Майстер-клас

У Радомишлі, що на Житомирщині, протягом 80 років працювала перша у центральній Україні паперова фабрика. А після її ліквідації паперу друкарням вистачило ще на століття. З XVIII століття до наших днів від процвітаючої папірні залишилися руїни, сміття і старенький млин. І якби не він, то, можливо, меценат і лікар Ольга Богомолець ніколи б не звернула увагу на мальовничі руїни над річкою, і знаменита папірня ніколи б не відродился.

Місце: м. Радомишль, вул. Щорса, 15, маршрутка «Київ-Радомишль» відправляється від ст. м. Житомирська

Період: з 8.00 по 18.00 щодня, вихідний – понеділок

Історія

Радомишльська папірня виникла у першій половині XVII століття для потреб друкарні Києво-Печерської Лаври. І була першим таким підприємством у центральній і східній Україні. Фактично лише заснування папірні біля Радомишля стало початком інтенсивного книгодрукування в Центральній Україні.

На час виникнення Радомишльської папірні на теренах України вже існувала папірня Кмеллера (Львів, з 1590 року). В Острозі князі Острозькі також мали власні папірню та друкарню. Але фабрика на Житомирщині стала найбільшою і найпродуктивнішою. Протягом перших 8 років свого існування вона видала більше книг, ніж друкарні всієї тодішньої України.

З часом до виробництва паперу були залучені спеціалісти та майстри папірництва з Німеччини.

На кожному аркуші паперу виданих Лаврою книг виразно проглядають філігранні водяні знаки Радомишльської папірні з гербом «директора фабрики» Єлисея Плетенецького. Зараз засновнику папірні Плетенецькому відкрили пам’ятник на воді.

Після руйнації папірня деякий час простояла покинутою, поки на початку ХХ століття на її залишках не збудували млин. У 1990-х папірня-млин була закрита і перетворилася на міське звалище, і тільки у 2000-х роках відбудована та відроджена Ольгою Богомолець як історико-культурний комплекс «Замок Радомисль».

У спілкуванні з жителями Радомишля не почули жодного негативного відгуку про замок. Навпаки, у місті позитивно відгукуються про меценатську ініціативу Богомолець, яка дала нові робочі місця людям і спричинила потік туристів.

«Тепер про Радомишль знають не тільки тому, що в нас роблять пиво, а й через замок. Якби кожен меценат вкладав свої гроші у відбудову замків і фортець, то вони б не руйнувалися», – вважає  місцевий житель.

Типовий відвідувач

Працівники музею переконують, що люди приїздять із усієї України, хоча переважно кияни, бо Київ від Радомишля розділяє приблизно година-півтори їзди. Але вже гостили й громадяни Нідерландів, Німеччини, Польщі.

Майстер-клас

Усіх гостей замку працівники музею радо знайомлять із прадавньою технологією виготовлення паперу.

Отож, для виготовлення паперу потрібна була пульпа, яка виготовлялася зі старого одягу, кропиви, коноплі, а  лушпиння цибулі й часнику додавали, щоб папір не псували шкідники.

Залежно від вигляду паперу, який треба отримати, для друку або письма, сировину у різних пропорціях заливали водою. Щоб аркуші вийшли білими, майстри домішують у суміш попіл та луг.

Ще одного потрібного інгредієнта –  коноплі – зараз не додають, бо вона заборонена.

Пізніше всю сушену траву подрібнювали завдяки такій мінісічкарні.

А це не чудо-юдо,  а неодмінний інгридієнт – льон, якого у пульпі повинно було бути 70%. Він додавав паперу міцності.

Уся суміш настоювалася і варилася. Приготування пульпи займає два-три місяці, час від часу її треба помішувати для того, щоб подрібнені частинки не осідали.

Потім за допомогою спеціальної подвійної рамки пульпа черпалась (відтак і назва паперу – черпаний). Розмір паперу залежав від нижньої рамочки, товщина – від нижньої і від густини пульпи.

Згодом вода стікала, верхня рамочка знімалася, відтак папір опускався на тканинку (льон або вилок – ред.), яка добре вбирала вологу.

З рамочки легенько дістаємо мокрий папір.

І вже тепер папір пресують. Як стверджує екскурсовод, прес – цілком сучасний і є точною копією 18 ст.

Тепер папір чекало просушування.

Після цього папірці знову клали під прес, аби вони стали однаково рівними й гладенькими та придатними для друку або письма. Цей процес передбачає докладання значної фізичної сили, тому у папірні працювали лише чоловіки.

До речі, у XVII столітті одна людина за півдня могла виготовити близько 400 таких заготовок.

А це – перший водяний знак стилізованої фабрики.

Задуми

У музеї є ще є каси з літерами, тому у майбутньому ще хочуть відкрити невеличку друкарню. Планується робити майстер-класи для дітей.

Додаткові ритуали

Окрім папірні, у замку можна ще знайти собі заняття. Наприклад, оглянути єдиний у світі Музей української домашньої ікони, зібрання якого налічує понад 5000 ікон ХVII – XX ст. з усіх регіонів України. У Радомишльському музеї представлені ікони народних і професійних іконописців, багатометрові домашні іконостаси, гуцульські складні і козацькі ковчеги, подорожні образи, ікони вирізані з дерева, відлиті з металу, написані на склі й навіть кам’яні.

А ще є Концертна зала для камерної музики на 150 місць, яка, згідно з результатами акустико-балістичної експертизи, проведеної інститутом гідродинаміки НАН України, відповідає найвищим європейським стандартам.

В ній часом проводяться концерти без використання жодних підсилюючих пристроїв.

Зрештою, можна просто прогулятися парком, а влітку й покупатися: річка поруч!.

Цінова політика

Квиток для дорослого коштує 25 гривень, але діють знижки для студентів і дітей.

До речі, папірець із друкарні можна придбати як сувенір за 10 гривень. Також можна замовити собі за окрему плату майстер-клас за 50 гривень, і самому виготовити папір.

Екскурсії для збірних груп починаються об 11:00, 13:00, 15:00 та 16:30.

Більше про послуги на сайті Радомишльського замку.

Читайте також: Art-recycling, або На паперовому безриб’ї і серветка – папір