Дискусія

У межах програми «Управлінські діалоги» на Книжковому Арсеналі відбулася дискусія «У пошуках втраченого автора: коли чекати на якісний український нон-фікшн». У ній взяли участь видавці Антон Мартинов («Наш формат»), Оксана Форостина (Yakaboo Publishing) та викладач kmbs Едуард Мальцев, модерував розмову Павло Білодід.

«Читомо» записало основні тези спікерів з дискусії та відповіді на найцікавіші запитання аудиторії.

.

Що видаватиметься, коли зарубіжні бізнес-хіти закінчаться

Оксана Форостина: Я не думаю, що колись закінчаться тексти, які варто буде перекладати. Адже весь час з’являються нові. Тут радше постає питання підходів: чекати на рейтинги авторитетних видань чи ризикувати та купувати нові зарубіжні рукописи, коли не відомо, «вистрелить» це видання чи ні. Ми вже працюємо над виданням кількох книжок українських авторів. Перша така книжка у нас вже вийшла («Любов та бюджет» Любомира Остапіва. – ред.), інші у нас в роботі. У вересні з’явиться книжка Павла Шеремета, яку ми вже попередньо презентували. Також плануємо цього року публікацію ще двох книжок, які нам пишуть на замовлення: одна про біг, а інша – про історію України в 90-ті роки.

Антон Мартинов: У світі щороку виходить десь 100-150 нових книжок якісного нон-фікшну. Десь такий ліміт існує. Український ринок може собі дозволити продати більше назв на рік. Ми дуже хочемо видавати українського автора й розуміємо, що без цього ніяк. Маємо кілька назв у розробці. Не буду поки що розповідати, яких саме, бо ще не підписані контракти. Ми б хотіли, щоб пропозицій від авторів було більше. І щоб автори вміли не тільки писати, а й промотувати себе та свою книжку. Дуже хочеться, щоб такі дискусії та події сприяли цим процесам.

. 

Як знайти/виховати автора?

Антон Мартинов: Ми як пропонуємо авторам писати, так і дивимося рукописи, які нам надсилають. Якісної пропозиції від самих авторів поки що не так багато. Адже нон-фікшн – це про явже набуті знання, досвід. В Україні автору складно видати бізнес-книжку, не боячись того, що його можуть посадити, якщо він розкриє певні факти з бізнесу, який у нас не прозорий. Ідеальною моделлю, як на мене, є співпраця бізнесменів, які хочуть розповісти свою історію з журналістами, які добре пишуть. Це нормальна практика на Заході.

Принаймні, він має бути відомим, вести свою сторінку у Facebook. Щоб ми розуміли, що він вміє і хоче працювати з аудиторією. Для нас це три стовпи. Перше – медійність, друге – досвід та його унікальність, тобто те, що ми можемо передати через книжку людям. Третє – це сюжет, тобто цікава подача теми читачу. Це також дуже важливо.

Оксана Форостина: Я погоджуюсь з Антоном: медійність важлива. Це і вміння працювати з публікою, і певне ім’я. Не всі це, звісно, люблять, і не всі можуть дозволити, адже в деяких сферах це може зашкодити. Але основний критерій для будь-якого автора, як українського, так і зарубіжного: за його ім’ям має бути якась історія самореалізації. Набагато цікавіша книжка тієї людини, яка вже чогось досягла й може поділитися своїм життєвим досвідом.

Що стосується співпраці з журналістами… Мені здається, українська журналістика ще не до кінця розуміє, яке це величезне поле для роботи, особливо для людей із досвідом написання матеріалів на бізнесову тематику. Запит на таку співпрацю, безсумнівно, є.

Читайте також: Маркетинг to read: нові видання Книжкового Арсеналу

.

Яку бізнес-стратегію щодо українських авторів вибрати?

Едуард Мальцев: Стратегія – це розуміння майбутнього бажаного стану. Я погоджуюсь, що український бізнес доволі закритий. Він не хоче про себе розповідати. І не може. Такі історії, як розповідаються в книжках «Продається все. Джефф Безос та ера Amazon» чи в «Інноваторах» (обидві книжки вийшли в видавництві «Наш формат». – ред), поки що в Україні дуже важко опублікувати. Але у нас вже є певний корпус історій бізнес-успіху. Я думаю, що той видавець, який зможе першим знайти спосіб розповісти широкій аудиторії про український бізнес та українських підприємців, – зможе виграти в стратегічному варіанті.

Антон Мартинов: Я питав наших німецьких партнерів, чи є в них книжки з автовиробництва: про BMW, Merсedes. Наше видавництво має великий видавничий портфель книжок про потужні американські компанії: Starbucks, Ford, Amazon, Toyota та ін. А у німців є величезний пласт мотиваційної літератури, але нерідко такі книжки пишуть «мотиватори», які ще не заробили на свою власну машину. Німці дивляться на американців, як ніби старшого брата, копіюють американський ринок і досвід. Навіть Німеччина не може дозволити собі класно написати про BMW та Merсedes.

Едуард Мальцев: Класне зауваження. Тут я хочу нагадати про «ефект довгого хвоста». Це коли є розподіл на бестселери та величезну масу книжок, які не продаються у великих обсягах, але в деяких випадках складають дуже важливу частину видавничого портфелю і прибутку. Зрозуміло, що американські книжки – це результат співпраці університетських дослідників і бізнесу. Наприклад, такими є книжки Клейтона Крістенсена. Отже, там є потужні університети, великий і платоспроможній англомовний ринок, який і задає оцю частину – планку бестселерів. Але, з іншого боку, є величезний корпус авторів, які можуть і налаштовувати національну специфіку, і допомогти зрозуміти, що відбувається в нашому суто національному контексті, і демонструвати кейси, які є успішними і допомагають людям знайти свій шлях. Ось такого типу речі, я думаю, можуть складати «довгий хвіст» ваших портфелів, і можуть бути цікаві зокрема нашій аудиторії, яка навчається управлінню.

Оксана Форостина: Насправді в Україні вже, слава Богу, є компанії, які можуть розповісти про свій перший мільйон. Водночас у кожній культурі є певний підхід до того, як розповідати про себе: у американців продавати себе, розповідати про свій успіх – це абсолютно нормально; в Британії ж говорити про себе – це щонайменше невиховано. Ми ж ще, здається, не знайшли своєї інтонації. Однак у нас вже є корпус виданих книжок політиків та бізнесменів, хоча вони – доволі компліментарні. Виняток – книжка Бориса Ложкіна («Четверта республіка», написана в співпраці з журналістом Володимиром Федоріним. – ред.), вона написала дуже добре.

Едуард Мальцев: У цей приклад, який ви навели, може бути закладене рішення. Гарний підприємець чи громадський діяч не завжди вміє чи любить писати. Гарний викладач також не завжди зуміє написати те, що він розповідає в аудиторії. Не кожен журналіст, до речі, може адекватно й водночас цікаво написати про бізнес. Тому, мені здається, оця комбінація компетенцій, її пошук та конфігурація, може бути частиною бізнес-моделі. Тобто композиції, яка дозволяє вам генерувати нові проекти, формувати ваш портфель і виходити з продуктами, які будуть цікаві аудиторії.

Оксана Форостина: Так, інститут guest writers – тобто фахових журналістів і письменників – це те, що у нас ще має сформуватися.

Читайте також інтерв’ю з Оксаною Форостиною 

Яким може бути нон-фікшн?

Антон Мартинов: Очевидно, що це не тільки бізнес-література. Ми сфокусувалися на бізнес-літературі, тому що ця ніша була вільна, конкуренції серед українських видавців не було. Першу книжку – «Величні за власним вибором» Джима Коллінза видали як експеримент. Ми рік активно працювали, аналізуючи ринок, викуповуючи ті права, які були доступні. Ніхто ж не забороняв іншим видавцям впродовж 60 років видати книжку «Атлант розправив плечі». Ніхто, вочевидь, не вірив, що вона продастся, а ми продали 60 тисяч примірників.

А історична тематика – це той нон-фікшн, який ми можна продавати на Захід. Тут у українців є накопичений досвід, на відміну від бізнес-літератури. Хоча якщо про наші підприємства «Південмаш», «Моторсіч» зробити книжку з класним сюжетом – це буде подія! Може, навіть художню, пов’язану з реальною історією. Ми продамо цю ліцензію потім на Захід. Тому що там уже всім набридли теми стартапів, які постійно змінюють один одного. Книжки через це швидко втрачають актуальність. А от про ті компанії, які загубилися, було б класно написати. Ми насправді шукаємо ці сюжети.

Оксана Форостина: Термін «бізнес-література» насправді обмежують, він дещо відлякує читачів. Здається, що це книжки тільки для бізнесменів. Але насправді вони можуть бути цікавими і для студентів, наприклад. Тому що в їхній основі – банально – здоровий глузд. Ми все це умовно узагальнюємо в нон-фікшн, де є і бізнесова, і науково-популярна література, і світоглядна література. Тобто це не обов’язково щось спеціалізоване.

Едуард Мальцев: Як представник бізнес-школи маю сказати, що з учасниками програм ми говоримо далеко не лише про бізнес. А і про світогляд, науку, мислення, все, що допомагає людині сприймати й аналізувати світ. А це зокрема і мистецтво, і філософія.

 Як формується ціна на такі книжки?

Антон Мартинов: В Україні зараз існує відкладений попит на книжки – те, що було в Росії після розпаду СРСР. Люди там тоді стояли в чергах в книгарнях. Купувалося багато прав на книжки. В Україні ж в першу чергу видавці довгий час не вірили, що щось можна видавати українською. А спроби, які хтось робив, знищували великі російські видавництва «Ексмо», «Альпіна», «АСТ» та інші.

Ціна в 150 грн дозволяє нам балансувати на межі, якщо ми продаємо тираж в 3 тис. екземплярів на рік. Якщо ми хочемо добре оплачувати працю перекладачів та редакторів, то нам доведеться піднімати ціни. Наша аудиторія – україномовні люди до 30 років, які ще не накопичили капітал, тому ми йдемо їм назустріч з такою ціною. Вона дозволяє нам утримувати штат і генерувати нові продукти, але не з тією швидкістю, якої ми прагнемо. Її не може нам забезпечити і ринок праці, де бракує фахівців.

З іншого боку, в Україні зараз не видано близько 1000 назв суперпопулярних та важливих книжок. Це не так багато – за 2-3 роки українські видавці можуть їх імпортозамінити.

Оксана Форостина: Перед українцями щодня постає питання, як далі жити. Саме тому їм потрібна світоглядна та бізнес-література, яка може відповідати на глибокі запитання. Видавцям просто треба потрапляти в ці больові точки.

Читайте також: Український книжковий 2016-ий рік: імена, жанри, тенденції

Про те, що варто прочитати кожному

Антон Мартинов: Я пораджу три книжки. «Бізнес зі швидкістю думки» Білла Ґейтса. Його метод ведення та масштаб мислення свого часу просто підкорили мене. А також «Філософія Toyota» Джеффрі Лайкера, яка в нас незабаром вийде, і «Моє життя та робота» Генрі Форда.

Оксана Форостина: Я назву книжку «Антикрихкість» Насіма Талеба.

Едуард Мальцев: Для мене такою книжкою є «Як ви збудуєте своє життя» Клейтона Крістенсена. Це книжка, яку б я хотів написати сам.

Записала Надія Гуща

Чільна ілюстрація Joao Fazenda