У ніч на 26 квітня на 67-му році життя пішов із життя письменник, літературознавець Сергій Іванюк (літературний псевдонім – Сергій Оксеник). Про це на його сторінці у Facebook повідомили друзі та знайомі.

Сергій Іванюк (літературний псевдонім — Сергій Оксеник) народився 7 січня 1952-го року в Миколаєві. Літературознавець, письменник, журналіст, критик і перекладач, кандидат філологічних наук, один із відроджувачів Національного університету «Києво-Могилянська академія», доцент кафедри літературознавтсва.

Вчився на факультеті журналістики КДУ ім. Т. Г. Шевченка. З 1976 по 1980 рр.. працював на республіканському радіо. В 1981–1983 рр.. — завідувач відділу журналу «Піонерія». Працював в редакції журналу «Слово і час».

З 1991 року працював над проектом відродження Києво-Могилянської академії. Після її відкриття в 1992 році став деканом факультету гуманітарних наук, а з 1994 по 2000 рік — ректором.

З січня 2006 року — головний редактор журналу «Однокласник».

Сергій Іванюк почав публікувати оповідання для дітей у 1980-х роках. 2004 року вийшла перша книжка пригодницько-фантастичного роману «Лісом, небом, водою» під назвою «Лисий». А 2007 р. — друга книжка роману, що називається «Леля».

Має понад 100 публікацій українською, російською, німецькою, англійською, шведською, грузинською, чуваською та іншими мовами. У тому числі переклади з англійської та російської.

Сергій Оксеник, 

письменник, літературознавець:

«Дитяча література народилася суто з утилітарної потреби, і на жаль, ця печать чогось, що можна застосувати замість виконання певних батьківських обов’язків, над українською літературою тяжіла завжди. Вона завжди була підпорядкована дидактичній доцільності, і саме доцільність слугувала «знаком якості» дитячої книжки.

Мене часто запитують, що б я порадив читати дітям з української літератури ХХ століття – і тут хоч вішайся! Вона така заідеологізована, така утилітарна – навіть не прагматична, а саме утилітарна. В ній видно, як мінялася ідеологія: наприклад, у тридцяті роки Радянський Союз почав активно готуватися до війни – і дитяча література найкраще це демонструє, оскільки на п’ятдесят відсотків була присвячена майбутній війні з фашистами. І на жаль, це стосувалося і серйозних письменників, яких просто змушували до цього – наприклад, Близнець тричі переписував повість «Женя і Синько».

Сьогодні в нас може і не треба писати дидактичну літературу. Я вважаю, що літературу треба переглядати, і може навіть просто викидати усі ці безпосередні звернення до читача: «ти ж дивися, дитинко, завжди слухайся маму», – сказав дядько Петро…».

Хто сказав, що письменники повинні виховувати патріотів? Так, патріотизм для нас зараз актуальний, але хто колись сказав батькам, що вони не повинні виховувати патріотів? Тобто, батьки не зобов’язані, а письменники зобов’язані з якогось дива. І виходять такі ідіотські ситуації: якщо роман називається «Таємниця козацького стремена» – значить, хороший, а якщо слова «козацький» немає – значить, це вже другий сорт.

Я вважаю, зараз саме той критичний момент, коли потрібно задавити дидактику в корені. Все, що література повинна виховувати у дітей – це естетичний смак, і більше нічого. Все інше повинна виховувати сім’я».

Раніше повідомлялося, що пішов з життя український поет Станіслав Вишенський

Читайте також: Від Франка до Оксеника: що і в якому віці читати дітям