Дискусія

Напрямки розгортання бібліотечної реформи: створення комісії для контролю книгозакупівель; створення єдиного реєстру пропозицій видавців; скорочення старих бібліотечних фондів та контроль кваліфікації бібліотекарів обговорили на круглому столі «Бібліотечна реформа: від держзакупівель до зміни системи». Дискусія відбулася 20 червня в інформаційній агенції «Укрінформ». Читомо законспектувало найважливіші тези дискусії.

.

Олександр Афонін,

голова Української асоціації видавців та книгорозповсюджувачів:

«Питання не в закупівлях, питання у створенні абсолютно раціональної та логічної системи відновлення і наповнення фондів бібліотек. Для цього я думаю, що  на рівні Міністерства культури, на рівні Інституту книги, який створюється, мусить бути створена комісія на постійній основі, в яку ввійдуть видавці, бібліотекарі й представники міністерства культури для того, щоб напрацювати чітку схему: як виходити з цієї ситуації, які кошти для цього потрібні, які строки — для того, щоб бібліотеки стали саме тими центрами — освітніми, культурними, інформаційними — якими вони сьогодні є в Європі та світі.

В Одесі днями закінчився вісімнадцятий форум «Дні української книги на Одещині». Ми спілкувались там з керівниками юнацьких бібліотек і попередньо переговорили з Іриною Шевченко — Президентом бібліотечної асоціації України, і плануємо проведення широкої розмови видавців та бібліотекарів у вересні на Форумі видавців у Львові не просто для загальної розмови, а для виписування механізмів: що робити, які потреби, які можливості, і як це можна реалізувати через законодавчі, нормативні акти та урядові установи. Але я думаю, що десь до Форуму — це друга половина серпня — на рівні керівних органів Бібліотечної асоціації, Української асоціації видавців та книгорозповсюджувачів — ми сформуємо цю комісію. Під крилом, як то кажуть, Міністерства культури, почне працювати Інститут книги. Вересень — це старт уже реальних механізмів».

Читайте також: Бібліотека як тренд: досвід Хорватії, Словенії та Румунії

.

 .

Юрій Рибачук,

заступник міністра культури:

«Ми [Міністерство культури] вважаємо, що бібліотека сьогодні — це не місце, де зберігаються книжки, а місце, де є доступ до інформації, де створюються інновації, де відбувається спілкування між представниками громади. І саме тому одним із пріоритетних завдань Міністерства культури до 2020 року визначено підвищення якості культурних послуг у місцевих громадах. Один з етапів — це розроблення моделей функціонування закладів культури, у тому числі — бібліотек.

Я абсолютно підтримую ідею щодо створення комісії, про яку говорив Олександр Васильович [Афонін] для того, щоб створити платформу для напрацювання тих змін, які потрібно здійснити. Так, справді, є стратегія — «Якісні зміни бібліотек для забезпечення сталого розвитку України до 2025 року», але це лише стратегія — плану заходів там немає, тому вона і не виконується. Якби ми могли створити платформу, де зібрати й представників міністерства, і Інституту книги, який зараз створюється, і видавців, і представників бібліотек  — ми змогли б з того, про що зараз говоримо, виокремити найболючіші питання і запропонувати конкретні рішення. Міністерство культури тут абсолютно готове бути партнером».

.

 .

Олександр Красовицький,

генеральний директор видавництва «Фоліо»:

«Я вважаю за потрібне зробити єдиний реєстр пропозицій видавців з цінами та з відповідальністю видавців за можливість постачання книжок. Так, як у світі є «Books and Print», але простіший варіант — розширений прайс, який може бути на сайті Міністерства культури. І, разом з цим, обов’язкова реєстрація всіх бібліотечних закупівель незалежно від суми, щоб суспільство знало про кожну книжку, яка закуповується бібліотеками.

Громади повинні мати не тільки гроші, але й обов’язки по витраті цих грошей для своїх громадян. Наприклад, якщо це бібліотека — так, ми знаємо, що треба оптимізувати чи скоротити мережу бібліотек, тому що на утримання всієї мережі не вистачає грошей. Але повинні бути нормативи тих бібліотек, які залишаться. Наприклад: одна бібліотека на громаду і мінімум один бібліотечний пункт на дві з половиною тисячі жителів. Оновлення фондів коштом бюджетів усіх рівнів не менше ніж на п’ять відсотків на рік. Закупівля нових книг мінімум на 0.1 книгу на душу населення з державного бюджету, на 0.1 книгу на душу населення з обласного, на 0.1  з бюджету громади чи міста — щоб була солідарна відповідальність бюджетів різних рівнів за бібліотеки — так, як у Європі. Наявність  не менш як одного комп’ютера не старшого за п’ять років у кожній бібліотеці, і абсолютно гарантована наявність швидкісного інтернету у кожній бібліотеці. Без цих пунктів бібліотека не може бути бібліотекою сучасною.

Я впевнений, що на першому етапі цього достатньо. На другому етапі — обов’язкова кваліфікаційна комісія в електронному вигляді для бібліотекарів всіх рівнів, які повинні довести, що вони вміють працювати з комп’ютером та фондами і знають ту літературу, яку вони пропонують людям».

.

 .

Олег Філюк,

видавець:

«Чому б, знов-таки, не повернутися до старих гарних традицій проведення регіональних книжкових ярмарків? Це ж одноразово вирішує всі питання: всі всіх бачать, всі ознайомлюються з книжками, одразу формують свої замовлення. Якщо є недовіра до цього — у нас є державні інституції, які займаються цим. Наприклад, Інститут українознавства. Чому б не брати фахову оцінку тих чи інших закупівель до бібліотек? Тоді буде чітко видно, чия відповідальність, хто замовник, і хто чим займається».

Читайте також: Бібліотека як бренд – досвід Мюнхена

.

 .

Артем Біденко,

державний секретар Міністерства інформаційної політики: 

«Єдиний реєстр однозначно має бути, але це не питання до влади, а скоріше питання до органів саморегулювання. Має бути, як за кордоном — організація, яка об’єднує видавців, і яка фактично профінансує створення такого реєстру, і він буде єдиний. Саморегуляція завжди спрацьовує краще, ніж державне керування, адже чиновники відстають від ринку.

«Глобальна відмінність між Україною та Європою у тому, що ми все ще частково живемо в адміністративному світі, регульованому державою, у той час як в Європі й бібліотеки, й інші суб’єкти книжкового ринку – приватні структури, або державні, що діють за правилами ринку. Тобто обирають лише найкраще, і лише пост-фактум комісії перевіряють відповідність до державних політик. У нас цих політик на сьогодні немає. Тому бібліотеки в Україні й можуть замовляти книжки, які не відповідають вимогам часу — тому що ці вимоги часу ніде не закріплені».

.

 .

Яна Біленко,

директорка Центральної бібліотеки імені Тараса Шевченка для дітей:

«Я бачу тільки одну проблему — це кваліфікація бібліотекарів, перш за все.  Ми всі багато років спостерігали, як ця галузь зневажається, паплюжиться, не фінансується. Чого ж нас дивує, що на місцях сидять бібліотекарі, які не читають самі? Яку книжку вони можуть при цьому обрати? Сподіваюся, що ми зможемо виростити покоління бібліотекарів, яким зможемо довіряти обирати книжки. А зараз я бачу одне рішення: думаю, що краще з бібліотекарів цю дуже поважну функцію прибрати.

Нам необхідний каталог чи зведений альманах, краще — електронне видання, яке відображатиме саме новинки, тому що якщо ми ще якось справляємось з програмною літературою, подовженими виданнями, з класикою, то я вам чесно кажу — я директорка центральної бібліотеки Києва, і я дуже не впевнена, що мої співробітники, які складають ті списки, добре ознайомлені з новинками українського книжкового ринку. І ще було б непогано видавати рекомендаційні списки для бібліотекарів різного рівня спеціалізації. Я дуже сподіваюся у цьому на Інститут книги. Нам потрібна допомога, бо людина, яка отримує не дуже велику зарплатню і проводить закупівлі прозоро на мільйони гривень — мабуть, це не дуже правильно. Нам було б набагато краще жити, якби ми просто не обирали цю літературу, або обирали її в межах чогось». 

.

 .

Ігор Степурін,

засновник видавництва «Самміт-книга»:

«За три роки наші видавці кардинально змінилися, і ми природно витіснили російську літературу у багатьох жанрах. Це відбулося з нон-фікшн — знову ж таки, завдяки «Нашому Формату», це відбулося з художньою літературою та дитячою. Знову ж — порівнюємо з російськими книжками. Чому ви не порівнюєте з європейськими книжками? Чому ви не говорите, коли нам не вистачає літератури у спеціальних галузях, то потрібно закуповувати європейські, польські видання? Якщо ми зараз говоримо, що бібліотеки не можуть купити книжки вітчизняних видавництв, то про європейські видавництва всі взагалі мовчать».

Читайте також: У Польщі оцифровано близько 2 мільйонів видань, наша мета – мати все

.

 .
Лариса Нікіфоренко,

начальниця управління з питань мовної політики та літератури Міністерства культури:

«Об’єднання бібліотек має бути на базі публічних, тому що до них має бути доступ публіки. Вона має працювати до післяробочого часу. У Рівному у нас є експеримент з об’єднання шкільних і публічних бібліотек, і вони працюють як публічно-шкільні. Але це не єдиний вихід. Бібліотеки можуть бути різні, навіть на базі закладів клубного типу.

Бібліотека має надавати інформаційні послуги та бути сучасною. Скільки їх буде — для нас неважливо. Важливо — послуга, якість послуги й навчений бібліотечний працівник, який відповідає за свою роботу. Мережа має скоротитися, але ми як держава маємо встановити мінімальну кількість послуг, бібліотек і всього іншого, нижче якої опуститися не можна. Це завдання саме Міністерства культури».

.

 .

Галина Гуцол,

заступниця директора Книжкової палати України:

«Книжкова палата — якраз та установа, що чудово обізнана у всіх проблемах видавничої галузі, і одночасно у всіх проблемах бібліотечної галузі. Книжкова палата практично щорічно розробляє проекти, направлені на удосконалення. осучаснення і реформування і бібліотечної галузі, і видавничої галузі. Ще у 2008 році був розроблений проект, який називався «Депозитарна цифрова бібліотека», і він якраз спрямований на реорганізацію фондів бібліотек, позбавлення їх від того баласту літератури, яка займає величезні площі. Дійсно, приблизно 80% фондів бібліотек є застарілими на сьогодні, ця література не потрібна бібліотекам. Ми пропонуємо на базі Книжкової палати України створити депозитарну бібліотеку. Депозитарна бібліотека передбачає збирання книжок, які не є актуальними на сьогодні, але цінними історично — тобто література, яка може стати коли-небудь актуальною.

Ми пропонуємо створити таку бібліотеку, можливо, не лише з центром у Книжковій палаті. Це може бути, наприклад, у п’яти регіонах — для того, щоб якщо людина хоче скористатися оригіналом якогось видання, їй не потрібно було їхати у Київ. У цих бібліотеках збиратиметься по кілька примірників такої [потенційно потрібної] літератури. Вся інша література має бути вилучена з фондів бібліотек, фонди не мають бути захаращені цією літературою. У Законі «Про бібліотеки» є поняття депозитарної бібліотеки, але насправді такої бібліотеки не існує. Ми пропонуємо, що ця бібліотека має бути оцифрована, і бібліотеки мають мати доступ до оцифрованого фонду, щоб забезпечувати своїх користувачів цими книжками».

Читайте також про бібліотечну справу у Литві