Читомо > Видане > Вуличне канадське видання для бідних “Alberta Street News”

Видане

Вуличне канадське видання для бідних “Alberta Street News”

19.07.2013 0 Автор:

Навіть у таких великих і розвинутих містах як Едмонтон (Канада) більшість людей не знають різниці між вуличним виданням, яке розповсюджують бідні люди, та безкоштовними рекламними газетами чи іншою друкованою пресою. Дехто про них чув, але з різних причин не купував, хтось купує, але не читає. Постійних читачів  прихильників – зовсім небагато. В Едмонтоні з населенням майже, як у Львові, вуличне видання виходить з таким самим тиражем – 3 тисячі примірників.

red3

 

Лінда Дюмонт і Мар’яна Соха роблять крос-інтерв’ю для своїх видань

Альтернатива альтернативі

Лінда Дюмонт, засновниця і головний редактор на сьогодні єдиної вуличної газети в Едмонтоні заснувала “AlbertaStreetNews” як альтернативу до вже наявної тоді вуличної газети “OurVoice”. У певний період свого життя, коли їй доводилося виживати на соціальну допомогу від держави, вона сама продавала цю газету і писала туди статті. А бажання розвивати видання було настільки сильним, що Лінда вирішила ще й стати професійним журналістом і 3 роки вчилася на курсах журналістики. Будучи переконаною в тому, що вуличне видання має насамперед давати голос бідним, а не перетворюватися у мейнстрім, вона зібрала навколо себе однодумців та заснувала “AlbertaStreetNews”. Це сталося у 2003 році. Проект є повністю волонтерським. Ніхто з дописувачів, дизайнерів чи фотографів (а їх в команді є 15 осіб) не отримує гонорарів. На публікацію заробляють продажем газети та отримують благодійні пожертви.

red5

«Вивіска» редакції

В епіцентрі маргінесу

Дім Лінди, який одночасно є редакцією “AlbertaStreetNews”, розташований недалеко від центру Едмонтону. Про те, що тут є редакція, можна здогадатися хіба за маленьким аркушем паперу, який прикріплений до вікна. Насправді із цілої команди тут працює лише Лінда: отримує електронною поштою статті, вибирає, редагує та відправляє на верстку. Сюди ж, до неї додому, привозять надруковані газети, за якими приходять вуличні продавці.

Читайте також: Ознаки мистецького життя від журналу «Просто неба»

«Це дуже зручно, – каже Лінда. – Більшість з них постійно перебуває в цьому кварталі». Цей квартал, попри свою географічну близькість до центру, вважається одним з найбідніших у місті через величезну кількість закладів для бездомних людей. У 50-тих років минулого століття тут одна за одною будували церкви різних конфесій, частина з яких з часом перетворилася на притулки, денні центри чи благодійні їдальні. Тут на вулицях важко зустріти когось, крім бездомних людей. Хоча й місцеві мешканці не вважають його небезпечним чи кримінальним, вони все одно стараються туди не потрапляти.

red

Офіс Лінди

Незалежність як можливість критикувати

У своїй газеті Лінда найбільше цінує незалежність. Незалежність для неї – це можливість критикувати. Її критика стосується в основному системи допомоги бідним людям у Канаді. Скажете, що там нічого критикувати? «Вони заробляють гроші на допомозі бідним, – каже Лінда. – Майже всі програми для бідних людей, які фінансує уряд, тримають людей у бідності, а не допомагають вийти з неї. Вони відкривають притулки, куди люди не хочуть іти, бо відчувають там зверхнє ставлення, бояться заразитися вошима чи бути пограбованими».

Читайте також: Література соціального дна

В Едмонтоні малозабезпечені люди, які отримують соціальну допомогу від держави, не можуть заробляти більше, ніж 150$, бо тоді цю допомогу їм перестануть виплачувати. Саме тому, вулична газета не має фіксованої ціни. Розповсюджувач ікупляють її за 50 центів і продають учетверо або вп’ятеро дорожче. Тоді їхній заробіток неможливо підрахувати чи офіційно зафіксувати. «Вони трактують людей як дурних. І я не могла про це не писати», – відповідає Лінда Дюмонтна питання про мотивацію.

 red4Так виглядають вулиці у кварталі, де живе і працює Лінда

Голос – бідним!

Третина дописувачів вуличної газети – самі ж розповсюджувачі. Решта – люди, які вболівають за спільну справу та розділяють погляди редакції. У газеті немає матеріалів, які не стосуються соціальних проблем. Більшість з них – історії від першої особи. Для Лінди важливо дати бідним людям можливість висловитися на сторінках газети, навіть якщо їхні історії не мають ні інформативної, ні художньої цінності. Одночасно вони охоче друкують листи невдоволення до редакції. У останньому номері надрукований лист читача, який скаржиться на статтю одного бездомного чоловіка, у якій було забагато про п’янки, блюваннята загаджені штани. «Наші дописувачі розповідають свої історії у свій власний спосіб. Нам важливо, щоб ці історії були почутими, навіть якщо ми не погоджуємося з їхніми поглядами. Але такою є їхня реальність», відповіла йому на сторінках газети Лінда Дюмонт.

red2

 Лінда Дюмонт біля свого дому – редакції

Поделиться в facebook'е Поделиться вконтакте Поделиться в twitter'е

Щоб залишити свій коментар, будь ласка, увійдіть через аккаунт Vkontakte чи Facebook

*

code

Соцмережi
artarsenal bookforum publish messe