20 січня у Музеї книги і друкарства України в Києві відкриється виставка «Українська традиція мальованої обкладинки періодичних видань». На переконання кураторів виставки, мальована обкладинка української періодики – не тільки графічне мистецтво та дизайн, а й ціла сформована традиція з виразними суто українськими рисами, яка надійно зайняла свою нішу в світовому контексті.
Читомо поспілкувалось з куратором Богданом Поліщуком про історію мальованих обкладинок в Україні від часу перших друкованих журналів і до сучасних періодичних видань.
– З якого часу в Україні почалася традиція мальованої обкладинки?
– Якщо говорити про саму періодику, то на території нашої сучасної держави вона існувала достатньо давно. Науковці згадують і видання ХVIII століття у Львові, і видання початку XIX століття у Києві та багатьох інших містах.
Український альманах «Рада», м. Київ, 1884 рік
На нашій виставці ви побачите кілька видань з кінця XIX століття. Їх ми подаємо як зразок епохи, для порівняння з тими виданнями, що з’являються на початку XX століття, адже саме з цього часу ми вже можемо говорити про пошуки й виникнення українського стилю в оформленні періодичних видань.
На початку XX століття також з’являється якісно новий підхід у ставленні до обкладинки періодичного видання. Все більше вона набуває естетичної значення, все більше для роботи над обкладинкою видавці звертаються до відомих художників свого часу. Можна навіть сказати, що з цього часу обкладинка поступово починає набувати ознак плакатності і втрачати ілюстративність.
Журнал «Коопероване село», м. Харків, 1927 рік. Художник Олексій Маренков
Чому в нас не було ідеї-фікс знайти й покласти у вітрину першу газету, видану у Києві? Бо концепція нашого проекту – показати обкладинку періодичного видання саме як самодостатній мистецький твір. Показати, як зміни епох, стилів, особистість самого художника впливають на вигляд і загальний образ видання; чим наші українські обкладинки періодичних видань відрізняються від російських чи польських, які саме є українські риси, що таке «український стиль».
Тому видання підбиралися, насамперед, за художньою, а не історичною вартістю. Хоча, варто зазначити, що важливих і знакових видань для історії нашої держави на виставці теж чимало.
– Чи були якісь зміни у 20-х роках ХХ століття? Тобто чи приніс щось нове авангард?
– Звичайно! Якщо початок XX століття у нас насамперед асоціюється із затвердженням і розквітом стилю українського модерну, то поступово 20-ті, а пізніше 30-ті роки породжують численні форми так званого авангардного мистецтва.
Відвідавши цю виставку, ви зауважите, що насправді чіткого часового розмежування мистецьких стилів не існує. Адже розкішні обкладинки у стилі відвертого українського модерну з’являлися і в час, коли дехто з художників вже бавився пошуками динамічного авангарду. До того ж, сам авангард — це дуже узагальнена назва, адже фахівці виділяють в ньому окремі течії й напрямки. Скажімо, на виставці ми представляємо обкладинки, що стали символами українського футуризму та конструктивізму.
Журнал «Бібліологічні вісті», м. Київ, 1924 рік. Художник Василь Кричевський
Цікаво те, що із самого початку XX століття в українське мистецтво приходить ідея самоідентифікації. Тобто ідея роздумів про те, що в Україні є українського. І вона пронизує мистецтво червоною стрічкою, незважаючи на жодні стилістичні чи естетичні революції.
– Скільки робіт відібрали куратори?
– Зараз не назву точну цифру, але це близько ста експонатів. І ще дуже багато відсіяли в процесі формування експозиції.
Журнал «Універсальний Журнал», м. Харків, 1929 р. Художник Анатоль Петрицький
Читайте також: Ростислав Лужецький: «Не намагайтесь
«креативити», коли немає притомного концепту»
Обкладинки, представлені на цій виставці, – це роботи знакових (і навіть культових) художників-українців, таких як: Георгій Нарбут, Василь Кричевський, Охрім Судомора, Анатоль Петрицький, Василь Єрмілов, Павло Ковжун, Олексій Маренков, Юхим Михайлів та багато інших.
Звичайно ж, експонуватимуться і роботи деяких сучасних художників, серед них — Катерина та Володимир Штанки, Анна Гаврилюк, Олеся Варкач, Віктор Кавун, Віра Морозова. Також будуть представлені мої з обкладинки до журналу «Коза» та обкладинка дитячого додатку до нього «Шалені Козюльки» Юлії Поліщук.
Календар громадянина кооператора на рік 1919, м. Київ, Художник Охрім Содомора
Читайте також: Книжкові журнали ХХ століття
На виставці серед видань ви зможете побачити: український альманах «Рада» 1884 року, видання початку ХХ століття — журнал «Сяйво», «Ілюстрована Україна», «Світло», «Українське мистецтво», «Шершень», «Наше минуле», журнали 20х -30х років, що випускалися у Харкові, Львові, Києві та інших містах України: «Нова генерація», «Нове мистецтво», «Нові шляхи», «Нова громада».
Загалом — дуже багато видань. Це й альманахи, і календарі, й журнали, і серійні збірники.
Журнал «Сяйво», м. Київ, 1913 рік. Художник Антон Середа
– Звідки ви взяли роботи?
– Це виставковий проект Музею книги і друкарства України. Одне з його завдань – показати широкій публіці ті експонати, що роками зберігалися в фондах, й були доступні виключно науковцям. Але водночас це дуже вартісні і з наукової, і з мистецької точки зору експонати. Тому саме експонати з фондів музею складатимуть основу експозиції.
Також ми не оминули увагою сучасні видання, що мають мальовані обкладинки. Звичайно, для цього налагодили співпрацю із редакціями видань.
Журнал «Малятко», м. Київ, 2015 рік. Художник Володимир Штанко
Читайте також: Юлія Поліщук: «Книжка,
якою я могла б справді пишатися, все ж таки ще попереду…»
– З ким саме ви співпрацюєте?
Мальована обкладинка збереглася переважно у дитячих періодичних виданнях. У дорослих виданнях такі обкладинки є швидше винятком, ніж тенденцією. Але вони одразу ж позиціонуються й сприймаються як «арт-хаус» чи «альтернатива», як мистецький проект.
З дитячих журналів будуть представлені журнали «Малятко», «Пізнайко», «Шалені козюльки». З дорослих — «Маршрут №1», який випускає редакція газети «День», та Незалежний Театральний Журнал «Коза». Це ті редакції, з якими музей співпрацює у цьому проекті.
Незалежний Театральний Журнал «Коза», м. Київ, 2013 рік. Художник Богдан Поліщук
Читайте також: Справжня «Коза» дарує фізичне задоволення.
Фоторепортаж із презентації нового номеру
– Чому в Україні відбувається так мало виставок, присвячених періодиці? Чи можна сказати, що українці не знають історії своєї періодики і вона ще чекає дослідників?
– На мою думку, ми ще маємо навчитися по-справжньому цінувати своє. Для цього, звичайно, необхідно знати своїх героїв, історію, мистецтво тощо. Важко відповідати за когось. Сам проект є відповіддю, адже сьогодні ми з Оленкою Поліщук спільно з Музеєм книги і друкарства України змогли зробити його і, сподіваємося, що він буде корисний як відвідувачам загалом, так і сучасним видавцям зокрема. Також маємо надію, що для когось із відвідувачів він стане натхненням. А для музею — ще одним маленьким кроком до відкритості і концептуальності у створенні виставок.
Читайте також: Трохи результатів найкращих українських обкладинок 2013
– Коли з моди вийшли мальовані обкладинки? Що їх замінило? Чи присутні вони наразі на ринку друкованих видань?
– Мальована обкладинка почала зникати з появою фотографії, а пізніше — із подальшим технічним прогресом у друкарській і дизайнерській справі.
Журнал «Малятко», м. Київ, 70-і роки ХХ ст. Художник Віра Морозова
Читайте також: Головний редактор «Малятка»
Зінаїда Лещенко – про журнал із найкращими обкладинками
Але, відвідавши виставку, ви можете впевнитися, що після довгої паузи, поступово мальована обкладинка повертається до життя. Проте тепер вона стає своєрідною розкішшю і концептуальним задумом, тоді як, скажімо, в ХІХ столітті або першій половині ХХ вона була єдиним можливим варіантом, заповнюючи всі ніші, — від високомистецької до дешевого «общєпіту».
– Що стало для вас відкриттям під час роботи над виставкою?
– Ми з Оленкою насамперед художники, ми працювали над дизайном плакату, запрошень, набором листівок, які готує музей з нагоди цієї виставки, формуванням експозиції й оформленням зали. Це більш звична для нас робота.
Але участь у такому проекті – це суцільні відкриття. Адже доводиться глибоко поринати в тему — перечитувати біографії художників, шукати десятки статей мистецтвознавців, які присвячені українській графіці, періодиці, художникам різних часів. Були випадки, коли ідентифікувати, хто є художником обкладинки, вдавалося дуже важко —за ініціалами або за використанням ідентичних елементів оформлення в інших його роботах.
Плакат виставки. Художник Богдан Поліщук
Читайте також: 10 посилань про гідні обкладинки, які не можна проґавити
Також варто зазначити, що під час роботи над виставкою ми зверталися до мистецтвознавців і дослідників за порадами та коментарями. Приємно, що багато з них активно відгукнулися та дружньо поставилися до наших прохань і загалом до цього проекту. Це і Ярина Цимбал, і Ольга Лагутенко, і Дмитро Горбачов, і Ольга Шамшетдінова, й Володимир Петрашек.
Взагалі, коли працюєш із такою кількістю мистецьких робіт художників різних часів, то починаєш бачити картину в цілому, багато речей, які досі були незбагненними або зрозумілими лише на рівні інтуїції, стають усвідомленими.
Виставка відкриється для відвідувачів 20 січня о 19.00 і працюватиме до 28-го лютого.
Найкращий лайк — це 30 гривень))
Фондуючи незалежну редакцію Читомо, ви допомагаєте зростити нове покоління професіоналів видавничої справи і збільшуєте кількість хороших книжок у світі.
Спасибі.
Щоб залишити свій коментар, будь ласка, увійдіть через аккаунт Vkontakte чи Facebook