Інтерв’ю

У Дари Корній цього року вийшли два романи і кілька оповідань у різноманітних збірках. Письменниця також встигає читати твори з конкурсу «Коронація слова», популяризувати українську книжку і фантастику, та робити ще безліч речей. Для Читомо вона знайшла час у своєму щільному графіку, щоб поспілкуватися про літературу і не лише про неї.

– В нас вже складається добра традиція восени говорити про фантастику. На вашу думку, чи збільшилася кількість заходів, пов’язаних із жанром нереалістичного, чи покращилася якість? Як ви відчуваєте ситуацію?

– Думаю, що ситуація покращилася. Це відчувають всі і, найголовніше, видавці також. Покращилася ситуація із українською фантастикою, бо з перекладною все було значно легше. Всі ті круглі столи з фантастики, які ми проводили минулого року, також мали вплив на видавців. Як приклад, на цьогорічному Форумі вони апелювали до тих розмов, казали, що завдяки ним вони звернули прискіпливу увагу до фантастики. Ще показовий момент: для творів з номінації «Сучасне українське фентезі», яка входить у «Коронацію слова», я вже не шукала видавця, навпаки, видавець шукав мене. Український видавець нарешті звернув увагу на питомо українську фантастику.

– Коли запитуєш людину про фантастику, доволі часто можна почути щось на кшталт «Так, я колись читав у дитинстві, а потім став читати нормальну серйозну літературу». Чи змінилося щось у сприйнятті фантастики читачами?

– Звичайно, що зрушення є. Я б не сказала що зараз фантастика сприймається як легкий жанр. Мовляв, хочеш розважитися – читай фантастику. Читач фантастики заглиблюється у іншу реальність, але разом з тим щось із тієї реальності бере для себе. Коли спілкуєшся з читачами на автограф-сесіях, презентаціях, то виникають справжні дискусії. Дуже приємно, що читачі сприймають фантастику не як легкий жанр, а навпаки, як дискусійний майданчик. Комплімент для української фантастики: в ній є певна філософія, що загорнута в яскраву обгортку, під якою можна знайти глибокі думки.

Цікаво спостерігати за молоддю, людьми 20-25 років, які дають своїм батькам читати книги, і «підсаджують» своїх батьків на фантастику. І вже старші здивовано відкривають для себе світ фантастики, зовсім нелегкий світ, надзвичайно цікавий. До мене приходили підписувати книги мами і тати, яких діти «підсадили» на фантастику.

facebook.com/jury.begliarow

– Чому вам подобається працювати з методом нереалістичного?

– Це, напевне, генетично так закладено в українцях. Через казку розповісти про нашу історію, про нашу філософію, про нашу культуру. Я думаю, що це – найпростіший шлях для розуміння. Не брати якісь історичні події, не писати філософські трактати – читач такого не сприймає. Я сама не люблю, коли мене беруть за ґудзик і починають казати: ось так, ти маєш робити перше-друге-третє. Коли є екшн, фантастична історія, пригоди, і разом з тим ти робиш з цього висновки, тебе підводять до них. Це сприймається природно, тебе ніхто не змушує, ти сам пройшов крізь ці двері.

Читайте також: Відьми, чорти, вовкулаки: що наука знає про лихих персонажів казок і фентезі

– Поговоримо про найновішу книжку «Зворотній бік світів». Циклу вже чотири роки, писався він ще довше. Пройшов вже певний проміжок часу – і чи хотілося щось змінити, або цей світ існує десь поряд, і лише іноді турбує уяву новими історіями?

– Я би нічого не переписала, однозначно, я би залишила все як є – і залишаю все як є. Але від молодих людей пролунало побажання: не писати продовження, бо історія завершена, а написати про те, що було до того, як почалися пригоди Мальви. Мені й самій стало цікаво повернутися у той світ до того, як все сталося. Можливо, я так і зроблю.

Мені приємно, що молоді люди читають. Їм настільки цікаво, що вони хочуть знати більше про світи, які описані у циклі «Зворотного боку». Отже, цикли люблять, історії з продовженням мусять бути в українській літературі також. Мені приємно, що нові автори, які приходять в літературу, сміливо беруться за цикли. Взяти, наприклад, Артура Закордонця. Він написав «Відунського сокола», зараз вийшла друга книга «Таємниці багряних велетнів», і він пообіцяв що буде й третя.

 – Коли ви починали, то «Гонихмарник» позиціонувався як підліткова література, а автор – як «українська Стефані Маєр». Але час минає, рамки стають затісні, приходять нові читачі. Хто вони?

– Читачі молоді. І, так, аудиторія змінилася. Якщо раніше це була майже на 90 відсотків жіноча аудиторія, то зараз я з радістю помічаю багато хлопчиків і старших чоловіків. Я розумію, що для них історії також близькі.

Чоловіки трохи з острахом беруться за літературу, яку пише жінка, бо є певний штамп, мовляв, «жіноча література», легкий жанр. Але ми маємо змінити це ставлення.

 Немає жіночої чи чоловічої прози,

є лише хороша і погана література

– У багатьох ваших книжках Львів є не лише місцем дії, а прихованим персонажем. Як ви відчуваєте взаємини себе, як письменника, з містом Лева.

– Мене вчора читачка запитала «Чому ви зробили Львів центром світу?». Тому що я знаю це місто дуже добре, і сприймаю його як дуже близького родича. Мені подобається Львів не той, що збудований був, а той, який існував до того часу, як почало будуватися місто, той сакральний Львів, який і львів’яни погано знають. Мені він близький, мені він рідний, в ньому багато місць, які можна назвати «місцем сили», де можна відновити себе.

Не потрібно їхати кудись далеко, в Карпати чи мандрувати іншими країнами. Вони тут поруч – і вони незабудовані. Це місце само себе оберігає, воно знаходить людей, які роблять все можливе, щоб це місце не забудували. Коли я дописувала «Зворотній бік світів», то немов би місто саме присилало мені людей, які відкривають місця – і ці місця потрапляють у книгу.

Читайте також: Фентезі по-українськи від Володимира Єшкілєва

– Минулого року і цього року ви багато подорожували, були на Сході. Коли ви зустрічалися зі своїми читачами на Донбасі, чи здивували вони чимось, чи відрізняються від тих читачів, з якими ви спілкувалися раніше?

– Найголовніший мій висновок: всі ми українці, немає значення, де ми живемо – чи це схід, чи захід. Найпростіше увійти в цей контакт через мову, через слово. Колись у Луганську, ще тому Луганську, був такий читач Олександр, він прийшов у книгарню і попросив українське фентезі. Йому порекомендували «Зворотній бік світла». А він – я українською мовою не читаю і все. Продавчиня була настільки вперта що сказала: «Візьміть книжку, якщо не сподобається, принесете, я поверну вам гроші».

Він прочитав «Зворотній бік світла», потім «Зворотній бік темряви», сказав, що його така гордість почала розпирати, що він українець. Він перейшов на українську мову в Луганську в той час. Потім ту книжку він почав давати своїм друзям читати. Не має значення, де ми мешкаємо: у Луганській області, чи у Львівській, оцей зв’язок через мову він дуже потужний. Ти навіть не розумієш, що відбувається, але ця прихована Україна починає проявляти себе.

На Сході це зараз дуже відчутно. Ти коли приїжджаєш, ніби повертаєшся у 90-ті роки до Львова, коли у нас починалося відродження. Це – вітри змін. І нам сьогодні треба зрозуміти таку річ: всі зміни в Україні почнуться зі Сходу, якісні зміни почнуться зі Сходу. Так, там надзвичайно багато проблем, особливо у розмовах зі старшим поколінням, з людьми, які закінчували радянські школи. Але молоді люди – школярі, студенти – з ними можна говорити, з ними треба говорити, і не повчати, а вести діалог.

facebook.com/koronatsiyaslova

Ні в якому разі не можна починати так: «Ти маєш робити!». Просто треба говорити і вміти почути. Там надзвичайно красиві місця і хороші люди. У першій подорожі ми ще не відчували всі зміни, тому що лише придивлялися. Коли ми були у червні, я почула слова від однієї людини: «Ми зрозуміли – все починається з нас». Тобто, ми можемо приїжджати час від часу в гості, можемо допомагати, але вони самі мають змінити все. Це певне коло людей, і воно збільшується. Ми будемо допомагати, і, я думаю, що з кожним роком їх буде ставати все більше й більше.

Я не завжди зустрічала у нас таких вчителів, таких патріотів, як там. Вчителька української мови та літератури, вчителька зарубіжної літератури – патріоти української книги! Вони складають програму позакласного читання, і в тих програмах тільки українські автори. Вони шукають меценатів, знаходять гроші, за свої кошти купують, шукають по бібліотеках, звертаються до наших видавців, ті роблять знижки. Вони розуміють, що це важливо, і вони самі повинні це змінювати, що не треба чекати вказівок з Києва. Та й не треба їм тих вказівок з Києва. Вони там молодці, вони підтримують українське слово.

Читайте також: 7 українських фантастичних книг, на які варто звернути увагу

– То повернемося до слів як слів, до «Коронації слова». Ви дуже багато читаєте молодих авторів як експерт. Можливо, є якісь поради тим авторам, які намагаються писати фантастику і фентезі?

– Пораджу писати на українському матеріалі, на вампірів і драконів в мене алергія. Звісно, я читаю всі рукописи як експерт, але з осторогою ставлюся до таких, бо вже є внутрішній спротив. Можливо, це – дуже якісний твір, але їх стільки вже є, тих драконів і вампірів, що хочеться чогось нового. Тому пригода має бути трішки інша, ніж та, до якої ми звикли.

Бажано, щоб це був сучасний світ, або якісь паралельний світ, створений, новий світ – це дуже цікаво, коли світ невпізнанний. Або наша сучасність, так щоб ти там читав про місто Київ, чи Вінницю, Івано-Франківськ, але з різними персонажами. Може, домовики, але в жодному разі не вампіри, тоді воно читається і подобається.

– Чи хотіла б ти зараз, як письменниця Дара Корній, порадити щось Мирославі Замойській, яка лише починає «Гонихмарника».

– Ні, напевно що нічого не можу порадити, але дам пораду тим, хто починає писати: не боятися. Це найцінніша порада. Не боятися в жодному разі, і тоді все вийде, все буде чудово.

– І ще кілька слів про малу прозу. Розкажіть, будь ласка, про збірку оповідань, яка готується і про, власне, нон-фікшн з української міфології, який також у роботі.

Збірка оповідань – так. Я так думаю, що збірка оповідань скоро буде. Несподівано коротка проза стала модною. Тобто, звертаються видавці із пропозицією видати свою збірочку оповідань.

– А чому?

– Я зовсім не розумію чому! Мабуть, тому, що нема часу читати щось довге, а коротка проза – прийшов додому і прочитав оповідання. Тому що роман, якщо він цікавий, то він тебе захоплює, і забирає багато часу. Сучасна людина зайнята. Ну, подивимося, що з цього вийде, але я сподіваюся, що в наступному році вийде збірочка оповідань.

А щодо мого довідника з української міфології… Коли збирала матеріал для «Зворотнього боку», зрозуміла, що довідникової літератури як такої майже немає, вона в розпорошеному стані, немає галузевої, з окремих напрямків. Якщо мені потрібен матеріал з низової міфології, я можу подивитися в енциклопедію, де все напхано докупи. Я зрозуміла, що треба з цим щось робити, озвучила ідею і почала сама її реалізовувати.

Пробувала звертатися до професійних дослідників, які краще знаються на цьому. Але то науковці, і вони, як науковці, починають надто глибоко копати. Не потрібно так глибокого, треба більш лаконічно, а хто захоче – той знайде собі академічні праці і вже почне собі професійно вивчати. Але я так замахнулася, думала, що вкладусь в одну книжечку, а нічого подібного.

Виявляється, наша низова міфологія настільки багата, що потрібно робити три чи чотири томи

Знову буде серія. Перша частина у мене готова, це «Духи природи», і я так сподіваюся, що Книжкового Арсеналу вона вже вийде.

Читайте також про еволюцію фентезі

– Це було б дуже добре, бо таких розвідок не так багато, а ще й тих, що написані доволі популярно.

– Так, у мене у передмові написано, що це – абсолютно не наукова версія, а художня, скоріше, художньо-популярна версія. Обов’язково будуть ілюстрації, використовуватиметься гарний папір, бо це довідкова література, яка часто використовується. Так що – чекаємо!