uncategorized

За нашими підрахунками, з березня 2014 року вийшло понад 40 помітних видань, присвячених війні з Росією, і тема залишається актуальною для українських видавництв. Серед книг – альбоми фотографій, збірники блогів, документальних свідчень, художня література й навіть книги для дітей. Література є засобом фіксації цих подій та їхнім переосмисленням, які потрібні для закріплення історичного досвіду в колективній пам’яті народу. Ми розглянемо найбільш помітні та цікаві книжки, присвячені цій тематиці.

Валерій Макеєв. 100 днів полону, або позивний «911»

Черкаси: Видавець Олександр Третяков, 2015. – 128 с.

«Цей текст – це пам’ять», – пише в своїй книжці черкаський правозахисник і волонтер Валерій Макеєв, який минулого року поїхав на схід з метою визволити українських полонених. Та цьому не судилося трапитися – 16 серпня 2014 року він потрапив у полон до сепаратистів, який протривав довгих 100 днів. За цей час йому довелося відбути ув’язнення в підвалі, витримати допити, пережити інфаркт. Тільки 24 листопада його звільнили.

Побачене, почуте та пережите Макеєв записав і оформив в книжку, в якій, як і в звичайній розмові, немає чіткої хронології. «Багато про що не можу писати й сьогодні, про щось просто не хочу», ? говорить автор, і читач, безперечно, його зрозуміє.

З перших рядків впадає в око смиренність автора, який зрозумів, «що всі ми дуже маленькі перед Богом». Цікаво, що в книзі часто згадується молитва та Бог і не відчувається ненависті до ворога. Швидше, вона є спробою зрозуміти, як таке могло трапитися, до того ж, не тільки з автором, але й з державою в цілому.

Прикметно, що Макеєв не очорнює людей, які тримали його в полоні. З його слів вони постають звичайними, часто жорстокими, та все ж таки людьми, які в силу певних життєвих обставин опинилися по ту сторону барикад. Але багато з них, попри озлобленість, що їх оточує, прагнуть не втратити людяності. Не зважаючи на ненависть до волонтера, який є представником України, вони допомагали йому одягом, ліками, їжею, книгою.

З іншого боку, Макеєв відверто описує українських військових, які, не соромлячись, розгулюють п’яними та погрожують за зроблене їм зауваження. Тобто їх теж ми бачимо звичайними людьми з властивими їм недоліками. До речі, справжня причина затримання волонтера сепаратистами здивує не одного читача.

Читайте також: Воєнна репортажистика: історії, що мають бути розказаними

Ольга Кашпор. Війна очима ТСН. 28 історій по той бік камери

Київ: Видавництво «Основи», 2015. – 224 с.

«Будь-який збіг з реальними подіями та людьми – не випадковий», – стверджується в книжці, що є спробою огляду подій на сході України та в якій зібрані документальні свідчення 28-ми військових спецкореспондентів.

Основна війна цих людей триває в інформаційному просторі. Та, незважаючи на це, сміливості їм не позичати. Кожен із них встиг побувати в гарячих точках України. «Тих, хто повертається з війни, видають очі», – написано в пролозі. І насправді поглянувши на фотографії цих 28 лицарів інформаційного фронту, помічаєш невимовний сум та біль в очах.

У своїх есеях журналісти діляться спогадами та розповідають життєві історії, що трапилися в зоні АТО, але не потрапили в ефіри. Зважаючи на те, що патріотично налаштовані спецкори все побачене та пережите, хочуть вони того чи ні, беруть близько до серця, їм важко залишатися абсолютно нейтральними.

Відомий український журналіст Андрій Цаплієнко, якому часто доводилося бувати в різних гарячих точках нашої планети, стверджує, що «своя війна дещо порушує журналістські стандарти», коли «починаєш працювати на фронті та розумієш, що не можеш ставитися байдуже до своїх земляків, які воюють. Не повинно бути «наших» або «ваших», але не можна не називати «нашими» людей, які воюють за незалежність України. Проте ми намагаємося подавати якомога об’єктивніше цифри, факти, події. У цьому плані журналістські стандарти ми не порушуємо».

Багато внутрішнього простору книги займають якісні кольорові фотографії, зроблені журналістами в різний час та різних місцях. Вони не тільки органічно доповнюють тексти, але й завдяки великій кількості перетворюють книгу ще й у фотоальбом.

Варто згадати, що головним редактором книги є письменник Артем Чех, який наразі перебуває на службі в Збройних Силах України, та те, що частину коштів, отриманих від продажу книг, передадуть фонду «Центр допомоги» та спрямують на придбання медичного обладнання для Головного військового госпіталю у Києві.

Не оминемо того факту, що до книжкового ярмарку в Франкфурті книжку опублікували англійською в перекладі Ярослави Стріхи.

Богдан Жолдак. УКРИ

Київ: Видавництво «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА», 2015 – 224 с.

Нова книжка українського сценариста, драматурга та письменника Богдана Жолдака, написана, за визначенням автора, в жанрі кіноповісті, розповідає про АТО на сході України. Текст складається з новел, об’єднаних в єдиний цілісний твір кількома спільними героями та загальною темою.

Жанр кіноповісті накладає відчутні обмеження на сюжет та описи персонажів, відповідно події змальовані лаконічно, а внутрішній світ героїв часто залишається утаємниченим, і їх можна впізнати тільки за військовим званням чи певними вчинками. Звичайно, тих, хто трапляється в кількох частинах твору, читач навчиться розрізняти та зможе вникнути в їх характери дещо краще. Нестачу психологізму та рефлексій автор, доволі вдало, компенсує динамікою подій.

Герої книжки часто винахідливі, креативні та везучі: їм вдається втекти з полону, переодягненими потрапити в стан ворога та захопити полоненого чи рогаткою вдало воювати з авіацією. Вороги ж навпаки переважно виявляються недалекими.

Окремої уваги заслуговує мова героїв книжки, за якою можна легко визначити, представником якого регіону чи соціальної групи є герой: читач легко відрізнить волинянина від киянина чи білоруски, «нашого» від «не нашого».

Основним завданням цієї художньої «бойової прози» бачиться бажання автора формувати загальну картину, що дає уявлення про перебіг сучасної війни на сході України, особливості роботи бійців АТО, їхні стосунки з волонтерами та місцевим населенням і змалювати українських героїв позитивними, хоча й дещо міфологізованими.

Екатерина Сергацкова, Артем Чапай, Владимир Максаков «Война на три буквы»

К. Фоліо, 2015 – 384 с.

На початку весни видавництво «Фоліо» опублікувало збірку текстів відомих журналістів Каті Сергацкової та Артема Чапая. Додатково до книги потрапив текст російського журналіста-аматора Владіміра Максакова.

Книжка складається з репортажів, що раніше вже друкувалися в п’яти різних виданнях: Сергацкової ? в «Українській правді», «Фокусі», Colta.ru та Сноб.ru і Чапая в Insider. Вони розміщені хронологічно та об’єднані вставками, що роблять книгу цілісним текстом. Автори робили максимальні спроби уникати аналітики і просто описувати побачене і почуте.

Книга вийшла друком до річниці боротьби українців проти загарбника в війні, що скромно ховається за трьома літерами – АТО. Гортаючи її сторінки, читач має змогу реконструювати події, що відбулися в Україні минулого року, адже журналісти побували в гарячих точках, зустрічалися з військовими, волонтерами та людьми по обидва боки фронту. Події, що описані в книзі, відбувалися з часу втечі Януковича до підписання Мінських угод, більш відомих як Мінськ-2. Двома основними темами, розкритими в книжці, є життя військових та життя мирного населення в умовах війни.

Найбільше в книзі текстів колишньої російської опозиційної журналістки Сергацкової, яка, часто емоційно, розповідає про переселенців і мешканців сходу України, їхній побут в умовах збройного конфлікту та допомагає зрозуміти цих людей. Найкритичнішими текстами Чапая є репортаж, в якому він ділиться власним досвідом про полон в українських військових, а також інтерв’ю з двома айдарівцями, яке розкриває внутрішні конфлікти в українському війську. Крім того, до книги потрапила доволі велика за обсягом публікація Максакова, що свого часу приїхав подивитися, як влаштована зсередини «Донецька Народна Республіка», а вже наступного дня був арештований та опинився «на Ямі» (військова тюрма, вже колишньої, СБУ), де пробув шість днів.

Автори вже давно зрозуміли, що те, що відбувається в Україні – це не антитерористична операція та не, як вважала Сергацкова під час подій в Криму, «гражданский конфликт», а повноцінна війна. Їхня репортажистика зібрана під однією обкладинкою з метою донести цю правду до читача.

Розповіді книги нагадують пазли. Вони, описуючи певні локальні події, фрагментарно доповнюють одна одну та розкривають перед читачем як військові події, так і будні та побут мирного населення; руйнують стереотипи і протистоять російській пропаганді. Хоча близько вісімдесяти відсотків текстів написані російською мовою, книга, в першу чергу, орієнтована на українського читача.

Читайте також: Майдан у книжках

Євген Положій. Іловайськ

Розповіді справжніх людей. – К. Фоліо, 2015

Нова книжка журналіста та письменника Євгена Положія «Іловайськ» не є документальною, це художній роман, що ґрунтується на реальних фактах. У ньому органічно співіснують як справжні, так і вигадані персонажі, які мають реальних прототипів. Текст є спробою реалістично та без прикрас описати події, що відбулися в Іловайську в серпні-вересні 2014.

Збираючи матеріал для книги, автор вивчав різні джерела та шукав людей, що вижили в «Іловайському котлі». Йому вдалося поспілкуватися з десятками осіб, серед яких були бійці підрозділів «Донбас», «Дніпро-1», «Херсон», «Миротворець», 17-ої танкової, 51-ї, 92-ї та 93-ї бригад, 39-го, 40-го та 42-го територіальних батальйонів, Сумського прикордонного загону. Розповіді та досвід частини респондентів були охудожнені та узагальнені і лягли в основу роману.

Попри те, що в книзі є кілька персонажів, що згадуються в різних розповідях, головним героєм роману є сама трагедія. Попри цинізм війни та жахливі події, книжка нагадує й про людяність з точки зору моралі, яка не залежить від політичних переконань. «Іловайськ» є художньою спробою переосмислення трагедії та не дає відповіді про причини того, що сталося, а спонукає читача до власних роздумів та висновків. В передмові читаємо: «в романі немає – та й не може бути – прямої відповіді на запитання, хто винен у цій трагедії. Шукати таку відповідь мусять військова прокуратура, слідча комісія Верховної Ради та історики-документалісти».

Роман, публікація якого приурочена до річниці трагедії відомої під назвою «Іловайський котел», вийшов у двох авторських версіях – українською і російською мовами ? та орієнтований як на учасників подій так і на читача, який би хотів про них докладніше дізнатися, а також вшановує пам’ять всіх, хто загинув, захищаючи нашу землю.

Світлана Талан. Оголений нерв

Х.: Книжковий клуб «Клуб сімейного дозвілля», 2015 – 544 с.

Цей роман ґрунтується на реальних подіях, які відбувалися на сході України в 2014 році. Поштовхом до написання твору стала окупація міста Сєвєродонецьк, де вона проживала та свідком якої була. Переживши її, Талан завершила свій роман «Оголений нерв», який розпочала писати в окупованому місті.

Події в романі розвиваються навколо звичайної сім’ї, мирне та спокійне життя якої зруйнували антиукраїнські мітинги, референдуми та окупація. Війна спричинила розкол у родині. Брат, повернувшись з Майдану, прагне розвитку України, а сестра, навпаки, її ненавидить та вступає в ополчення, бабуся ходить на демонстрації та мріє про Росію, а батько шукає заробіток.

У цей час мати – Настя Агафонова – критично аналізує все, що відбувається навколо, та починає писати про події в окупованому місті. «Донбас – незагойна рана на тілі України – прийшов у кожну родину. Можна було б плюнути на Донбас, відгородитися від нього, даючи змогу створювати «ЛНР», «ДНР», «Новоросію» і навіть «Лисичанську Народну Республіку», але нема гарантії, що донецька чума не розповзеться по всій країні», – звертає увагу головна героїня роману Настя.

Хоча й в «Оголеному нерві» розповідається про драматичні події та міститься велика кількість діалогів, він читається нуднувато. Мова твору доволі суха та, незважаючи на описані переживання, часто не викликає сильних емоцій. Крім того, герої роману доволі шаблонні.

Мелодраматичний роман, що був написаний протягом десяти місяців, не є хронікою військових подій. Це спроба художньої замальовки тогорічних подій та їх впливу на звичайних пересічних людей, розповідь про трагедії, що руйнують сім’ї, розділяють найближчих людей чи вірних друзів. З іншого боку, книжка допомагає зрозуміти мешканців Донбасу, їх ставлення до Майдану та АТО.

Цікаво, що на проросійських сепаратистських ресурсах, ще до виходу книги в світ, з’явилися негативні відгуки не тільки про роман (він фігурував під назвою «Бидлота») та письменницю, але й про потенційних читачів.

Художня репортажистика: від Майдану і до сьогодні

Лойко Сергій. Аеропорт

К.: Брайт Стар Паблішинг, 2015. – 328 с.

«Аеропорт» – єдина книга в нашому огляді, що написана іноземцем. Її автор ? Сергій Лойко – військовий журналіст, перекладач та фотограф, який готує репортажі із зон військово-політичних конфліктів; цього року за роботу на війні в Україні він (разом з Керолом Вільямсом) удостоївся однієї з найпрестижніших нагород в американській журналістиці – «The Bob Considine award» за репортаж «з приводу українського конфлікту, виділився серед інших своєю силою, достовірністю, оригінальністю, глибиною і тонкістю інтерпретації».

В основу нещодавно опублікованого роману «Аеропорт» лягли події, що відбувалися на території України під час оборони Донецького аеропорту українськими кіборгами у вересні 2014 – лютому 2015 року. Роман художній, та Лойко знає, про що пише – він єдиний з іноземних журналістів, хто в жовтні 2014 чотири дні був присутній в Донецькому аеропорті та бачив цю війну на власні очі. «Це не хроніка, не розслідування, не літопис. Це художня вигадка, базована на реальних фактах», – акцентує автор.

Головним героєм є досвідчений військовий журналіст Олексій Молчанов. Йому за п’ятдесят, та він почувається у розквіті сил. Наприкінці листопада 2013 року він прилітає в Київ. Як виявилося, «його звичайний авіаквиток насправді був не в Київ, а на одну з найдивовижніших, найтрагічніших і найнеобов’язковіших воєн його життя». Йому вдається врятувати від беркутівців молоду дівчину, і всупереч всім життєвим обставинам, між ними спалахує кохання. Пізніше герой опиняється в зоні АТО та стає свідком героїчної оборони Краснокам’янського аеропорта (прототипом якого став Донецький аеропорт). Звичайно, автор торкається не тільки подій в аеропорті чи АТО, але й Революції Гідності та анексії півострова Крим.

Читаючи роман, попри те, що він художній, відчуваєш специфічну сухість тексту, притаманну журналістським публікаціям.

Публікація книжки «Аеропорт» відбулась двома мовами – українською та російською. Мова оригіналу – російська. Українською роман переклала Ольга Гончар. Переклад вдалий, хоча не зовсім зрозуміло, чому деякі російськомовні діалоги залишилися в тексті, а їх переклад українською, подекуди займаючи мало не півсторінки, є внизу в зносці.

До речі, при оформленні обкладинки та розгорток з назвами глав використано фотографії, зроблені автором.

Книга «Аеропорт» – чи не найпопулярніша з розглянутих нами. Незважаючи на доволі посередній текст, тема зацікавила багатьох – презентації відвідали сотні слухачів, а перший наклад книги був проданий за лічені дні.

Савченко Надія. Сильне Ім’я Надія

К.: Юстініан, 2015. – 328 с.

«Ніколи не хотіла бути письменником чи написати книгу, скільки б мене на це не підбивали. Пережитого життя все одно не описати, та й кому воно потрібно, крім самої себе… В одній книзі прочитала, що людина починає писати тоді, коли у житті дійшла до межі і хоче застрелитися, а духу не вистачає… Я ще до ручки не дійшла! А якби дійшла, то краще б застрелилася…», – такі слова побачить читач на початку автобіографічної книжки Савченко – українського офіцера, депутата Верховної ради, полоненої.

У своїй книжці, написаній в ув’язненні, Савченко торкається всіх важливих подій власного життя – дитинства та юності, досвіду служби в армії, зокрема й у ВДВ, участі у миротворчій місії в Іраку, навчання в ХУПСі, Революції Гідності та АТО. Вона докладно описує полон, викрадення та перевезення в Росію, допити, умови ув’язнення та голодування. Прикметно, що опинившись в екстримальних умовах, Савченко не відчуває страху, сміливо дивиться у майбутнє, не забуває про рідну сестру та матір, думає про Батьківщину.

«Шановні читачі, вибачте, що не високим стилем написана книжка, але «із пісні слів не викинеш»… Писала простою, розмовною», – просить вибачення авторка. Для неї головне ? не стиль письма, а інформація, яку він передає. І справді текст – емоційний монолог звичайної людини, розбавлений обсценною лексикою та пронизаний болем. Болем не за себе ? болем за Батьківщину.

Слід розуміти, що Савченко своєю, дещо безладною, сповіддю не претендує на літературне визнання. Своїм завданням вона бачила просто розповісти про себе та відповісти на запитання, на які в майбутньому «довго і нудно доведеться відповідати».

Вступне слово до книжки написали редакторка Світлана Максимова, адвокат Ілля Новіков, блогер Дід Свирид та сама Надія Савченко. Наприкінці книжки розміщені листи Савченко, написані у в’язниці та адресовані сестрі, військовим та всім українцям.

При оформленні форзацу обкладинки використали лист сестри до Надії. Всередині розміщена кольорова вклейка з фотографіями Савченко, зробленими в різний період її життя. Книга опублікована, як в тонкій (значно дешевша), так і в твердій палітурці з суперобкладинкою.

Тарас Березовець. Анексія: Острів Крим. Хроніки «гібридної війни»

К. : Брайт Стар Паблішинг, 2015. – 392 с.

У своїй книзі відомий політолог Тарас Березовець аналізує події, що відбулися на території України та Автономної Республіки Крим весною 2014 року, наслідком яких стала анексія півострова.

На початку книжки він визначає мету, з якою написав «Анексію»: «Сподіваюся, що викладені в книзі факти стануть у пригоді, коли прийде час давати правову оцінку всім кримінальним та військовим злочинам людей, хоч би на яких високих посадах вони були чи й досі є. Бо ж, лишившись непокараним, цей геополітичний злочин рано чи пізно поставить усе людство на межу геополітичної катастрофи. Найбільшої з часів завершення Другої світової війни».

Текст структурно поділено на три розділи («Наближення бурі», «Зелені чоловічки» та «Операція «Кримнаш»»), що описують події в Україні з 18 лютого до 18 березня 2014 року. Кожний розділ поділений на частини, в яких подано подекуди погодинний опис певної доби.

Книга надзвичайно насичена фактами. Збираючи матеріал для книжки, Березовець розмовляв з багатьма політиками, військовими, журналістами, громадськими активістами та свідками подій. Їхні коментарі та свідчення органічно доповнюють основний текст. Важко уявити обсяг опрацьованої автором інформації при підготовці видання.

На сторінках «Анексії» Березовець фіксує та аналізує способи ведення Російською Федерацією «гібридної війни», дію її спецслужб та пропаганди. Мова твору, як і личить публіцистичній книжці, суха, беземоційна та виважена. Вкінці книжки розміщені посилання на публікації в мережі, що дозволять глибше дізнатися про описані події.

Видання добре ілюстроване – на сторінках чорно-білі фотографії, а всередині – вклейка з кольоровими фотографіями.

Березовець присвятив «книгу всім відомим і безіменним героям того буремного «місяця анексії»».

Валентин Торба. Я — свідок. Записки з окупованого Луганська

К.: ТОВ «Українська прес-група», 2015. — 384 с.

«З самого початку трагедії на Донбасі і до вересня 2014 я перебував у своєму рідному Луганську. Мені довелося не лише спостерігати за тим, як нашу землю ріжуть по живому, а й фіксувати прогресуюче божевілля», – звертається до читача на початку власної книжки журналіст Валентин Торба.

Коли окупований сепаратистами Луганськ виявився відрізаним від решти України, Торба був в місті. Єдина можливість спілкуватися з зовнішнім світом та Україною в нього залишилась через соцмережі та публікації в газеті «День». Пізніше близько місяця він був відрізаний від світу взагалі, та не припиняв власних спостережень за побаченим.

Після виїзду з Луганська матеріал, присвячений проблемам на Сході та збройному конфлікту на Донбасі, фрагменти щоденників, особисті нотатки та спогади Торба синтезував в одну книжку. В лютому 2015 року він зробив запис у своєму щоденнику: «Я тут згадую всяке, перечитую і трохи пишу. Паралельно моніторю новини. Відчуття таке, що пишу про минуле кров’ю сьогодення. А рядки про сьогодення налиті кров’ю минулого. Причинно-наслідкові зв’язки давно перетворилися на багряні струмені, від яких сторінки злипаються».

Також у своїх роздумах він повертається до недалекого минулого, прагне розібратися, які передумови того, що трапилося. Окрім уривків з власних щоденників, автор цитує публікації з інтернет-сайтів, а також висловлювання політиків, бізнесменів, письменників, громадських діячів.

Метою публікації є не тільки фіксація подій, розповіді про те, що пережили українці на окупованій території, але й спонукання до аналізу ситуації та правильних висновків про те, що коїлося на Донбасі рік тому та відбувається зараз.

Видання ілюстроване чорно-білими фотографіями та оформлене в тонку палітурку. Упорядниками книжки, крім автора, є головний редактор газети «День» Лариса Івшина та редактор англомовної редакції «The Day» Анна Мотозюк.

«Я – свідок. Записки з окупованого Луганська» разом з книжкою Івана Капсамуна ««Котел», або справа без терміну давності» присвяченою новітній історії України та упорядкованою Марією Семенченко збіркою розповідей бійців про війну на сході «Катастрофа і тріумф. Історії українських героїв» формують публіцистичну трилогію, опубліковану газетою «День», яка покликана допомогти читачам  зрозуміти, що саме зараз відбувається в Україні.

Звичайно, книжок, об’єднаних темою українсько-російських взаємин та АТО, опубліковано набагато більше. Згадаймо побіжно хоча б деякі з них:

• Марія Матіос. Приватний щоденник. Майдан. Війна. – К.: Піраміда, 2015 – 356 с.

Хроніка подій з кінця 2013 до середини 2015 року. У книжці, написаній у формі щоденника, подано погляд на події Майдану та війни, що триває, та їх вплив на історії українців і їхніх сімей.

• Євген Магда. Гібридна війна: вижити і перемогти. – Х.: Віват, 2015 – 304 с.

У цій книжці автор пробує проаналізувати причини, через які Україна стала жертвою агресивної та провокативної поведінки Росії, наслідком якої стала гібридна війна.

• Макс Кідрук. Небратні. – Харків: Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля», 2015 – 304 с.

У своїй публіцистичній книжці автор розглядає стосунки України з Росією з часів Переяславської ради до сьогодення.

• Максим Бутченко. Художник войны. – Х. : Фолио, 2015.

Кореспондент видавництва «Новое время», родом з шахтарського містечка в Луганській області, розповідає читачу про події після Євромайдану та військові зіткнення на сході України та прагне показати йому обличчя справжнього Донбасу.

• Волонтери. Мобілізація добра: збірка. – Харків: Книжковий клуб «Клуб сімейного дозвілля», 2015. – 256 с.

У книжці відомі українські прозаїки і поети привертають увагу читача до феномена волонтерства в Україні. Упорядник збірки – Ірена Карпа.

• Маргарита Сурженко. Історії зі Сходу на Захід. – Брустури: Дискурсус, 2014 – 84 с.

У книжці читач знайде історії людей, що змушені були залишити усталене для себе життя на сході України та відкрити для себе іншу Україну – ту, якої вони не знали.

• Маргарита Сурженко. Нове життя. Історії з Заходу на Схід. – Брустури: Дискурсус, 2015. – 240 с.

Це своєрідне продовження попередньої книги, в якому авторка розповідає про людей, що залишилися по той бік фронту, та пробує їх зрозуміти.

• Василь Шкляр. Чорне сонце. – Х.: Книжковий клуб «Клуб сімейного дозвілля», 2015. – 304 с.

Шкляр у своїй новій книжці розповідає про війну на сході з точки зору бійців батальйону «Азов».

• Галина Вдовиченко. Маріупольський процес. – Х.: Книжковий клуб «Клуб сімейного дозвілля», 2015. – 288 с.

Це мелодраматична розповідь про добровольця Романа, що потрапив в полон до сепаратистів та в полоні зустрів кохання.

• Ольга Каліновська, Олег Криштопа, Євген Назаренко, Валентин Трохимчук, Дарина Феденко. Неоголошена війна. Невідомі факти і хроніки АТО. – Х.: Книжковий клуб «Клуб сімейного дозвілля», 2015.

У цій книзі автори описують та аналізують неоголошену українсько-російську війну.

• Андрій Цаплієнко. Книга змін. – Х.: Книжковий клуб «Клуб сімейного дозвілля», 2015. – 256 с.

Новели відомого тележурналіста про війну в Україні.

Читайте також: Десять книжок про Майдан-2004