Новини

Учасниця виставки «Книга художника», що триває в Музеї книги та друкарства України, художниця Юлія Поліщук розповідає про те, як прийшла до оформлення книги, відкрила для себе артбуки та де шукає натхнення. А ще про постійну потребу навчатися і вдосконалюватися, творчий ентузіазм і «виданий» досвід, без яких жодному художнику ніяк не обійтися. Про все це читайте далі. 

— Розкажи, будь ласка, трохи про себе, про своє навчання. Як почала займатися книжковою ілюстрацією?
— Хоч я і народилася в Одесі, але моє свідоме життя і навчання пройшло вже в Миколаєві. Тут я закінчила художню школу і миколаївську філію Київського університету культури та мистецтв (2004) за спеціальністю «Образотворче мистецтво» і отримала фах художника — майстра декоративно-ужиткового мистецтва, викладача. Результатом навчання стали дві дипломні роботи: панно «Колискова пісня» (бакалаврат) і «Життя — це гра» (диплом спеціаліста). Обидві роботи є синтезом двох видів прикладного мистецтва — різьблення по дереву і ткацтва, оскільки саме це я і вивчала в університеті.

  Панно «Колискова пісня» 

Панно «Життя — це гра»

Починаючи з п’ятого курсу, спробувала себе на викладацькій ниві — два роки викладала на кафедрі образотворчого мистецтва в Миколаївському вищому училищі культури (тепер це вже Миколаївський коледж мистецтва і культури). Викладала все по трошки: живопис і малюнок, композицію в матеріалі, історію мистецтв і навіть один семестр була класним керівником! Але вирішила, що наразі з мене вистачить «викладацького хліба».

Був ще недовгий досвід праці в Миколаївському театрі ляльок, у якому моя офіційна посада називалася «художник ігрових ляльок». Начебто все було добре, головна художник була мною задоволена, але мене раптом… звільнили, не пройшло й трьох місяців! Досі точно не знаю, чому. Отже, треба було думати, що робити далі, і це стало поштовхом для того, аби шукати інший напрямок.

Я звернулася до своєї знайомої — молодої львівської поетеси і перекладачки Катерини Оніщук і спитала, чи немає в неї якоїсь казочки проілюструвати. Вона вислала мені кілька своїх казок, які якраз збиралася надрукувати в якомусь львівському видавництві. Я вибрали з них ту, яка мені більше сподобалась, і намалювала до неї ілюстрації. Тоді її так і не надрукували, але в мене на руках вже було кілька малюнків, які я й вирішила надіслати в редакції кількох дитячих журналів. З них усіх відгукнувся журнал «Малятко», і з того часу почалася моя з ним співпраця, яка продовжувалася майже два роки. Далі було невеличке приватне київське видавництво «Подія», в якому я зробила свою першу в житті книжку — «Нам з Сергійком добре гратись, спілкуватись і навчатись» О. Стазі. Це була книга для найменших про життя маленького хлопчика Сергійка. Тоді я робила її, не маючи жодного уявлення про оформлення книжок, і тому вирішила, що варто було б трохи поглибити свої знання в цій галузі. І в 2007 році я вступила до Української академії друкарства на факультет післядипломної підготовки на заочне відділення. Через неповні три роки навчання в академії я отримала ще один диплом спеціаліста. Тому тепер я жартую, що я «суперспеціаліст»!

Розгорт із журналу «Малятко»

— А який напрям художньої діяльності дає тобі найбільше задоволення?
— Хоч я і володію на певному рівні прикладним мистецтвом: і художнім ткацтвом, і різьбленням по дереву, і навіть трошки керамікою — однак сильно їх не розвивала. Після закінчення університету самостійно зробила один гобелен, ткала його майже півтора року. Це фізично дуже важка робота: болять очі, руки, хребет. До того ж ткацтво недешеве задоволення: вибір ниток зараз дуже широкий, але собівартість роботи виходить чималенька. З деревом така ж ситуація, крім того серйозно займатися різьбленням — то взагалі нежіноча робота. А кераміка потребує майстерні, треба мати справжню піч, щоб це було серйозно. Тобто книжковий дизайн та ілюстрація, як не крути, набагато зручніша, практичніша і найголовніше — не менш (а можливо навіть і більш) цікава творча робота! Але я не кажу, що ніколи не буду займатися прикладним мистецтвом, воно мені дуже близьке. Я маю вибір, і коли в мене буде потреба чи бажання переключитися на щось інше — така можливість в мене є. Це розширює творчий діапазон. Наразі я цим потрошку займаюся як хобі: роблю свищики і малу пластику з глини. Ткацтвом займаюся виключно в практичних цілях — тчу собі сумочки (це, до речі, теж дуже цікаво)… Але робити все одночасно на серйозному рівні неможливо, результату не буде ніде. Отже, поки що я все ж зупинилася на книжках і хочу досягти певних результатів спочатку на цій ниві, а потім… хтозна?!

 Обкладинки журналу «Світ дитини»

— З якими видавництвами ще співпрацюєш?
— Як я вже згадувала, спочатку це були журнал «Малятко» і видавництво «Подія», далі львівське видавництво «Світ дитини». Окрім обкладинок однойменного дитячого журналу, в цьому видавництві вийшло дві книжки з моїми ілюстраціями: «Школярка з передмістя» львівської письменниці Оксани Думанської і «Алегро» канадського автора Френсіса Леклера.

 Розгорти збірки байок «Алегро»

В 2010 році я зробила свій перший артбук — це дитяча книжечка. В її основі віршик Оксани Кротюк — київської поетеси, літературного редактора журналу «Малятко», яка й була моєю «хрещеною мамою» в цьому виданні, адже саме їй сподобались мої малюнки і вона взяла мої ілюстрації для журналу. Віршик називається «В зоопарку». Ось із цього віршика я зробила цілу книжечку-артбук і виставила її на Другому фестивалі молодих видавців та редакторів «Штурмові загони Ґутенберґа». Пані Оксані книжка сподобалась, і вона показала її директору і головному редактору тернопільського видавництва «Навчальна книга — Богдан» пану Богдану Будному — моя ідея йому також сподобалось, і він взявся її надрукувати. Це видання для мене особливо важливе, бо це перша моя книжка, в якій я є не тільки автором ілюстрацій, а й всього оформлення та макету. І хоча повністю готовий макет книги я віддала видавництву ще минулого літа і навіть гонорар давно отримала, книжка ще досі не вийшла. Сподіваюсь, що все ж таки скоро її побачу!

 Артбук «В зоопарку»

Наразі працюю в «творчому дуеті» з Олесею Томенко. Це теж буде книжка дитячих поезій. Звісно, що вірші пані Олесі, оформлення моє. Книжка має вийти у видавництві «Веселка». Отже, якщо все буде гаразд, то це буде моє п’яте видавництво.

А… ледь не забула — ще ж «Незалежний театральний журнал «Коза»! Я співпрацюю з «Козою» з першого номера, тільки спочатку в ньому були не мої малюнки, а текст — жартівливий «театральний гороскоп» для рубрики «Козячі штучки». Я тоді ще не знала, як виглядатиме журнал, тому обмежилась текстом. А вже починаючи з другого номера я роблю як малюнки, так і деякі статті.

Розгорти журналу «Коза» 

— Як виникла ідея арткниги «Пелюстки сакури і вишні»?
— Цей артбук я зробила спеціально для виставки «Книга художника» в Музеї книги та друкарства України. Мені давно хотілось оформити якісь поезії. В мене вдома є збірка японських танка у російському перекладі, яку я періодично люблю перечитувати. Так само перечитую під настрій ще одну чудову книжку — «Зів’яле листя» І. Франка в оформленні «Аґрафки». Обожнюю цю книгу і вважаю її геніальною саме з точки зору дизайну — це прекрасний приклад синтезу поезії і художнього оформлення.

 «Пелюстки…» у футлярі та без

Так от, одного разу, коли я вкотре насолоджувалася японською поезією, один вірш видався мені дуже знайомим. І мені пригадалися рядки І. Франка з «Зів’ялого листя». Одразу дістала книжку, щоб перевірити — і точно, ті ж думки ще й майже тими ж словами! Це мене здивувало, і тему артбука було знайдено! Я вирішила підібрати до японських п’ятирядкових середньовічних віршів українські аналоги.

Звісно, придумати загальну ідею виявилось набагато легше, ніж підібрати самі вірші. Я десятки разів перечитували книжку з танка і книжки українських поетів, які мала вдома. Оскільки танка дуже короткі, то українські вірші переважно довелося брати фрагментарно. Тобто одну-дві строфи. Хоча були українські вірші, які за філософією, формою і кількістю рядків виявилися чисто «японськими». Наприклад, у поета Юрія Гаврилюка. А в Грицька Чубая навіть вибір був! В результаті, українська поезія була представлена поетами з різних епох, починаючи від Г. Гребінки, І. Франка і В. Симоненка, закінчуючи І. Малковичем.

Далі залишалось лише придумати художнє оформлення і розробити шрифти.

Звичайно, щоб оцінити мій артбук, його треба не тільки гортати і розглядати, а й читати, а це — мінус для виставкової роботи. Адже під час виставки ніхто нічого не читає. Виставковий варіант має вражати одразу і бути зрозумілим без тексту. Текст може бути, але мінімальний. Та тоді я про це не думала, мені просто було цікаво втілити свою ідею, розкрити її найповніше. В принципі, я задоволена цією роботою. Теоретично «Пелюстки…» можна навіть видати обмеженим раритетним накладом, якби знайшовся якийсь сміливий і креативний видавець, чого мені, звичайно, дуже хотілось би! 

 Розгорти артбука «Пелюстки сакури і вишні»

— А як вважаєш, справжні арткниги мають бути суто виставковими чи, все ж, придатними до видавання?
— На мою думку, існує три підходи до створення артбуків. Перший — зробити суто виставковий варіант, він має бути яскравим, оригінальним і обов’язково чимось виділятися серед інших експонатів, вражати одразу.

Другий — зробити свій артбук максимально наближеним до класичної книги, щоб його можна було б видати у видавництві. Українські видавництва ще не готові до експериментів, тому сильно з макетом не розгуляєшся. Але на відміну від конкретного замовлення, тут перевага в тому, що художник є єдиним автором і виконавцем свого задуму. Можна пробувати шукати видавця під вже готову роботу, а не навпаки.

Третій підхід — коли автор сприймає арткнигу як поле для експерименту. Її перевага в тому, що не має ніяких технічних обмежень: ні в формі, ні в матеріалі, ні в макеті… — взагалі ніяких! Тобто, це територія вільного творчого простору. Це може бути просто експеримент заради експерименту, для того, щоб отримати задоволення від самої роботи, своєї фантазії, дати вихід найнереальнішим ідеям. Або ж цей експеримент може мати конкретну мету: знайти якісь нюанси, нові можливості, які потім можна буде перенести безпосередньо чи з деякою корекцією в друковане видання. Це як ескіз до якоїсь великої роботи.

— Розкажи, будь ласка, про свій проект, присвячений Івасюку.
— Це макет подарункового видання нотної збірки популярних пісень В. Івасюка, яка називається «Володимир Івасюк. Вибрані твори». Насамперед ця робота цікава для мене своєю темою і задачею. Адже це музика В. Івасюка і це ноти. Якщо кажуть, що зараз у нас проблема з виданням літератури, то з нотами взагалі катастрофа! Нотні видавництва майже не працюють, «Музична Україна» ледь зводить кінці з кінцями. Тому навіть звичайні ноти майже не видаються, я вже мовчу про те, щоб до оформлення музичних видань залучали художників! А шкода, бо коли оформлюєш ноти — оформлюєш музику, співпрацюєш з композитором, принаймні мені це дуже цікаво. До того ж сама музика вже є підказкою: її характер, жанр і стиль є ключем до концепції художнього оформлення.

Насправді цей проект починався як дипломна робота в Академії друкарства. Чому саме Івасюк? — відповідь дуже проста: я дуже люблю музику Володимира Івасюка, вона дуже мені близька і значною мірою вплинула на формування мого світогляду. Тож я давно мріяла зробити щось, пов’язане з його особистістю, і диплом став такою нагодою. А що може бути більш природним, що може пов’язати художника і композитора, як не художнє оформлення його творів? Але, як не дивно, ця думка прийшла в голову мені далеко не одразу!

 Нотна збірка «Володимир Івасюк. Вибрані твори»

Найскладніше, звичайно, було знайти художній підхід, концепцію. Найперше і найбанальніше, що спадає на думку — використати для оформлення фотографії композитора, але мені це було нецікаво. Також важко було уникнути спокуси зробити просто ілюстрації до пісень, адже тексти дуже яскраві і провокують на це. Але в тому то й справа, що ілюстрація була б тільки дублюванням тексту! Я довго думала, шукала варіанти, допоки не прийшла до такого макету, на якому й зупинилася: це папка і десять окремих книжечок-зошитів, в кожному — ноти однієї пісні. На мою думку, це оригінально, досить практично і зручно. Обкладинку до кожного окремого зошита я робила так, щоб вона максимально розкривала образ конкретної пісні, була ніби увертюрою до музики.

Диплом в академії я, звичайно, отримала, але мені не хотілося на цьому зупинятися. Шкода було самої ідеї, не хотілося, щоб вона пролежала в архівах академії чи просто пропала. І я стала думати про можливість її видання. Час від часу шукала різні варіанти. Показувала різним людям. Познайомилася з сестрою Володимира Івасюка — пані Галиною Івасюк-Крисою. Її думка для мене була особливо цінною, оскільки вона знала Володимира Івасюка як ніхто, і точно розуміла, чи те, що я зробила, підходить до його музики. Її схвальна відповідь мене підбадьорила.

 Зошити-пісні…

Потім із макетом своєї роботи я взяла участь в конкурсі «Парад видавничих ідей» в рамках Другого фестивалю молодих видавців та редакторів «Штурмові загони Ґутенберґа», де зайняла перше місце в номінації «Найкраще альтернативне видання». Це ще раз мене підбадьорило.

Наступним етапом стало подання на грант фонду Р. Ахметова «Розвиток України». Перевагою цього гранту є його прозорість. Тобто є офіційний сайт, є умови конкурсу, терміни і т. д. Крім того цей грант дає можливість реалізувати цілий проект, в який входить не тільки друк, а й презентації видання в різних містах України, а це — вже комплексний підхід. А ще є можливість зробити не комерційний, а суто культурницький проект, що у випадку з нотами пісень В. Івасюка було дуже важливо.

Основним недоліком (чи скоріше складністю) цього гранту є те, що для того, аби лише подати заявку, треба потурбувати багато людей і зібрати купу паперів про підтримку: від ЗМІ, організацій, які співпрацюватимуть з тобою у випадку отримання гранту, рекомендаційних листів від фахівців у галузі… Все це займає величезну купу часу і потребує багато енергії. І все це знадобиться лише в разі отримання гранту!

Подати свою роботу на грант я могла тільки від організації. Довго думала, що ж це може бути за організація, і врешті звернулася до Чернівецького обласного меморіального музею ім. В. Івасюка. Пояснила їм свою ідею, вони погодились підтримати. На підготовку документів пішло півроку! Але, на превеликий жаль, грант нам не дали.

 …зручно розташовувати на пюпітрі

Звичайно, я не зраділа такому результату, але сподіваюсь, що мої зусилля все ж таки були не зовсім марними: мене підтримало дуже багато людей, це дуже приємно і я їм дуже вдячна. Це свідчить про те, що моя ідея немарна і комусь таки цікава. Може, варто пошукати ще якісь варіанти? Можливо, хтось запропонує допомогу або дасть цінну пораду, що ще можна зробити для її реалізації. Але поки що це залишається моєю мрією…

— А якими виданнями зі своїм оформленням вже можеш похвалитися?
Оскільки я зробила ще досить мало, то похвалитися можу скоріше тим, що взагалі щось зробила, що маю якийсь досвід. Адже для художника чи дизайнера книги дуже важливо мати досвід саме виданих, надрукованих книжок чи просто ілюстрацій. Тож всі ці малюнки в журналах і видані книжки цінні для мене якраз оцим досвідом.

Але все ж хочу виокремити такі роботи: дитячу книжечку «В зоопарку» (О. Кротюк), свій артбук «Пелюстки сакури і вишні», і, звичайно, «Івасюка». По-перше, ці три роботи є повністю моїми творчими задумами, по-друге — останні дві досить оригінальні за своєю темою, і, мабуть, саме в них я вклала найбільше своєї енергії, ентузіазму і часу. І, не зважаючи на те, що якраз вони поки що залишаються не надрукованими, в них я розширила свій творчий діапазон і вийшла за рамки художника лише дитячих видань. Це для мене — найцінніше!

Але, як би це банально не звучало, книжка, якою я могла б справді пишатися, все ж таки ще попереду. Може, таким виданням стане якраз та книжечка, над якою працюю зараз — дитячі вірші О. Томенко?!

Розмову вела Галя Листвак
Світлини з архіву автора