Інтерв’ю

У Мистецькому Арсеналі до 27 листопада триває проект «Ефемероїди. ХХ століття у плакаті». Через ретроспективу історії мистецтва плакату куратори показують інструменти впливу на масову свідомість та маніпуляцію нею з боку держави, політичних партій, комерційних компаній.

«Ефемероїди» –  25 міжмузейний проект кураторки і дослідниці Ольги Мельник у Мистецькому Арсеналі. Вона керує відділом розвитку музейної справи у Мистецькому Арсеналі, за 8 років роботи брала участь у створенні арт-проектів «De profundis», «Велике і величне», «Правда рятує од смерті», «Арсенал в Арсеналі», «Шевченкоманія» та інших.

Читомо вона розповіла чому «Ефемероїди» не є виставкою плакату та як його багатожанровість дозволила створити змістовно насичений і різноплановий проект.

– Чи були в Україні раніше виставки історичного плакату? 

– У 2009 році у Національному музеї історії України в Другій Світовій війні відбулась виставка «Світові війни мовою плаката». Її куратори спробували показати плакат як засіб військової пропаганди, коли ворогуючи сторони використовують практично однакові засоби впливу.

Концептуально виставки історичного плакату були побудовані за іншими принципами, ніж проект «Ефемероїди». У більшості випадків застосовувався тематичний показ – окремо гендерні питання, окремо проблеми довкілля, окремо польський плакат тощо. Дуже популярні останнім часом є плакати Революції Гідності, які вже можна вважати історичними.

– Які плакати вдалося зібрати вам для проекту? Які з них найбільш художньо цінні?

– Загалом в експозиції представлено понад 300 плакатів різних часів, напрямків і стилів, які показують еволюцію цього жанру графічного мистецтва упродовж понад ста років. Особливо хочу виділити рекламні плакати в стилі ар-деко, які позначені пошуком художньої форми і сприймаються як мистецький витвір.

Наприклад, «Північний експрес» Кассандра (Адольф-Жан-Марі Мурон) уособлює цю стилістику як спосіб життя і світосприйняття 1920-1930-х років, а його автор, який, між іншим, народився у Харкові, залишається культовою особою для дизайнерів у всьому світі.

«Північний експрес» Кассандр (Адольф-Жан-Марі Мурон) 

Українською версією ар-деко можна назвати плакат знаного художника-графіка Павла Ковжуна «ІІІ Краєвий здвиг українського сокільства» 1934 року. У польській інтерпретації ця стилістика втілена у плакатах одного з фундаторів всесвітньовідомої школи польського плакату Тадеуша Ґроновського, як-от його реклама порошку для прання «Радіон» сам пере» 1926 року стала хітом довоєнного покоління.

– Які з плакатів цінні особисто вам?

– Напевно, плакат польського художника Едмунда Бартломейчика «Громадяни! Сила та успіх реклами залежить від доброго плаката» 1920 року. Він наявно відображає концепцію проекту – поєднання історичного контексту і мистецької форми. Кольорова літографія із зображенням барабанщика у військовому строї, який ніби закликає до бою.

1920 рік ? це час радянсько-польської війни, коли червона кіннота дійшла до Варшави, а польське суспільство мобілізували на відбиття агресії. Цей загальний настрій позначився на виборі сюжету і композиції цього плакату. Проте його зміст зовсім не стосується мілітарної тематики ? це лише реклама літаграфічної майстерні Глувчевського у Варшаві. Так само й в нашому проекті є своєрідний дуалізм плакату, в якому співіснують легковажність реклами і маніпулятивність пропаганди.

Читайте також: «Польська школа плаката та її послідовники» мандрують Україною

– Чим визначається і від чого залежить специфіка художньої мови плаката?

– Художня мова плакату є практично незмінною з часів Жюля Шере, який вважається «батьком плакату». Помітність контрастних кольорів, можливість сприйняття зображення на відстані та «в русі», лаконічність, концентрація уваги на одному центральному зображенні – це специфіка плакату від моменту його виникнення в останній чверті ХІХ століття до біл-бордів, які можна вважати сучасною модифікацією рекламного плакату.

– Чому саме такий тематичний розподіл виставкового простору, як-от «Людина», «Війна», «Тоталітаризм»?

– Проект «Ефемероїди» не є виставкою плакату. Ми спробували зробити візуальне дослідження історії ХХ століття. Тому плакат є лише підставою, засобом для розмови про події, які сформували сучасне суспільство – з панівними до сьогодні фобіями і стереотипами. Якщо спростити, то можна стверджувати, що головна функція плакату – продаж.

І зрештою не є важливим, що ви намагаєтесь продати. Товаром, який рекламує плакат, може бути побутова річ, журнал або книжка, подія або ідея, світоглядні цінності або суспільні пріоритети. Багатожанровість плакату дозволила створити змістовно насичений і надзвичайно різноплановий проект. Він дотичний до політичної історії, соціальної психології, історії мистецтва і торкається широкого спектру питань – масова культура, війна і милосердя, гендерна тематика, екологічні проблеми. Кожна з них могла стати темою окремої виставки.

На нашу думку, саме дефініції «людина», «війна», «тоталітаризм» зрештою допомогли не загубитись серед нескінченної кількості плакатів, розмаїтих форм і жанрів, мистецьких напрямків та дозволили вибудувати ланцюг, який відображає еволюцію плакату від рекламної афішки до знаряддя пропаганди. При цьому всередині кожного розділу експозиції вибудувано окремі історичні сюжети, пов’язані з тогочасним контекстом – подіями, гаслами, ідеями.

– Цікаве спостереження, що агітаційні плакати ворожих країн могли бути схожими.

– Не лише могли, а й були. Проте мову військового плаката визначала не так приналежність до того чи іншого з ворожих таборів, як цінносні, орієнтири у середині країни. В експозиції ми створили інсталяцію з військових плакатів Радянського Союзу та Третього Рейху, які візуально є абсолютно подібними. Про їх мистецьку вартість годі й говорити.

Тоталітарні режими, які будують свою ідеологію на пануванні маси звичайних людей і не визнають особистість, прагнуть до уніфікації всіх сфер життя. Результатом є стагнація мистецтва ? естетична вибагливість і формальні пошуки поступилися реалістичним зображенням та легко пізнаваній символіці.  Я би сказала, що радянські і німецькі плакати тоталітарної доби, є однаково нудні: всюди бачимо карикатурно-огидливий образ ворога та монументально-героїчний образ захисника-рятівника, скульптурно статичну поставу, трафаретні і одноманітні постаті.

Цікаво, що плакати союзників у Другій Світовій війні часом є абсолютно не схожі між собою як з мистецької точки зору, так і за змістом

До прикладу, меседж «будьте пильними». Радянські плакати – один із зображенням червоної руки, яка тримає зеленкувато-сіру потвору, інший – та сама рука, вчепилася у чоловіка і намагається витягнути його із сірого натовпу. До порівняння – американський плакат на ту саму тему вирізняється не лише яскравими кольорами, але й неабиякою іронією – оголений чоловік, позаду якого прилаштувався комар, пірнає у воду. Постер закликає «Не будь дурнем! Не дозволяй комарам зробити укус у твою…»

– Чи є місце мистецтву у плакатах з політичною пропагандою?

– Безумовно. Пропагандистські твори часом позначені високою мистецькою майстерністю. Для когось з їх авторів це був компроміс, спосіб виживання, для багатьох – щире захоплення утопічними ідеями. Адже думка про оновлення світу і творення нової людини набула у ХХ столітті надзвичайної популярності. Наприклад, Володимир Татлін, автор славетної Вежі або Пам’ятника III Інтернаціоналу, прямо називав авангард мистецьким фронтом соціальної революції. Тому цілком логічно виглядає активне втручання художників у політичне життя і пропаганду.

Для Адольфа Страхова (Брацлавського), одного із корифеїв українського дизайну, агітаційний бум 1920-х років став шансом для творчої реалізації. Він створював плакати-портрети. На них люди-роботи, які не знають втоми чи болю, працюють задля комуністичного майбутнього. Таких самих сталевих створінь – «справжніх арійців» бачимо на плакатах Людвіга Хольвайна.

Культовий німецького дизайнер, автор перших рекламних плакатів автомобілів «Ауді», роботи якого можна побачити і сьогодні, наприклад, на етикетках пива «Franziskaner». Як і Страхов, він був щиро відданий ідеї побудови нового світу ? вже не комуністичного раю, але тисячолітнього рейху. На початку 1930-х художник відмовився емігрувати до США, і став головним офіційним пропагандистом Націонал-соціалістської партії. Попри суперечливі особистісні оцінки, маємо погодитись, що обидва художники залишаються віртуозними майстрами і водночас переконливими пропагандистами тих суспільних цінностей, що панували у конкретній країні у відповідний час.

– Тобто художники ставали заручниками пропаганди?

– Я би сказала заручниками замовлення, від Агітпропу чи від виробників прального порошку – не має вирішального значення. Кураторка Кароліна Якайте, яка формувала для проекту добірку литовських плакатів, розповіла дуже показову історію з досвіду художниці Маргарити Чепукене. В експозиції представлений її плакат «Голос Америки» 1984 року, що має відповідне часу антиамериканське спрямування.

Після падіння залізної завіси художниця деякий час працювала у США, брала участь у виставках. Вона не приховувала свій творчий доробок радянських часів, презентувала серед інших і «Голос Америки». Це не завадило її успішній співпраці з американськими рекламними агенціями. Тому фактор наявності замовлення є вирішальним для успіху художника-плакатиста.

Плакат ? масовий продукт, який без тиражування залишається лише авторським живописним або графічним твором

Із середини 1980-х років для українських художників розпочався надзвичайно плідний у плані творчості період, коли вони нарешті могли самі обирати теми і форму для своїх творів. Проте разом із ідеологічними настановами зникли й державні замовлення. Тому більшість надзвичайно цікавих робіт залишилась поза увагою широкого загалу, на який у першу чергу і розрахований плакат, оскільки не була друкована. Сьогодні ці твори можна знайти у фондах Національної Спілки художників України або короткий час на нашій виставці.

Читайте також: 30 найкращих революційних плакатів Майдану

– Як сучасні технології вплинули на плакат?

– Плакат повною мірою є надбанням технічного прогресу, оскільки його виникнення безпосередньо пов’язано з появою літографії та розвитком офсетного друку. Звісно, що технічний прогрес змінив постер. Станкову графіку та вільний малюнок замінила комп’ютерна графіка.

Тепер у разі потреби можна створити і роздрукувати плакат за лічені хвилини. Звісно, в більшості випадків вже не йдеться про мистецьку цінність або художні пошуки, а лише про функцію плакату як рекламного засобу.

– Чи буде популярний плакат в майбутньому?

– Песимісти схильні констатувати смерть плаката як жанру. Здається, це дуже категорично. Адже рекламна індустрія створює попит на плакати. Актуалізація соціального і політичного плакату пов’язана із суспільними реаліями.

В Україні він певний час ніби був приспаний, але за останні роки знову покликаний до життя бурхливими подіями Революції Гідності та російської агресії. Часом серед великої кількості новостворених постерів трапляються візуально яскраві і метафоричні речі. Тому плакат «швидше живий, ніж мертвий».

 Світлинии плакатів Олександра Ком’яхова, Радіо свободи, Левого берега