Казкарка

Часом так хочеться зазирнути в кабінет чи майстерню відомих письменників. Що їх надихає? Як і коли вони пишуть? Де шукають ідеї для нових творів? Як же добре, що деякі митці не роблять з цього секретів, а діляться зі своїми читачами – на власних сайтах чи в автобіографіях. Сьогодні навідаємося в гості до американських письменників: Сюзанн Лафлер, Ріка Ріордана та Стівена Кінга. Вони працюють у різних жанрах і стилях, пишуть для різних вікових категорій. Але є й те, що їх об’єднує, – у різний час вони викладали чи викладають англійську мову в школі. 

Від закарлючок до книжок

Маленька Сюзанн любила плавати, дивитися мультики і по п’ятницях їсти з батьками піцу. А ще вона малювала на листку паперу усілякі закарлючки (бо ще не вміла писати літер), згортала його «книжкою», а потім – розгортала і «читала» усім охочим послухати.

У дев’ять років Сюзанн отримала зошит і разом із ним завдання – писати щодня по п’ять рядків. Якось непомітно п’ять рядків перетворилися на п’ять сторінок на день. І так Лафлер написала свій перший роман. Згодом вона оголосила, що, коли виросте, писатиме для дітей. Дорослі казали, що вона має купу часу, щоб вирішити, ким хоче бути. Та Сюзанн свого рішення не змінила і, навчаючись в університеті, прослухала всі можливі курси, які стосувалися мови й письменницької майстерності. А потім подалася на магістерську програму «Як писати для дітей», де й почала працю над повістю «З любов’ю, Обрі», яка стала її першою виданою книжкою.

Поради від Сюзанн:

1. Виношуйте ідею книжки

Процес писання значно спрощується, якщо попередньо виносити ідеї й фантазії. Я не переймаюся, якщо не пишу щодня, значно важливіше, що я щодня обмірковую свою історію, тож коли сідаю писати, працюю продуктивно.

2. Слухайте свого оповідача

Ваша історія повинна жити своїм життям у вашій голові. Не варто надто перейматися тим, про що ви пишете. Краще прислухайтеся до свого оповідача і дозвольте вільно розгортатися історії. Ви здивуєтеся результату і тому, як легко розповідати історії таким способом.

3. Будьте готові змінювати вашу історію

Жоден твір не є досконалим одразу після написання. Ви маєте писати, розуміючи, що можете (і мусите!) повернутися до тексту і дещо змінити. Іноді треба закінчити твір, щоб зрозуміти, про що ж насправді йдеться, тоді слід повернутися на початок, щоб послідовно вибудувати історію. Якщо ви питаєте в когось поради, слухайте, що вам скажуть. Ви можете не брати до уваги всі зауваження, але це справді допомагає – дізнатися, що інші думають про ваш твір.

4. Пишіть на білому папері або в клітинку

Коли я почула, що на нерозлінованому папері пишеться вільніше, я не повірила. Це було до того, коли мені трапився нерозлінований блокнот, який я списала повністю, хоча раніше часто відкладала розліновані блокноти. Тож тепер я пишу на білому чи кольоровому папері або в блокнотах у клітинку. «Клітинка» подобається мені тим, що можна писати хоч вздовж, хоч впоперек.

Читайте також: Друк і вимоги: підводні камені матеріалізації книжки

5. Знаходьте звички, які асоціюються у вас із писанням

Це, мабуть, найнеочікуваніша порада з писання. У повісті «З любов’ю, Обрі» оповідач часто їсть крекери з сиром. Коли хтось із друзів запитав, чи я їла крекери з сиром, поки писала, я відповіла «ні», а потім усвідомила, що таки їла – і досі їм – крекери з сиром під час творення книжки. Причому починаючи від перших абзаців і аж до вичитки верстки. Звісно, то лише збіг, що крекери з сиром – чудова перекуска, та я думаю, що коли я їла те, що їла Обрі, це допомагало мені настроїтися на її хвилю.

6. Грайте в ігри і розгадуйте головоломки

Щоб підготувати себе до писання, я граю в комп’ютерні ігри. Ігри очищують голову від думок, але мозок знає, що наступним буде писання, тож починає наповнюватися сценками для моєї історії. Я також вірю, що креативна частина мого мозку більш активна, коли я граю, а мені це потрібно, щоб вирішувати проблеми в тексті. Коли редакторка просить переглянути текст і дає мені на це два тижні, я думаю про її зауваження, а потім цілий тиждень не заглядаю до книжки, натомість граю в комп’ютерні ігри. Коли ж нарешті беруся до рукопису, то точно знаю, що і як маю виправити, тому що моя уява працювала, поки мозок був заклопотаний іграми.

7. Не забувайте про фізичні навантаження

Фізичні вправи допомагають не лише вихлюпнути з себе енергію, щоб ви могли спокійно сісти й писати, а й підтримують гостроту й активність розуму. Чим більше я тренуюся, тим більше пишу.

8. Робіть перерви

Якщо ви бачите, що вам важко довго сидіти й писати, не робіть цього! Хоча іноді я сиджу за комп’ютером годинами і не помічаю бігу часу, зазвичай я підстрибую, ходжу, їм, мию підлогу… Поки роблю щось інше, потрібні слова ніби вистрілюють у мене в голові. Коли я змушую себе сидіти й писати, хоча не маю на те настрою, виходить щось досить нудне.

9. Знайдіть вдячного першого читача

Часом буває непросто знайти мужність поділитися з кимось своїм текстом. Згодом потрібні будуть і критичні зауваження, та все ж легше показати нову роботу комусь, хто підтримає й заохотить вас. Найбільшу радість від писання я отримую, коли мій перший читач чекає наступного розділу.

Читайте також: Сюзанн Лафлер: «Я завжди прислухаюся до персонажа»

Просто Рік

В американських бібліотеках полиці з його книжками часто підписані просто «Рік», але одразу зрозуміло, що йдеться про Ріордана. Який же ще Рік написав стільки пригодницьких книжок для підлітків?

Ріордан почав писати у восьмому класі. У старшій школі він писав короткі оповідання, які редактори часописів відмовлялися публікувати, і редагував шкільну газету. Він не ставився до письменництва серйозно. Та коли закінчив коледж і разом із дружиною та синами поселився в Каліфорнії, став сумувати за рідним Техасом. Так народилася трилогія про детектива Наварре, щедро відзначена нагородами.

Навіть отримавши визнання, Ріордан продовжував працювати у школі. Учні часто питали його, чому він не пише для дітей, а він не мав для них притомної відповіді. А потім якось увечері його син Хейлі попросив розповісти про грецьких богів. Коли всі міфи вже було переказано, хлопчик попрохав вигадати нову історію з міфічними персонажами. Три вечори Рік розповідав нову історію, а коли завершив її, Хейлі сказав, щоб він написав про це книжку. Так з’явився Персі Джексон. І новий Ріордан, який став писати для підлітків.

Автор має свій сайт, де можна прочитати не лише про його книжки, але й про секрети письменницької майстерності. Точніше – жодних секретів, Рік Ріордан усе чітко розкладає по поличках.

1. Добре, якщо молодий автор може знайти наставника, який вірить у його талант. Не бійтеся просити про допомогу! Знайдіть учителя, якому довіряєте. Листуйтеся з письменниками. Відвідуйте письменницькі курси чи групи (якщо вважаєте, що це допоможе вам і додасть натхнення).

2. Багато читайте. Це наповнить вас авторськими голосами й стилями. Не бійтеся, що звучатимете як письменник, яким ви захоплюєтеся. Це лиш означає, що треба читати ще більше, але аж ніяк не менше.

3. Пишіть щодня! Заведіть собі нотатник. Записуйте цікаві почуті історії. Описуйте людей, яких бачили. Не важливо, що саме ви пишете, але ви маєте вправлятися. Якщо не тренуватися, письменницькі м’язи атрофуються.

4. Письменницька криза стається здебільшого через те, що письменник, сідаючи писати книжку, не має планів щодо того, куди його заведе письмо. Зробіть собі мапу! Позначте, де має починатися розділ. Мапа не має бути дуже детальною, та й завжди можна звернути вбік, але якщо скласти план, менше часу просидите, витріщаючись на порожній монітор.

5. Не розхолоджуйтеся! Писати книжку завжди важко. Значно легше обмірковувати нові ідеї. Ви можете дістатися середини рукопису й подумати: «Це надто важко. Краще я почну нову книжку, це буде легше». Ні! З новою книжкою не буде легше. Пройдіть свій шлях до кінця. Не бійтеся помилок у першій редакції. Закінчіть рукопис, і лише тоді вертайтеся на початок і переглядайте. Коли настає час відсилати текст, пам’ятайте, що відмова – це частина письменництва, хоч це й боляче. Важливо не зупинятися. Можете обклеїти кімнату відмовами, але не здавайтеся.

Рік Ріордан вважає, що сюжет і розвиток персонажа – взаємозалежні і дуже важливі речі, які не можна полишати на самоплин. 5 порад Ріордана щодо розвитку персонажа:

5. Окреслюйте персонажа насамперед за допомогою дій, потім – діалогів та описів, і ніколи – за допомогою пояснень.

По-перше, персонаж має бути окреслений своїми рішеннями й вчинками. Як він реагує на жорстокість? На любов? По-друге, має бути показаний через мову.

4. Краще будьте імпресіоністом, а не реалістом.

Описуйте персонажа, як Дікенс, – одним умілим мазком. Довгий перелік рис зовнішності, звісно, буде реалістичним, але не цікавим, та й не запам’ятається. А влучна метафора чи фокусування на манері спілкування чи якійсь рисі можуть бути дуже яскравими. Наприклад: вона була людиною-торнадо.

3. Не бійтеся використовувати реальних людей як моделі для своїх персонажів, але й не обмежуйтеся моделями.

Це природно – використовувати якусь частку себе чи оточення при створенні персонажів. Не бійтеся робити це через те, що хтось може розгніватися на вас. Але дозволяйте персонажу розвиватися. Не примушуйте його робити те, що зробив би прототип вашого персонажа. Персонажі рідко діють точно так само, як їхні прототипи.

2. Не треба читачам розповідати все, що вам відомо про персонажа.

Для вас може бути надзвичайно важливим колір очей персонажа чи університет, у якому він навчається. Але якщо ці деталі не важливі для історії, читачеві вони нецікаві.

1. Персонаж повинен діяти самостійно, а не під впливом зовнішніх сил.

Ми переймаємося персонажами, бо нам цікавий їхній вибір. Ми хочемо прогнати лиходія, підтримати героя і заплакати разом із персонажем, коли він зробив помилку. Персонаж, який не діє самостійно, який лише отримує інформацію і яким керують зовнішні сили, не захопить читача.

Пам’ятайте, сюжет – це наступний вчинок персонажа. Якщо персонажі не творять сюжет, він порожній. 5 порад Ріордана щодо розвитку сюжету:

5. Не пишіть того, що читач все одно пропустить

Більшість читачів час від часу пропускають шматки тексту, щоб дістатися до «цікавого». Багато хто не читатиме описовий абзац, а шукатиме очима діалог. Один зі способів утримати читацьку увагу – зосередитися на тому, що вони хочуть дізнатися, і лишити решту. Письменники, особливо початківці, забагато пояснюють.

4. Розрізняйте таємницю й плутанину.

Добре, коли читач намагається вгадати. Погано, коли читача заплутують. Ключ до успішного сюжету – давати читачеві достатньо інформації, щоб зацікавити й залучити, але не забагато, щоб він не втратив інтересу до того, що відбуватиметься далі. «Що він робитиме?» «У чім секрет?» «Чому вона його так ненавидить?» У читача має бути хоча б одне питання, відповідь на яке він прагнутиме знайти.

3. Рухайтеся вперед!

Автори-початківці вірять, що перед тим, як почати саму історію, вони мусять представити персонажів, декорації, передісторію… Через це перший розділ часто накульгує. Бо ж поки немає проблеми, ми не переймаємося ні персонажами, ні місцем дії. Ближче до справи! Як зауважив колись Лоуренс Блок, часто рукописи кращі, коли починаються з другого розділу.

2. Визначте моральну проблему, яка рухатиме роман.

Успішний роман захопить читача, бо побудований на етичній чи моральній дилемі, яка примушує читача думати, а що б він зробив на місці протагоніста. Динамічні події триматимуть читача протягом одного розділу. Поверхнева дилема, як то викрадення чи любовний роман, можуть тримати п’ятдесят сторінок чи трохи більше, але лише моральна дилема втримає читача протягом усього роману.

Читайте також: Травелоги, або Як писати про подорожі

1. Протагоніст мусить докладати зусиль до вирішення проблеми, а антагоніст – зупинити процес вирішення проблеми.

У книжках має бути свідомий вибір, мусять бути конфлікти. Книжка про випадкові події у житті пасивних людей не захопить читача. Збіги – це табу: події не можуть траплятися просто так. Обов’язково має бути причинно-наслідковий зв’язок. 5 порад Ріордана щодо побудови діалогів:

5. Персонажі не повинні говорити однаково.

Ви маєте розгорнути книжку на будь-якій сторінці і, прочитавши якусь репліку діалогу, за голосом визначити, хто саме говорить. Додайте персонажу його власного звучання, вживаючи діалект (в міру), сленг, якісь характерні слівця.

4. Уникайте авторитарного втручання.

Лишіть ваших персонажів у спокої й дозвольте їм говорити. Уникайте багатослів’я. Втручайтеся лише якщо: а) є потреба позначити, хто саме говорить, і то якнайкоротше; б) ви навмисне хочете сповільнити оповідь, щоб передати атмосферу; в) ви розповідаєте історію від першої особи і подаєте діалог вперемішку з думками оповідача.

3. Стискайте діалоги.

Діалоги звучать більш реалістично, якщо вони спресовані й скорочені. Вибирайте в реченнях лише найважливіше й видаляйте решту.

2. Лишайте тільки справді потрібні діалоги.

Реалістичні діалоги важливі, але не робіть їх нудними. Зосередьтеся на тій частині розмови, яку мають почути читачі. Не повторюйте інформацію, яку читачі вже знають.

1. Використовуйте діалоги для вираження конфлікту, а не передачі інформації.

Надто часто автори використовують діалоги, щоб передати читачам певну інформацію. І тоді персонажі розмовляють швидше із читачами, ніж одне з одним. У діалогах повинен проявлятися характер персонажа, а не переповідатися його передісторія.

Шлях у королі

Король жахів не був народжений принцом. Але з самого дитинства любив жахи і любив писати. Ще зовсім малим він перемальовував комікси й історії до них. А потім мама попросила, щоб він написав щось своє.

Щоб подивитися новий фільм в кінотеатрі, Стівен щотижня долав більше десяти миль. І першою його «книжкою» (після створеного спеціально для мами комікса) був переказ одного з фільмів, який він успішно продавав у школі. Щоправда, недовго, бо директорка змусила віддати школярам їхні гроші.

Стівен Кінг завжди мріяв стати письменником, та все ж мама наполягла, що він мусить отримати диплом учителя, щоб мати тил. Але й із дипломом роботу знайти було непросто. Тож перед тим, як викладати англійську, Стівен встиг попрацювати на млині і в пральні. На той час у нього вже було двоє дітей, але деколи не було можливості заплатити за візит до лікаря та антибіотики.

Що тоді йому допомогло, так це віра й підтримка його дружини. «Коли я бачу перший роман, присвячений дружині (чи чоловікові), я усміхаюся й думаю: «Ця людина справді знає». Письменство – робота самітника. І дуже важливо, коли поруч є хтось, хто вірить в тебе. Їм не потрібно виголошувати якихось промов. Достатньо просто вірити». І Табіта вірила, а згодом оповідання Стівена стали друкувати в чоловічих журналах, і з гонорарів можна було оплатити не лише послуги лікаря, а й гарну романтичну вечерю на двох.

Саме Табіта витягла з кошика на сміття кілька рукописних сторінок і переконала, що в них є щось особливе. Так розпочалася робота над «Керрі», першим опублікованим романом Кінга. Сам він у своїй автобіографічній книзі On writing стверджує, що багато чому навчився завдяки Керрі (не тільки їй, звісно) і щедро ділиться своїми міркуваннями щодо професії.

1. Якщо хочете бути письменником – читайте багато і пишіть багато. Іншого шляху немає.

2. Початкове авторське сприйняття персонажа може бути таким же помилковим, як і читацьке.

3. Не варто припиняти працювати над текстом тільки тому, що це важко психологічно чи бракує досвіду чи креативу. Іноді треба продовжувати, навіть якщо не хочеться, часом ти робиш добру роботу, хоча почуваєшся, ніби все, що ти робиш, – сидиш і розгрібаєш лайно.

4. Перед початком писання ви можете нервуватися, радіти, сподіватися чи навіть бути у відчаї. Але в жодному разі не розгортайте порожню сторінку в байдужо-несерйозному настрої.

5. Пишіть із зачиненими дверима, редагуйте – з відчиненими. Цю, лише на перший погляд дивну, істину Кінг засвоїв ще школярем, коли прийшов працювати спортивним кореспондентом у місцевий тижневик. Тоді ж редактор пояснив йому: «Коли ти пишеш – ти розповідаєш собі історію. Коли редагуєш, головне – прибрати все, що не стосується цієї історії».

Читайте також: Фантастика і містика: як поєднати їх з детективом

6. Коли ви зачиняєте двері й сідаєте писати, поставте перед собою мету. Як і в спорті, починайте з малого. Стівен Кінг пропонує починати з тисячі слів, а оскільки він добрий і щедрий, то ще й дозволяє один вихідний на тиждень. Не більше. Двері лишаються зачиненими, поки не буде досягнута мета. Зачинені двері відділяють вас від решти світу й дозволяють сконцентруватися на роботі.

7. Якщо можливо, вимкніть телефон. У вашій письменницькій майстерні не має бути телевізора чи ігрових приставок. Вікно завісьте шторами. Для письменника, особливо початківця, важливо усунути усі можливі фактори відволікання.

8. Розробіть собі графік. Щоб ви щодня сідали писати у той самий час і настроювали себе на писання, як увечері – на сон.

9. Місце для писання, зачинені двері й мета. Чим довше ви дотримуватиметеся цих основних правил, тим легше вам писатиметься. Не чекайте на муза (Кінг стверджує, що у нього – саме муз, чувак, який смалить сигари і живе на підвальному поверсі). Ваша справа – дати йому знати, що щодня ви готові писати з дев’ятої до дванадцятої чи з сьомої до третьої. Якщо він знатиме, то, раніше чи пізніше, заявиться, пахкаючи сигарою і творячи дива.

10. Пишіть про те, що вам подобається, наповніть усе це життям і зробіть унікальним завдяки суміші ваших знань про життя, дружбу, стосунки, секс і роботу. Особливо роботу. Людям подобається читати про роботу. Тож якщо ви, наприклад, сантехнік і любите наукову фантастику, можете обміркувати роман про сантехніка на борту космічного корабля чи на іншій планеті.

11. Описи роблять читача учасником історії. Важливо, не лише як описувати, а й як багато. Забагато описів завалюють читача деталями й образами. Важливо також відчувати, що описувати, а чого описувати не варто, враховуючи, що основна ваша робота – розповідати історію.

12. Одне з найголовніших правил художньої літератури – ніколи не розповідати те, що можна показати.

13. Діалоги – це те, що дає голос персонажам. Більше, ніж діалоги, про їхній характер можуть розповісти лише їхні вчинки. Хороші діалоги – справжнє задоволення для читачів, погані – смерті подібні. Як і в усьому, що стосується художньої літератури, ключ до написання гарного діалогу – чесність.

Читайте також: Піраміда письменників, наркотики й книжки Стівена Кінга

14. Правити рукопис слід, коли він повністю завершений. І поки ви не закінчили першу чернетку, не варто давати його комусь читати, навіть якщо просять найближчі друзі. Коли ж завершили – ура! – це можна відсвяткувати і… відкласти рукопис не менш як на шість тижнів. Відпочиньте кілька днів, а потім візьміться до роботи над чимось іншим, найкраще, коротшим, щоб повністю відволіктися від попередньої роботи. Коли ж рукопис вилежиться, можна витягати його і перечитувати. Найкраще робити це за один раз, якщо це, звісно, не 400-500 сторінок тексту. Робіть записи, але зосередьтеся на дрібничках – одруківках, суперечностях, зайвих прислівниках. Перечитуючи рукопис, на нього вже можна подивитися збоку. Це ваш текст, ви впізнаєте його, але читаєте ніби чиюсь роботу. Так і має бути. Саме тому варто почекати з редагуванням. Завжди легше вбити чиєсь золотце, а не своє.

15. При перечитуванні тексту можна помітити прогалини в сюжеті чи розвитку персонажів. В жодному разі не картайте себе. Таке трапляється і з найкращими письменниками. Занотуйте коментарі до певних епізодів – повернетеся допрацювати цю частину.

16. За Кінгом, друга редакція тексту = перша редакція – 10%.

17. Після перечитування, видалення зайвих епізодів і додавання нових – щоб увиразнити вашу ідею, меседж тексту (навіть якщо ви спочатку самі не дуже добре його розуміли, на цьому етапі все має бути чітко і ясно), час відчиняти двері й дозволити прочитати текст кільком читачам, яким довіряєте. У кожного є такі люди. У Кінга це його дружина. І коли він пише, то думає про те, що б вона сказала про той чи інший епізод, чи засміялася б… Якщо не впевнений – переписує…

Продуктивного писання!

Текст готувався за матеріалами сайтів Сюзанн Лафлер, Ріка Ріордана та книжкою Стівена Кінга «On Writing».