uncategorized

Мішель Уельбек. Покора / переклад з французької Івана Рябчія. – Х. : КСД, 2015. – 256 с.

Людський розум знищив всі ілюзії, але сам він носить за ними траур.

Альфред де Мюссе «Сповідь сина століття»

Париж. 2015 рік. Початок продажу роману «Покора» провокативного письменника Мішеля Уельбека (який здобув за свою попередню книжку «Карта і територія» Гонкурівську премію) збігається з нападом на Charlie Hebdo (в якому саме напередодні надрукували карикатуру на письменника). Випадковість? Проте вона перетворює «Покору» з декадентського роману про сутінки Європи на пророцтво, яке справджується на наших очах.

Те, що теракт стався саме тоді, коли з’явилась ісламська антиутопія Уельбека, істотно вплинув на інтерпретацію роману.

«Покора» одразу ж стала чимось більшим, ніж фантазією на тему майбутнього Європи (цілком у дусі попередніх романів письменника). У фокусі опинився аспект ісламізації Європи та відчуття внутрішньої загрози, а читачі розділились на два табори: ті, хто вважають, що своїм романом Уельбек «скоряється» перед ісламізацією, і тих, хто вважає, що Уельбек критикує покору Європи.

Насправді ж цей аспект роману не аж настільки дискутивний і пророчий. Але книжка з’явилась «в тому місці і в той час». Той випадок, коли загальний дискурс формує ставлення читачів до роману ще перед його прочитанням.

trbimg.com

Читайте про Франкофонний комікс: від Charlie Hebdo до музею коміксів

Чи було у задумі «Покори» щось таке «вибухове»? Навряд. Париж. 2022 рік. 40-річний викладач літератури в Сорбонні Франсуа пише примітки до повного видання творів Гюїсманса, має короткочасні романи зі своїми студентками, повільно старіє й нічого не чекає від життя. Проте прихід до влади мусульманської партії вириває його (як і весь західний світ) зі стану сомнамбулічного нудьгування.

Перед нами типовий персонаж Уельбека – самотній інтелектуал, який по закінченні студентських років відчув, що в його житті закінчився найкращий етап, а сам він втратив якусь ефемерну свободу. Франсуа пробує буквально всі відтінки еротики (має інтимні стосунки з повіями різного кольору шкіри), в його житті немає місця коханню, моральним нормам, тривалим стосункам і родинним почуттям, хоча за чимось подібним Франсуа безумовно тужить. Він навіть з Парижа майже нікуди не виїжджає. Його життя одноманітне й майже безглузде.

Читайте також: Олексій Жупанський про видання перекладів в Україні

І тільки те, що, поки він читав свої монотонні лекції, влада опинилась в руках Братства мусульман, нарешті вивело його зі стану «інтелектуального» забуття: змусило на якийсь час поїхати з Парижа, відчути щось глибше за еротичний потяг до своєї коханки Міріам, опинитись поза зоною комфорту і задуматись над тим, що робити далі зі своїм життям. Можна припустити, що Франсуа до певної міри є уособленням старої Європи, яка веде монотонне життя в рамках заданого рівня комфорту.

Що змінює прихід до влади Братства мусульман? Війни? Катастрофи? Тотальні заборони? Зовсім ні. Зміна влади відбувається м’яко і не викликає сильного спротиву. Мусульмани (зауважимо, світські, а не радикальні) прибирають до рук освіту. Вони пропонують той самий комфорт, що й раніше. Вони знаходять вирішення проблеми безробіття та низької народжуваності.

«Прийми іслам, – кажуть вони Франсуа, – і ми залишимо тебе на посаді викладача, і збільшимо зарплатню. Тобі за 40? Ми дамо тобі будь-яку жінку. Або дві. Або навіть три. Тебе турбують сексуальні бажання? Ми змінимо норми публічного вбрання жінок, і зайві бажання припинять тебе турбувати». Утопія, яка пропонує чоловікові його одвічну зону комфорту – патріархат. Чи є причини не скоритись? Сумнівно.

cyrano.net

Проте, здається, із цим мусульманським дискурсом ми про когось забуваємо. В романі фігурує ще одна важлива постать – Жоріс-Карл Гюїсманс, французький декадент, об’єкт наукових розвідок Франсуа і його постійний мовчазний супутник, єдина постать, з якою він відчуває спорідненість.

Хто цей французький декадент і де ми з ним вже перетинались? Гюїсмас найбільш відомий як автор роману «Навпаки», який називають маніфестом декадансу (та сама книжка, яка вплинула на життя Доріана Грея, персонажа Оскара Вайльда). Герої Гюїсманса невротичні, хворобливі та втомлені життям серед сучасності. Вони перепробували різноманітні чуттєві втіхи, витончені насолоди, але не знайшли в них спокою і повноти буття. Єдине, в чому герої Гюїсманса поступово знаходять рівновагу – це католицтво, в дусі якого вони виховані.

Гюїсманс в «Покорі» – своєрідне alter ego Франсуа. Якщо подивитись на роман з точки зору їхньої взаємодії, стає очевидно, що ця книжка – палімпсест, а його головного персонажа цілком можна визначити як Гюїсманса ХХІ століття. Як і в романах Гюїсманса, в «Покорі» панує дух декадансу, своєрідна хвороба доби, меланхолія й надмірність, стан, в якому все виглядає ілюзорно й безцільно. Перед нами середовище типових французьких інтелектуалів, які надто нагадують об’єктів своїх наукових розвідок. Можливо, вони існують тільки для того, що підтримувати життя цих великих мерців?

telerama.fr

Читайте також: За зачиненими дверима: приватна історія ХХ сторіччя

В якийсь момент Франсуа характеризує наукову діяльність своїх колег як самовідтворювальну систему, яка немає жодної мети: «Як відомо, філологічні студії не ведуть ні до чого путнього, хіба що найбільш здібні студенти починають кар’єру університетських викладачів – зрештою, йдеться про кумедну ситуацію, коли єдиною метою існування системи є самовідтворення, а рівень відходів перевищує 95%».

Франсуа не бачить сенсу в своїх розвагах і науковій діяльності. Здається, що він, як і персонажі інших романів Уельбека, повсякчас прагне чогось більшого, ніж іронічні закиди в бік сучасного суспільства й секс з дівчатами, вдвічі молодшими за нього. Проте ці персонажі нічого не роблять для того, щоб розпочати пошук того, що має становити повноту їхнього буття. І чим би воно не було, але воно точно не в чуттєвих задоволеннях. Згадаймо, наприклад, кінцівку роману «Можливість острова», де люди, досягнувши безсмертя, подекуди починають розуміти, що безсмертя – зовсім не те, чого їм протягом їхньої історії бракувало.

lincisif.fr

Гюїсманс віднаходить цю повноту в католицтві, шлях до якого помітний протягом усієї творчості письменника. Здається, що Уельбек і його персонаж так само хочуть знайти цю повноту буття, але не в католицтві і навряд чи в ісламі. Вони повсякчас констатують, що сучасне суспільство знищило родину, кохання, Бога. Вони не оцінюють цієї втрати і не намагаються повернути втрачене. Але в Уельбека чітко прочитується траур, який носить описана ним цивілізація за всіма своїми колишніми ілюзіями.

•         якщо у вас симптоми «хвороби доби»;
•         якщо вам близька література французьких декадентів;
•         якщо ви вмієте подорожувати, не виходячи з дому.

•         якщо інтелектуал не може бути пасивним конформістом;
•         якщо Сартрова «Нудота» здавалась вам нудною;
•         якщо вас непокоїть наявність у «Покорі» повного зібрання творів Гюїсманса.

Чільна картинка – www.limitstogrowth.org