Новини

25-26 лютого відбувся III-й Конгрес «Література в Дії», спікерами якого стали 17 експертів, а 70 учасників приїхали з таких міст, як Київ, Харків, Львів, Вінниця, Чернігів, Запоріжжя, Кагарлик, Бучач, Мелітополь, Черкаси, Тернопіль, Івано-Франківськ, Кривий Ріг, Полтава. Читомо записало найцінніші цитати цього професійного заходу.

«Український Інститут книги: цілі, плани, напрацювання»

Спікер: Ростислав Семків, в.о. директора Українського інституту книги.

Ростислав Семків, в.о. директора Українського інституту книги став першим спікером конгресу і розповів про мету і структуру Інституту, заплановані напрямки роботи, зокрема реформу програми «Українська книга», а такодж майбутні вибори директора.

Ростислав Семків: Головна стратегічна мета Інституту пов’язана з найбільшою проблемою, яка в нас є. У нас мало читачів. І від цього страждають видавництва, бо не можуть сповна реалізувати свою продукцію, від цього страждають автори, бо мають робити щось іще.

Читачів справді мало. Для прикладу, я розмовляв з головою Асоціації македонських видавців і він сказав, що тепер у них ситуація краща, ніж раніше, але далека від ідеальної. В 90-х – на початку 2000-х македонський видавець був спокійний за наклад в 500 примірників, знав, що він їх продасть. Зараз значно краще, бо вони спокійні за наклад в 1000 примірників. Тут я собі подумав, що український видавець теж може бути спокійним за 1000 примірників, можливо, навіть за 2 000. Різниця в тому, що в Македонії – 2,5 млн населення, а в нас – 45 млн. Тож ми мали б бути спокійні за наклад у 20 000 примірників. Хоча б. А в нас дуже мало книжок реалізовується таким накладом.

Тому стратегічна мета Інституту книги – це насамперед популяризація читання. Ми повинні знайти такі ініціативи, такі стратегії, які дозволять збільшити кількість читачів.

Розповідаючи про структуру Інституту, Семків виокремив 2 сектори: сектор роботи з видавцями та сектор роботи з бібліотеками, і наголосив на потребі переймати досвід Словаччини та Чехії, яким найкраще вдалося активізувати роботу бібліотек, перетворити їх з простого місця, де позичають книги, в культурні центри, простори, де люди проводять час, працюють над проектами, де щось постійно відбувається.

Крім того планується окремий відділ, що буде займатися залученням додаткових ресурсів від приватних пожертв, коштів місцевих громад, корпоративної участі, не обмежуючи Інститут самим лише державним фінансуванням.  Також серед цілей інституту – координація ініціатив, які так чи інакше працюють над популяризацією читання, але при цьому не комунікують між собою, налагодження зовнішніх зв’язків.

Потрібно розробити нові процедури для двох найбільших програм, які буде контролювати Інститут книги. Це програма «Українська книга» і програма «Цифрова бібліотека». Змінювати ці процедури потрібно. І у випадку «Української книги» це мають бути докорінні зміни. Конкурувати повинні не видавництва, а проекти, щоб перемагали цікавіші, доцільніші, вигідніші.  (…) Принцип анонімної участі, чесний відбір та кваліфікація видавництв. Ми маємо бути впевнені в тих видавцях, яких допускаємо до конкурсу. Це перевірена практика: спочатку допуск до заліку, а потім залік.

У програмі «Українська книга» зарезервована певна кількість місць під різні напрямки, зокрема на дитячу літературу, патріотичну, на переклади іноземних творів українською мовою та текстів українських авторів на іноземні мови.

Конкурс на посаду директора Українського інституту книги буде оголошено наступного тижня, інформація про деталі та перелік документів можна буде знайти на сайті Мінкульту. Процедура виборів триватиме 45 днів.  У раду, яка обиратиме директора, увійде 3 представники міністерства і 6 представників, делегованих громадськими об’єднаннями і обраних жеребкуванням (за регламентом подавати документи для делегування представника можуть тільки ті ГО, чия діяльність стосується культури чи популяризації читання).

Штат Інституту нараховуватиме 20-25 співробітників, а знайти його можна буде на одному з поверхів будинку на Ярославовому Валу, 36-38, де колись збиралися неокласики.

Читайте також: Директор Інституту книги у Польщі Ґжеґож Ґауден: безкоштовний доступ до інтернету – це причина зайти до бібліотеки

.

.

«Мережевий підхід» у дії: кейс «Львів — Місто літератури ЮНЕСКО»

Спікерки: Богдана Брилинська, Софія Соляр

Богдана Брилинська, координатора проекту, розповіла про шлях до титулу «Львів – місто літератури ЮНЕСКО», що почався ще 2013 року та окреслила проблеми і виклики, з якими довелось зіткнутися.

Богдана Брилинська: На сьогодні є дуже багато проектів, які ми хочемо втілювати, але мало людського ресурсу і його важко розподіляти. Залишається «конкуренція» та неконсолідованість всередині галузі.

«Туристичний» дух міста –  це те, з чим Львів бореться вже не перший рік. І бореться, і ні водночас, бо туризм треба розвивати з точку зору економіки, але треба розвивати і культуру, й інтелектуальне наповнення того самого туризму і того туриста, який приїжджає до нас. Проблемою є вибаглива публіка, бо львів’янин має специфічне сприйняття всього, що робиться в місті, і загострена міжнародна увага до Львова, яка стала ще гострішою, бо ми активно включилися в роботу з іншими містами літератури. Зараз ми працюємо над виконанням заявленої стратегії «міста літератури», адже залишилось всього три роки до того, як ми будемо звітувати перед ЮНЕСКО вперше.

І, найцікавіше, – це створення нового формату культурного центру довкола ідеї мережевого підходу. Центр творчого розвитку, як називається офіційно офіс Міста літератури, – це частина міського палацу культури імені Гната Хоткевича, який працює у Львові. Установа культури, в якій штат формується відповідно до наказу Мінкультури, що визначає штатні розписи міських палаців культури по всій Україні. І запровадити там посаду проектного менеджера – неможливо. Ми можемо їх назвати редакторами, завідувачами відділу і т.д., але назвати їх дизайнерами і проектними менеджерами не можемо. Ми вийшли з цієї ситуації творчим шляхом і створили Центр творчого розвитку.

На сьогодні палац культури ім. Гната Хоткевича перебуває на етапі трансформації сам по собі. І у нас є план зробити там трирівневу установу, яка б у собі містила різні рівні навчання в культурній сфері. Перший рівень – творчі колективи, другий рівень – навчання культурних менеджерів, третій рівень – коворкінг для представників основ культури. Найбільша проблема в місті – немає культурних менеджерів, які могли б допомогти розвиватися митцям, письменникам, літераторам.

У нас є положення про першу львівську літературну премію, яка становитиме 150 тис грн. на автора. З того, що я поки що знаю, це найбільша премія міського зразка в Україні. Конкурсна комісія буде складатися із представників громадськості, видавництв, літературних менеджерів, книгарень. Ми хочемо збирати інформацію максимально широко з усіх літературних агентів, які є в Україні, у Львові. Можуть подаватися автори не тільки львівські, тут таких обмежень немає. Також готуємося презентувати положення про підтримку перекладів.

Читайте також: ЮНЕСКО звітує про сексизм у шкільних підручниках по всьому світу 

.

.

«Промоція літератури в інших країнах на прикладі кейсів Goethe-Insitut»

Спікерка: Марія Шубчик – асистентка відділу «Інформація та бібліотека» Goethe-Insitut в Україні

Марія Шубчик: Бібліотека має дуже стабільну позицію, бо наявність книги для нас – базова для промоції, ми вважаємо, що у читача має бути доступ до книг. Але бібліотека – це не книгосховище, бібліотека – це робочий простір, де можуть проводитись певні заходи, і ми хочемо розвивати цей напрямок надалі.

У нас є постійна аудиторія, ми робимо якісь тематичні заходи. Намагаємось актуалізувати певні групи літератури за допомогою заходів, що відбуваються поза основною бібліотечною діяльністю. Як приклад можемо навести філософські тексти. Вони справді дуже важкі, і в нас цими книжками користувалися не дуже жваво. А потім ми разом з групою філософів, які читають німецькою мовою, почали проводити семінари з перекладу німецької філософської гуманітаристики. І помітили, що після них попит на ці тексти справді зріс. Також зараз ми плануємо цікавий проект разом із Бібліотекою красних мистецтв. Нам запропонували робити лекції про німецьких фотографів, і ми погодились.

Також у нас є електронний абонемент книжок. Можна подивитись на рекламні анотації, презентації книжок, і якщо ви зареєстровані в нашому електронному абонементі, то ви одразу можете взяти цю книжку – отримати її на свій ґаджет. І потім, десь за два тижні, як і у звичайній бібліотеці, вона не буде доступна. Це можна зробити з будь-якого куточка України.

Влітку ми запропонуємо новий сервіс, який дуже пожвавить роботу, – автоматизовану систему видачі книг. Тобто читач буде приходити, брати книгу на видачу, сам її на себе записувати, приходити здавати, система буде це все контролювати, надсилати повідомлення. Це дозволить бібліотекарям більше часу відводити на консультації читачів і приводити їх до книг, які їм будуть цікаві. Ми думаємо, що це спрацює».

.

.

Круглий стіл / дискусія «Бізнес-моделі в літературній справі»

Модератор: Володимир Воробей (PPV Knowledge Networks). Учасники: Оксана Форостина (Yakaboo Publishing), Наталія Табачин (Компанія з розробки мобільних додатків Nravo Kids), Світлана Скляр (Видавництво «Віват»).

Володимир Воробей: Бізнес-моделювання – це мистецтво: коли ми дивимось на те, як можна створити додану вартість, цінність, за яку люди готові заплатити, – це теж творчий процес, бо одну й ту саму книжку можна подати по-різному, за різні кошти.

Наталія Табачин: При роботі з мобільними додатками Nravo Kids – дитячими іграми на розвиток для дітей дошкільного віку (від 1,5 року до 6) – виникла потреба поєднати віртуальний і реальний світи. Адже гра на планшеті (чи іншому ґаджеті) лімітована в часі, а дитина відчуває потребу далі повернутись до героїв гри та її атмосфери. Для цього ми створили паперові творчі набори за мотивами ігор. Для видавництв, до яких ми звертались, такий запит був неформатом.

Натомість видавництва звертаються із проханням зробити інтерактивну книгу, а це – дорогі проекти. Ми реалізували із «Видавництвом Старого Лева» проект «Скриня» – це неприбутковий проект, швидше маркетинговий додатковий інструмент, який буде популяризувати і збільшить продажі друкованої книжки.

Ціна такого додатку – від 5 тис. доларів, тому видавцям та розробникам ігор є сенс працювати на партнерських засадах.

Оксана Форостина: Насправді вам потрібна була не книжка, а сервіс, і це не обов’язково означає, що потрібно було звертатись до видавництва. Є видавництва, які надають такі сервіси – готують продукцію для великих компаній – річні звіти, навчальну літературу тощо.

В ідеальному світі управління подібними проектами мали б робити консалтингові компанії, які працюють в маркетингу і комунікаціях.

Фахова література – це ринок, який росте з об’єктивних причин (зменшилась і далі зменшується частка імпортованої з Росії літератури, а раніше в деяких сегментах це був весь ринок – наприклад, ділова література). Фахова література дорожча, оскільки це перекладна література (збільшення бюджету на переклад та права, додаткове консультування, редагування, уточнення чи розробка термінології).

Світлана Скляр: Фахової вітчизняної літератури майже немає, оскільки знайти фахівців, які зможуть популярно написати книжку, дуже складно. Ті, хто зміг піднятись над викладацьким рівнем, працюють коучами чи в бізнесі, і навіть якщо вони будуть готові витратити свій час на написання книжки, за цю роботу потребуватимуть такий гонорар, який видавці запропонувати не в змозі.

.

.

«Внутрішні й зовнішні задачі в управлінні великими проектами»

Спікерка: Ірина Соловей, Garage Gang Kollektiv

Те, що Львів став містом літератури ЮНЕСКО – це один крок для міста, але великий крок вперед для країни. Тому що це потребувало співпраці між культурним середовищем, муніципалітетом, місцевими бізнесами, і вони змогли знайти достатньо гнучкості, щоб прийти до діалогу і діяти разом.

Великі проекти – це двигуни росту.

Основне мистецтво – ресурсність: як з найменшою кількістю ресурсів зробити максимально впливовий проект.

Питання, на які потрібно дати собі відповідь, щоб розуміти, що ви зорієнтовані у тому полі, на якому працюєте:

• де протікає знання, завдяки якому можемо посилити і доповнити активи
• де і з ким є порозуміння (перетин дисциплін)
• де є енергія (дослідження читача, продажів)
• облік можливостей
• де найкращі розмови про літературу щотижня
• місце, де приходять інсайти

Основний перелом у переході до великих проектів – те, що до цього ви могли сприймати щось як продукт чи організацію, а коли ви займаєтесь великими проектами, ви стаєте частиною цієї системи.

Якщо ви не можете чітко сказати, що саме ви створюєте, що є суттю того, що ви робите, то ви або не дуже зацікавлені в реальній меті, або не впевнені в тому, що хочете робити декілька речей одночасно і можете не вийти на те, щоб ядро продукту було стійким.

Ви маєте визначити, що забезпечує прорив у проекті, і що від цього залежить, – і працюєте тільки з цими факторами, ні на що не відволікаючись. Це чіткий критерій управління того, як рухається процес і як правильно планувати ресурси та перевіряти себе дорогою до мети.

У вашій програмі не має бути нічого зайвого – тільки те, що ви поставили собі за мету.

Важлива поінформованість про те, хто обирає вас: знаєте, коли правильно залучати, який найкращий спосіб і для чого їх залучати.

Важливо розуміти рівень або простір росту.

Щоб рости, потрібно постійно проводити експерименти: досліджувати, що стане двигуном росту, що виводить на нову траєкторію.

Ваші плани ростуть швидше, ніж ваші компетенції та соціальні зв’язки.

Критерії великого проекту:

• масштабованість
• прогнозованість
• відтворюваність
• впливовість
• пізнавальність

.

.

«Взаємодія в команді та виклики в роботі з колективом»

Спікерка: Юлія Філіпповська, фасилітатор і директор міжнародного лідерського дослідницького центру «Інституту Глибинної Демократії» в Україні

Багато цікавих ідей, яскравих ініціатив формально не рухаються далі, і дуже часто це про стосунки: не домовились, чи не погодились, або різні інтереси, чи будь-що ірраціональне.

Лідеру важливо мати сильний контакт із баченням проекту.

Сильна команда – обов’язково різнобічна, важливо чути всі точки зору.

Конфлікти не можна ігнорувати чи уникати їх, найкраще – виявляти і вирішувати їх у зародку.

Конфлікт – це можливість поглибити стосунки, а для системи – стати більш цілісною.

Фото Оксани Боровець

Записали Алла Костовська та Мар’яна Хемій