Казкарка

Таня Стус. Їжак Вільгельм / Ілюстрації Анни Сарвіри. – Харків: Віват, 2016. – 32 с. – (Серія «Маленьке диво»).

Сповнена символізму, глибоких метафор та культурних референцій дитяча книжка, яка потребує вдумливого читання разом з дорослими

Дитяча письменниця Таня Стус, відома бестселерами «Панночка», «Як не заблукати в Павутині», книжкою для молодших читачів «Біла, Синя та інші», а цього року включена в оновлену шкільну програму з літературного читання, написала доволі нестандартну історію «Їжак Вільгельм».

Головний герой цієї книжки-картинки зовсім не схожий на інших міських їжаків. Прокинувшись уночі, його колючі родичі зазвичай шукають щось попоїсти. Але Вільгельм не настільки меркантильний у своїх бажаннях. Його цікавлять речі глибшого, ба навіть філософського рівня. Наприклад, звідки береться Світло.

Читайте також: Мистецтво для дітей: «Синій та інші кольори з Анрі Матіссом»

Їжак не самотній у своїх пошуках. У міському парку, де відбуваються події, живуть і байдужі до всього горобці, і спостережливі голуби, і балакуча ворона Федора, і любителька сонників і гороскопів білка Маруся. Це історія про дружбу, про допомогу, про пошуки вирішення проблем, про мрію врешті.

Доволі нечастим для сучасної української дитячої літератури є те, що книжка про пригоди тваринки не обмежується виключно життям і пригодами тварин, а має потужні культурні реляції. Таня Стус опосередковано знайомить маленького читача з непересічною історичною постаттю – польсько-українським художником Вільгельмом Котарбінським, творчість якого, власне, і надихнула авторку до появи однойменного героя книжки.

Котарбінський – представник академізму та символізму в живописі. Він – один із митців, які працювали над розписами Володимирського собору, а отже, й один із творців сучасного сакрального простору української столиці. Цю частину його біографії важливо знати, аби повною мірою зрозуміти символіку вербального і візуального тексту книжки-картинки, її кольори та метафори.

Читайте також: Дітям про мистецтво: найцікавіші українські видання

Їжак не лише носить ім’я польсько-українського художника, але й своїм стилем життя та способом думання, і головне – бачення, відображає певною мірою самого Котарбінського. Вільгельм мав за звичку бути напрочуд уважним до навколишнього світу, зокрема до кольорів, до тіней, до світла. «Ніби хотів розгледіти початок і закінчення кольору. Звідки починається тінь. Куди щезає щоранку темрява. А головне – із чого починається Світло?»

Філософські питання, глибокі роздумування, прониклива допитливість… Чи не заскладними видадуться такі речі для дошкільнят або молодших школярів, на яких орієнтовано цю книжку? Чи зрозуміють вони її символи й метафори?

Вочевидь, книжка «Їжак Вільгельм» є викликом передусім для батьків. Їм доведеться приділити трохи часу для сімейного читання та спробувати пояснити складне простими словами.

Це непросто, але це вкрай важливо й необхідно – допоки дитяча допитливість ще горить і палає жагою пізнавати все навколо. За допомогою «Їжака Вільгельма» їм вдасться скерувати дитину до уважності щодо кольорів і тіней, світла й темряви, до всіляких дрібних і на перший погляд непомітних речей і явищ.

Важливий нюанс – у цій історії голуби гаркавлять. Ворона Федора це знає, але проявляє делікатність – чудовий приклад толерантності, навіть у такому прозаїчному й часто кумедному випадку. За це ще один плюсик авторці.

Історія невелика, і дитячої терпеливості має вистачити, щоб прочитати всю відразу, проте зручно, що книжка містить розділи. Вони не лише технічно розділяють текст, дозволяючи зробити паузу, «щоб попити водички», але й тематично задають вектор руху.

Візуальну частину книжки-картинки створила художниця Анна Сарвіра, відома українському читачеві ілюстраціями до білінгви Ані Хромової «Монетка/Coin». Ілюстрації до Вільгельма стильні й водночас прості, що робить їх відповідними віковим вимогам молодших читачів. Зображення неначе намальовані самими дітьми – кострубаті дерева, гостродзьобі товстошиї голуби… У цьому частково виражається характер і темперамент героїв: їхня наївність, допитливість чи меланхолійність.

Читайте також: 7 питань ілюстратору: Анна Сарвіра 

Хоча малюнки без надмірної деталізації, вони чітко синхронізуються з текстом. І паралельність не лише у відповідності зображуваного розказаному: важливою є найперше передача настрою завдяки кольору. Саме він несе основне смислове навантаження у візуальній частині книжки. Приглушені кольори лаконічно й чітко передають атмосферу історії: легкий сум, пошук на межі розчарування, спокій і взаєморозуміння. Це вирізняє «Їжака Вільгельма» на тлі попередніх робіт Сарвіри («Мишкові миші», «Неслухняний дідусь», «Чудова ферма пана Мак Брума»), яким притаманна модна свого часу яскравість і перенасиченість.

Невеликим мінусом книжки є дещо тонкий папір, враховуючи зазначену вікову аудиторію книжки від 3-х років. Цей недолік може бути виправлений у наступних накладах.

Книжку «Їжак Вільгельм» можна рекомендувати для читання й розглядання дітям у супроводі дорослих – вдома, у старшій групі дитсадка чи 1-2 класах школи.

• з інтонацією;
• дорослими – дітям;
• як можливість розповісти дитині про художника Котарбінського;
• похмурого осіннього вечора;

• без обговорення прочитаного;
• любителям яскравих картинок;
• якщо батьки нехтують естетичним розвитком дитини;
• якщо дитина панічно боїться птахів.

Ілюстрації: Видавництво Vivat