Інтерв’ю

Працювати над серією дитячих путівників видавництво Laurus почало ще минулої осені, але через події в країні роботу призупиняли. Нині перший випуск, присвячений Києву, вже на завершальній стадії і має з’явитися в липні. Після цього, за словами головної редакторки серії Анастасії Денисенко, їхня команда паралельно працюватиме над кількома наступними книжками. Детальніше про сам проект – в інтерв’ю з Анастасією.

 –  «Дитячі путівники» звучить по-своєму парадоксально, адже десятирічні діти навряд чи подорожують самостійно. Отже, цікаво, чи йде мова про видання, за допомогою яких дитина може подорожувати різними містами, не виходячи з кімнати, чи про видання, які діти можуть взяти з собою під час подорожі з батьками і які допоможуть їм поглянути на місто з ракурсу «меншого зросту»?

– Задум був зробити книжку, яка несла би в собі відомості про міське середовище, історію та пам’ятки культури, але подавала би все це у формі гри. Мотив подорожі героя – один із найпоширеніших у творах для дітей, а тут читач сам примірює на себе роль героя – в нього є книжка, а остаточне її наповнення залежатиме вже від його власних спостережень під час прогулянки. Тобто так, книжка розрахована саме на те, що її братимуть із собою і на прогулянку (досліджувати власне місто) і в подорож.

 – Видання розраховано на дітей молодшого шкільного віку, маленький читач зможе сам розібратися з путівником чи участь батьків теж передбачена?

 – Структура книжки – це один маршрут містом, також додані карта і коротка хронологічна канва. Не думаю, що у читача мають виникнути проблеми з тим, щоб розібратися з книжкою. Але це хороший привід поспілкуватися зі своєю дитиною під час спільної прогулянки, розповісти щось про місто, чого немає в книзі, завітати по дорозі до «своїх» місць і придумати спільні забави.

– З погляду загальної концепції представлення того чи іншого міста: що саме дитина знайде в путівникові?

– Оскільки плануємо подавати опис певних маршрутів, то орієнтуємось передусім на визначні об’єкти на цьому шляху, які неможливо оминути – собори, музеї, будинки. Але коли натрапляємо на цікаві об’єкти, які означають певну тему, міську практику, то теж додаємо їх на карту путівника: як наприклад, пожежна частина чи ботанічний сад. Також у путівнику можна буде знайти відомості про особистостей, які пов’язані з цим середовищем.

 – Хто автор текстів? У чому особливість текстового наповнення?

 – Для першого випуску я сама писала тексти (на щастя, з нами співпрацює чудовий літредактор :), але далі ми плануємо залучати авторів «на місцях»: важливо, щоб автор знав місто і міг цікаво донести про нього інформацію, водночас не перевантажуючи текст засобами художньої виразності.

 – Стосовно ілюстрацій, на чому акцентувалися художники, оформлюючи путівник?

 – Авторами художнього оформлення першого випуску стали Олена Старанчук та Олег Грищенко. Це цікава графіка (зокрема, персонажі) та дизайн, продумане за кольором та ритмом загальне рішення книжки. Оскільки ми не використовуємо фотографій, Олена та Олег відмалювали архітектурні об’єкт, і вийшло цілком відповідно концепції книжки: ретельно і з увагою, але при цьому залишається відчуття легкості начерку.

 – Які пізнавально-розважальні елементи подаєте у путівниках? Хто їх готує?

 – Розмальовки, «шукалки», лабіринти – це такі стандартні завдання, ми разом з художниками просто допасували їх до наповнення путівника.

 – Яким буде формат і обсяг путівника?

 – Це залежить від міста, якому присвячений путівник. Наприклад, все цікаве про Київ можна було б вкласти в одну книжку, але вона виявилась би надто груба. Тому вирішили зробити поки чотири маршрути по Києву. А книжку форматом 205 х 260 мм, яка має 64 сторінки та м’яку обкладинку і носити з собою комфортно, і для малювання-дописування вона зручна.

 – Наскільки поширеним є досвід видання дитячих путівників в Україні і за кордоном? Чи є хтось, на кого ви орієнтувались під час роботи?

 – За моїми спостереженнями, в Україні зовсім мало таких книжок, особливо, якщо говорити про якісне художнє оформлення. Власне, сама збираю зразки подібних видань і виходить, що найчастіше їх хтось привозить із закордонних поїздок – я чи друзі. Якогось одного стилістичного зразка немає, імпонує в різних книжках різне. Наприклад, мені дуже подобається те, як написала Лінор Горалік «Путеводитель по Израилю для детей» – дуже легко і з гумором, лаконічно, але інформативно.