Тексти

Філіп Сендс. Східно-Західна вулиця. Повернення до Львова. — Львів: ВСЛ, 2017

Чому Львів став точкою відліку сучасного міжнародного права? Який стосунок до цього мають найвидатніші юристи-міжнародники Лаутерпахт і Лемкін, чиї зусилля призвели до того, що терміни «злочини проти людяності» та «геноцид» включили до суду у Нюрнберзі? Вибудовуючи потужну подорож-медитацію, у якій на шляху пам’яті злочини й провини залишають шрами у поколіннях, з прогалинами, що завжди будуть таємницями інших, автор врешті знаходить й для себе несподівані відповіді на питання про свою сім’ю.

У цій книжці — спроба поговорити про минуле, в ній відчитаєте водночас історичну детективну історію, історію родини й законний трилер, у якому Філіп Сендс подорожує між минулим і сьогоденням, переплітаючи кілька історій в одне ціле.

Публікуємо уривок із книжки, який люб’язно надало Читомо видавництво «Видавництво Старого Лева».

Лаутерпахт покинув Жолкєв 1910 року разом зі своїми батьками, братом і сестрою. Йому було тринадцять, коли на шістдесят другому році ліберального правління імператора Франца Йосифа він перебрався до міста Лемберга для того, щоб здобути кращу освіту. Того року на Епсомському дербі переміг кінь з кличкою «Лемберг». Його власником був англійський холостяк Альфі Кокс, який не мав очевидного стосунку до міста.

Поки Арон займався лісопильнею на околиці міста, його син вступив до Гуманістичної гімназії і вже тоді вирізнявся з-поміж інших, умів чітко виражати свої думки. Він був ненаситним читачем, впевненим у собі, цікавився політикою і не виявляв бажання слідувати релігії.
.

Однолітки вбачали у ньому лідера, розвинутого хлопця, який був упертим, непоступливим, з «дуже високим інтелектом» і переконаннями. На вулицях Лемберга відчувалася соціальна несправедливість, що живилася ксенофобією, расовою дискримінацією, самобутністю меншин і конфліктами. Це привертало увагу хлопця й ще змалку бентежило його.

.
У рідному містечку Жолкєв Лаутерпахт дізнався про існування розбіжностей між меншинами, про поділ, вкарбований у повсякденне життя завдяки різним релігійним віруванням і політичним переконанням. Лемберг демонстрував ще більш кровожерну незгоду між людьми. Місто стояло на лінії розлому між амбіціями націоналістів та імперіалістів, яку зауважив також і Леон.

Попри те, що ортодоксальну єврейську сім’ю Лаутерпахтів було затиснено між римо-католицькою і східноправославною цивілізаціями, вони вважали, що живуть у мегаполісі, який є епіцентром ліберальної цивілізації, твердинею винахідливих математиків і безстрашних юристів, у місті кав’ярень, заповнених науковцями, поетами і музикантами, у місті з прекрасним новим залізничним двірцем і дивовижним оперним театром, куди мав би приїхати знаменитий Буффало Білл Коуді (що він і зробив 1905 року зі своєю видовищною виставою «Дикий Захід»).
.

.
Це було також місто, наповнене різними звуками і пахощами. «Я чую, як лунають дзвони Львова, і кожен з них звучить по-своєму, — писав Юзеф Віттлін. — Я чую плюскіт фонтанів на площі Ринок і шелестіння пахучих дерев, з яких весняний дощ позмивав пил». Юний Лаутерпахт, мабуть, ходив до тих самих кав’ярень, яких тепер уже давно немає, що й Віттлін: «Європейська» на розі Ягелонської вулиці і Третього травня (де «поява представниці слабкої статі була бентежною рідкістю»), «Штука» на верхньому поверсі пасажу Андріоллі («де щоразу, коли довговолосий скрипаль Вассерман грав «Мрії» Шумана, тьмяніло атмосферне освітлення») і «Ренесанс» на розі вулиць Третього травня і Костюшка («куди приходили кельнери з інших кав’ярень у виклично яскравих жакетах і барвистих краватках, аби їм прислуговували колеги»).

Війна прийшла у Лемберг через три роки після переїзду сюди родини Герша. Лаутерпахт був у Лембергу, коли місто у вересні 1914 року окупували росіяни, а імператор Микола отримав новини про те, що австрійців повністю розгромлено і вони «відступають у цілковитому безладі». Це було посилання на велику битву, у якій, імовірно, було вбито Леонового старшого брата Еміля.
.

«Нью-Йорк Таймс» повідомляла, що російські «загарбники» продемонстрували «доброту», не чіпали церкви і «невеличкі придорожні доми молитви», дозволивши Лембергу на тлі кривавого свавілля війни залишитись таким же мирним і сповненим активного життя, як Лондон.

.
У червні 1915 року австро-угорське військо з допомогою німецьких вояків відвоювало місто, викликавши «вибух дикої радості по всій Австрії і Німеччині». Через місяць Лаутерпахта призвали на службу до австрійського війська, хоча, здається, він більшість часу провів на постої у батьковій лісопильні.

Один із друзів бачив його там у технічному приміщенні з двигунами, де він, заглибившись у книжки, «не помічаючи» звуків механізмів і війни, самотужки вивчав французьку та англійську. Лаутерпахт вів докладні нотатки, які зараз знаходяться в його сина, де записував прочитані книжки з найрізноманітніших галузей, зокрема з економіки і військової справи, релігії та психології, «Багатство народів» Адама Сміта і наукову працю з марксизму. Музика була для нього втечею, особливо Бах і Бетховен, які стали його пристрастю і втіхою на все життя. Казали, що він має «феноменальний слух і музичну пам’ять», але його гра не вийшла за межі Крейцерової сонати двома пальцями.

Коли прийшов час обирати, на кого вчитися в університеті, батьки переконали його піти шляхом старшого брата. Восени 1915 року він вступив на юридичний факультет Лемберзького університету.

Читайте також: Львівський гамбіт: 8 нон-фікшн книжок Форуму видавців