathies of War. І якщо вже я розчарувався в тому, як поезію традиційно читали (один голос звертається до аудиторії з подіуму), я мав створити альтернативну форму. Тому я вирішив сидіти позаду екрана, не звертаючись обличчям до камери, а в профіль, силуетом. А ще попросив іншого поета, Ендре Форкаса, стати голосом для знаків STOP.

Кілька днів потому я відчув, що маю натхнення написати посткриптум для Sympaties of War. Поклавши звичайний блокнот просто під вимірювачем рівня звуку відеомагнітофона, я записував вірш у реальному часі. Чергування зображення та звуку були подібні до Sympaties of War. Щоб позначити паузи, я виривав з блокнота сторінки.

Це був мій перший справжній експеримент із візуальним текстом та поезією. Поезія, створена із залученням глядача до процесу написання. Візуальний текст, слова на екрані, не просто мали б семантичне значення — процес їхнього виникнення та зникнення, їхня тривалість та розподіл кадрового простору, забезпечували ритм для розкриття вірша.

У 1983 році я переїхав до Ванкувера. Там я блукав вулицями, шукаючи кадри, що були спроможні до взаємодії. Я не мав конкретної мети, але мене тягло до графіті. Я почав фільмувати їх. Пройшов досить довгий час «визрівання»: я зіткнувся з музичним твором Джона Лурі You Haunt Me. Він ідеально пасував до цієї серії записів. Я зібрав кадри в послідовність зображень, наче в послідовність віршових рядків. Ці рядки написали за мене. Мені залишалося тільки знайти правильний порядок, правильний синтаксис. Я знайшов цей вірш — Sign Language.

Читайте також: Фестиваль відеопоезії CYCLOP оголосив список переможців

Я радий, що відеопоезія — більше не форма мистецтва, що розвивається у вакуумі. Нарешті для інноваційних відео, що кидають виклик нашим ідеям про сучасну поезію, з’явилася аудиторія. У своєму Маніфесті 2011 року (Videopoetry.  A Manifesto) я припустив, що нові технології вимагатимуть переосмислення поетичного досвіду; що поезія — вже не привілейована царина написаного чи сказаного слова. Тож маємо питати себе: що відрізняє цю форму від інших форм мистецтва? Які особливості цього гібридного жанру? Чи буде відеопоезією будь-який короткометражний фільм із віршем-саундтреком? І якщо хтось знайде ідеального вірша — нащо взагалі його ілюструвати?

Відеозапис лекції з українськими субтитрами

Зображення: Cyclop