Казкарка

Оксана Була. Зубр шукає гніздо. – Львів: Видавництво Старого Лева, 2016. – 40 с.

У кого вдома шестилітня дівчинка, тому без книжок-картинок не обійтися.  Їх, і тільки їх підсовую своїй першокласниці замість неякісних букварів. У книгарні, перш ніж погортати «дорослі» видання, передусім шукаю новинки формату «від 5 до 8 років: мало тексту, багато візуального, художньо, цікаво». Саме такого формату щойно спечена книжка від Старого Лева – «Зубр шукає гніздо» Оксани Були.

Моя дитина вчиться читати. Лише коротка завершена історія, тісно сплетена з ілюстраціями, у яких безліч дрібних деталей, справді приверне її увагу.  Деталі можна розглядати, а невеликі шматки тексту перечитувати, щоразу швидше їх упізнаючи. Тоді навчання йде непомітно, малеча відразу сприймає слово як цілісний зоровий образ, оминаючи етап «бекання по складах».

Дитина – мала. Отже, все, що трапляється з нею, має потужний вплив на формування. Ілюстрації, які я покажу їй зараз, лишаться зразком у пам’яті, несвідомим мірилом естетики. Саме тому до малюнків я ще прискіпливіша, аніж до тексту. Книжка «Зубр шукає гніздо» легко проходить мій суворий фільтр мами й альтернативної викладачки БеркоШко.

Читайте також: 7 запитань ілюстратору: Оксана Була

Оформлення й справді вишукане. І не тільки я кажу про це. Міжнародні експерти каталогу «Білі круки» нещодавно відзначило ілюстрації Були (до книжки Катерини Міхаліциної «Хто росте у парку»).  Окрім того, художницю ще можемо пригадати за виданнями  «Мій тато став зіркою» Галини Кирпи (ВСЛ), «Середина світу» Андреаса Штайнгьофеля (ВСЛ) та «Гойдалка під кленом» Галини Ткачук («Братське»).

Головний герой книжки, про яку говоримо сьогодні, – зубр. Промальований Оксаною Булою, він здається м’яким на дотик, щоразу на тлі витонченої рослинності, кольори й форми якої повітряні й особливо ніжні.

Так. Зрозуміло. Мама шестирічної дівчинки замилувалась оформленням. А що ж із текстом?

Якби не знати, що ця книжка – письменницький дебют української ілюстраторки, цілком можна піддатися ілюзії, буцімто тримаєш у руках перекладне видання. Можливо, з котроїсь зі скандинавських мов.

Ледь не на першій сторінці згадана таємнича істота туконі, котра вкладає ведмедя спати взимку. А вже за пару сторінок бачимо й самих туконі: дивних, але милих, із пророслими гілочками на голівках. Зима, напередодні якої стартує сюжет, звучання незнайомого слова, майже афористичність текстових шматків продовжують підтримувати скандинавську ілюзію. Саме до схожого «смаку» перекладних текстів я звикла.

Читайте також: Поліфонія дитячих історій: книжки-білінгви і трилінгви

Подій як таких у книжці мало, але сюжетна лінія розгортається досить динамічно за рахунок того, що відбувається «в душі» зубра. Кожна його емоція, думка, крок  – це дія, сповнена ненав’язливого м’якого символу. І це, звісно ж, ілюстрація: малюнок не просто несе смислове навантаження, а формує художній простір.

Зубр дуже здивований: виявляється, узимку можна не мерзнути, а міцно собі спати, як це роблять інші звірі. Чи не спробувати й собі? Але майже одразу ж його намір зупиняють перешкоди: туконі опікуються лише тими тваринами, природа яких – впадати у сплячку. І тоді головний персонаж вирішує побути не собою. Вчинити не як зубр, а як ведмідь. Туконі, що підтримують звичний плин речей, йому не помічники. Доведеться все зробити самотужки…

Читайте також: Україна в «Білих круках»: добре, але не досить

Довгий пошук дому, який був би саме для тебе у цьому світі, випробування різних життєвих шляхів, щоб знайти відповідний тобі – і в дитячу книжку вплітається мотив майже притчі.

Дитина, звісно, назве цю оповідь казкою. І, напевне, спитає: «Хто такі «туконі»? Чарівні істоти? Чому без них жодна тварина в лісі не може як слід приспати себе взимку?» За авторською версією, туконі – духи рослин, які люблять музику й зустрічають із вирію птахів.  Туконі бувають дуже різними, книжка підсумувала авторські фантазії на цю тему.

Туконі – водночас авторський бренд  і слово, що коренями йде в австралійську міфологію. До того, як опинитися на сторінках книжки-картинки, вони вільно почувалися на листівках, намальованих Оксаною Булою. А нині особливо зацікавлені читачі зможуть ще й переглянути буктрейлер до «Зубра» на ютубі. Згадані чарівні створіння у ньому активно рухаються, як, певно, і в житті поза текстом. Інакше чи встигли б вони підготувати так багато важливих речей для кожної тваринки, що збирається проспати холоднечу? І подушку слід притягнути, і нору відповідну підшукати, та й сякі-такі запаси провізії не завадять.

Догортавши до кінця, ловиш себе на думці:  хотілося би чіткішого останнього акорду. Стиль книжки сам по собі афористичний, тож очікуєш такої ж «звучної» кінцівки. Мені забракло завершальної фрази, після якої настає сповнена змістом тиша. Утім, може, поміж вишуканих сніжинок, що вже падають із майбутньої зими на останню сторінку, не можна говорити надто голосно.

• малюкам, які хочуть відчути смак самостійного читання: із такого розміру текстами вони вже цілком упораються. Замість нудного букварика можна подолати ЦІЛУ КНИЖКУ. Це ж круто;
• не малюкам;
• тим, хто любить пофантазувати;
• і для кого чудові ілюстрації – радість;
• зубрам та іншим лісовим істотам;
• туконі;

• тим, хто боїться туконі;
• тим, хто полює на зубрів;
• поціновувачам блискучих видань із рожевими Барбі;
• занудам;