Читомо > Місця > Відкрита бібліотека кра?сних мистецтв: безперешкодний доступ до видань з fine arts

Місця

Відкрита бібліотека кра?сних мистецтв: безперешкодний доступ до видань з fine arts

24.03.2016 0 Автор:

В Україні ніші видань, присвячених мистецтву, майже немає з об’єктивних причин: видати альбом тут часто є непідйомною розкішшю, так само непросто продати привезений з-за кордону. Виходить замкнене коло, а через це неготовність українців сприймати сучасне мистецтво. Немає видань – немає досвіду сприйняття.

Звісно, якісь книги є, до прикладу, в приватних колекціях, але про них знає обмежена кількість зацікавлених людей. Однією з таких донедавна була колекція українського фотографа Віктора Марущенка, з якою нині можуть вільно ознайомитися всі охочі в Бібліотеці кра?сних мистецтв. Остання з’явилася у Києві з ініціативи людей, зацікавлених у сучасному мистецтві й переконаних у тому, що воно не є елітарною сферою та заслуговує на ширшу аудиторію.

Засновники Відкритої бібліотеки кра?сних мистецтв, Гліб Велигорський, Владислав Головко, Михайло Богачов і Тетяна Римаренко, розповіли Читомо про те, на яких засадах функціонує простір, які книги вже є і будуть в їхній колекції, про те, навіщо каталогізувати ці видання і як їх просувати, щоби пробудити інтерес у тих, хто поки необізнаний із сучасним мистецтвом. 

Про ідею

Гліб Велигорський: Ідея бібліотеки народилася два-три роки тому. Тоді я почав багато подорожувати, і в цих подорожах знаходив цікаві для себе видання. Мене переважно цікавили фотографічні видання й альбоми, бо я досить давно захоплююся фотографією.

І щоразу, коли я повертався в Україну, в мене виникало питання, де такі книжки можна знайти тут. Як з’ясувалося, їх у нас обмаль. Водночас у світі існує традиція library of fine arts, що функціонують в усіх великих містах і куди можна зайти, щоб переглянути видання, присвячені цим мистецтвам.

IMG_2265

Півроку тому я почав вчитися у фотошколі Віктора Марущенка, де натрапив на бібліотеку, яку він збирав протягом свого життя. Тут я відкрив для себе багато прекрасних речей. Ми запропонували Віктору об’єднати мою полицю з його, по-суті, вже бібліотекою, і відкрити до неї доступ, щоб люди могли вільно прийти й погортати їх. Віктор люб’язно погодився.

Читайте також: Відкритість Бібліотеки в Амстердамі

Про fine arts

Тетяна Римаренко: До fine arts входять архітектура, дизайн, фотографія, різні види сучасних візуальних мистецтв тощо. В перспективі ми хочемо охопити їх усі, і відкрити пересічному українцеві доступ до літератури, яка висвітлює ці жанри.

Владислав Головко: Ми довго визначалися з тим, який український відповідник дібрати до fine arts. Врешті, ми усвідомили, що візуальна культура – це доволі широке поняття, тому до fine arts найбільше пасують кра?сні мистецтва.

Михайло Богачов: Це традиційний переклад, просто його не використовують.

 

Про концепцію

Каталог

Головко: Окрім формування колекції й організації простору, ми також робитимемо каталогізацію видань, присвячених кра?сним мистецтвам. Зокрема, ми будемо описувати всі книги, які зібрані в нас. Це потрібно для того, щоб люди розуміли, що тут можна побачити. До того ж ми подаватимемо ці відомості таким чином, щоб пробудити інтерес, адже наша аудиторія не тільки ті, хто вже розбирається у fine arts, але й ті, хто не знає, з чого почати.

Богачов: Каталог буде в електронному вигляді. До того ж, зробити базу даних ми прагнемо, ґрунтуючись не лише на вихідних відомостях альбомів, а й на тому, про що вони. Бо найпростіше було б зробити каталог, умовно кажучи, на Tumbler чи на нашому сайті у вигляді якихось таблиць із авторами й назвами. Але не всі орієнтуються саме в назвах і авторах.

Приміром, хтось хоче подивитися Phaidon’івські видання, хтось – Taschen’івські. А хтось хоче знайти певний тип фотографії – еротичну, пейзажну тощо. Тож, ми не просто опишемо видання, але й розкладемо їх за категоріями.

Головко: Нам також треба розробити стратегію того, як подавати цю суху класифікацію, щоб привернути увагу людини, яка просто гортає новинну стрічку в соцмережах.

IMG_2244

Римаренко: Ще одна частина роботи з каталогам – опис українських видань на цю тему. Для створення цього каталогу є такі шляхи: перевірка каталогів інших бібліотек і перевірка того, що взагалі колись виходило в українських видавництвах.

Такі бази даних переважно не є електронними, і навіть потенційно знайти в інтернеті, чи була така книжка видана чи ні, дуже складно. Тому ми перевірятимемо музеї й бібліотеки, почати плануємо з Києва, а потім влаштовувати експедиції в регіони.

Читайте також: Оціум-Бібліотека: як громаді зробити радянську книгозбірню «своїм» місцем

Головко: В Україні, безумовно, є ресурс, із яким можна працювати, але він не централізований. Через те, що в нас не існує таких інституцій, як бібліотека красних мистецтв, книги на цю тему можуть бути малотиражними й локальними. Приміром, в етнографічних музеях можна знайти такі видання про місцеву архітектуру чи живопис. Звичайно, можна довго говорити про якість цих видань, однак ми не маємо їх на руках. Якщо в нас буде така можливість, ми будемо їх збирати, щоб сформувати більш-менш чітке уявлення того, що є в Україні в цій галузі.

Простір

Велигорський: В Україні є різні заклади, в яких можна знайти варті уваги альбоми. Наприклад, непогана добірка була в «Розумній каві».

Богачов: Однак це речі, на які натрапляють випадково, а зазвичай не натрапляють. Ми ж хочемо побудувати інституцію, головним завданням якої буде надання безкоштовного зручного доступу до візуального матеріалу.  Тут ідеться про те, щоб люди могли не просто брати книги з полиць, але прийти, знаючи, що саме їм треба. Хоча, звісно, сюди можна прийти й просто шукати книги старим, аналоговим способом.

IMG_2259

Головко: Того, що ми плануємо робити, в Києві ніхто не робить на серйозному, масштабному рівні. Є просто невеликі колекції альбомів, які десь лежать, і люди дуже часто про них не знають. А якщо знають, то це або приватні, або платні колекції, чи просто можливість погортати coffee table book у кав’ярні.

Читайте також: Книжковий клуб «Булгаковский»: вінтаж і домашній затишок

Богачов: Зараз ми перебуваємо в «Галереї РА». Ми дуже вдячні, що нас сюди пустили, але постійно перебувати тут не зможемо через нестачу місця. Поки ми працюємо раз на тиждень, зазвичай у середу. І це пов’язано з тим, що ми не маємо свого повноцінного приміщення, тому просто домовляємося про зручний для всіх час. Коли ми вирішимо проблему з приміщенням, то працюватимемо в режимі звичайної бібліотеки.

Загалом нам хочеться створити простір, де кожен міг би усамітнитися.

IMG_2200

Головко: У нас уже зринають великі ідеї щодо того, як можна було б грати із простором, облаштовувати в ньому різні секції. Але ми розуміємо, що наразі не можемо собі цього дозволити, тому треба використовувати ресурс, що нам доступний. Нині люди можуть вільно приходити того дня, коли ми працюємо, і проводити скільки потрібно часу за певною літературою. У нас є невеликий перелік правил. Передовсім це дбайливе ставлення до колекції. Для гортання книг ми використовуємо рукавички, бо видання просто зношуються, а також це певний вияв поваги до матеріалу, з яким працюєш.

Читайте також: Музейні практики, або Як зберігати книжки

Велигорський: На початку ми мали певну дискусію про те, чи видання можна погортати лише у нас чи можна взяти з собою. Врешті ми вирішили працювати у форматі, коли є змога гортати лише у нас, бо багато з видань є доволі рідкісними. Водночас, один із головних принципів нашої роботи – бібліотека завжди має залишатися безкоштовною і відкритою. Ми ніколи не братимемо грошей за перегляд альбомів.

Не виключено, що, можливо, згодом надаватимемо якісь платні послуги, але будь-хто цілком безперешкодно зможе прийти в робочі години й подивитися те, що цікавить.

IMG_2267

Богачов: Зараз активно дискутують про те, навіщо взагалі потрібна публічна бібліотека у форматі місця, де просто стоять паперові книжки. Завжди існує альтернатива купити електронну книжку, завантажити її безкоштовно, вкрасти, врешті-решт. Але з альбомами трохи не так, бо сучасні екрани не достатньо якісно передають особливості цих зображень. Якщо ви маєте, приміром, iMac, то на ньому ще можна щось дивитися, інакше світлини на комп’ютерному моніторі та надруковані в альбомі матимуть цілком різний вигляд. На нашу думку, найбільш адекватний досвід спілкування із візуальним поки можливий лише за допомогою паперових книжок.

Римаренко: Звичайно, відкрита бібліотека онлайн викличе багато питань з приводу копірайту, і тому наше бажання впиратиметься в авторські та суміжні права видавців, тому це розмова досить далекого майбутнього. Наразі в пріоритеті все ж таки створення фізичної колекції та її електронного каталогу.

Читайте також: «Diasporiana»: українські книжки й періодика в еміграції

Колекція

Велигорський: Загалом нині є кількасот видань, і серед них – дуже базові речі для розуміння сучасної фотографії. Тут зібрані видання з різних країн і континентів, низка з них є унікальними. До прикладу, альбом «Кримський снобізм» Бориса Михайлова. Це лімітоване видання, а примірник, який зберігається в нас, Віктору Марущенко подарував особисто Борис. На Amazon «Кримський снобізм» коштує від $200 до майже $350.

У цьому виданні – світлини, які він зробив, поїхавши зі своєю дружиною в Крим у 1982 році. Борис Михайлов родом із Харкова, а зараз живе в Берліні. Він є лауреатом міжнародної премії Hasselblad. Коли я відвідував у Лондоні Photographers’ Gallery, то до виставки його робіт вишикувалася черга. І тут виникає цікава проблема, що в Україні про нього знає дуже обмежена кількість людей.

Також у нас можна знайти альбоми з роботами Cindy Sherman, Nan Goldin, Weegee, Eug?ne Atget, Araki та багато інших.

IMG_2276

Богачов: Ці книжки настільки канонічні, що їхнє існування в колекції не потребує жодного виправдання. Бо якщо в бібліотеці художньої літератури точно має бути Джеймс Джойс, Лєв Толстой, Леся Українка, то на полиці з альбомами неодмінно має бути, приміром, Вольфганг Тільманс.

Головко: Для нас великим щастям було отримати вже готову колекцію від Віктора Марущенка, бо зібрати це з нуля дуже й дуже складно. Поки в нашій бібліотеці найбільше видань про фотографію, але ми розширюватимемося, доповнюючи інші секції fine arts. До речі, вже зараз люди, які дізнаються про наш проект, пишуть, що можуть пожертвувати свої книги.

IMG_2263

Римаренко: Ми дуже розраховуємо на благодійників. А для того, щоб люди знали, що передавати, ми й фокусуємося спершу на створенні двох електронних каталогів книжок: які є в нас у бібліотеці та які існують потенційно. Також одне із правил, які ми для себе визначили – завжди фіксувати, від кого ми отримали те чи інше видання.

 

Про функціонування видань із fine arts в Україні й за кордоном

Велигорський: У світі є два найбільші видавництва, які друкують видання з fine arts – це Phaidon і Taschen. Чому в Україні не друкують таких видань? Бо це дуже дорого. Приміром, школа фотографії Віктора Марущенка видає журнал «5.6». І це не книга, і наклад невеликий, але завжди дуже складно знайти ресурси на друк.

Богачов: Також на Заході видання з fine arts є вагомою частиною книжкового ринку. Приміром, у Берліні в будь-якій мережі книгарень буде окрема кімната з такими книгами. У наших же книгарнях максимум в кутку стоятиме маленька поличка з альбомами по 3 тисячі гривень.

Велигорський: В Україні більш-менш систематично з альбомами працює книгарня «Резидент», яка є офіційним представником видавництва Taschen.

Головко: Крім того, на Заході існує певна культура купівлі-продажу альбомів, а не просто наявність книгарень, де це все продається. Люди знають, коли будуть знижки й що видання за 50 євро можна буде придбати за 15.

IMG_2234

Богачов: Загалом, у Європі та США такі видання можливі завдяки тому, що там інституціалізоване сучасне мистецтво. Це система фестивалів, грантів, галерей тощо. І альбоми функціонують як частина цієї системи. Тому питання, чому в Україні не видають якісні альбоми, такого самого штибу, як і те, чому в Україні не видають якісні книжки.

Читайте також: Імпорт книг: націнка митниці, податки й пригоди мішочників

Римаренко: Ми не кажемо, що в Україні нічого немає, і розуміємо, що приходимо не у вакуум. Проводяться виставки та фестивалі, працюють галереї, культурні інституції, проте мистецький світ України, на жаль, дуже маленький та тісний, і багато в чому замкнений сам на собі. Значною мірою він не зростає саме через брак інформації.

У свідомості більшості українців немає концепції «подивитися останню інсталяцію Ай Вей Вея», в найкращому випадку є концепція «сходити на якусь виставку». Тому бібліотека може виконати також і базову просвітницьку функцію, і допомогти Україні вписатися у світову мистецьку систему. З огляду на це нам би хотілося проводити у бібліотеці також ряд освітніх подій.

Велигорський: Ще один мотив для створення Відкритої бібліотеки кра?сних мистецтв – той факт, що в Україні люди часто не готові розуміти сучасне мистецтво. Так стається через відсутність освітньої складової, тобто про це не розповідають і нема бібліотеки, де це все можна подивитися.

IMG_2245

Богачов: Ми не організовуватимемо різні лекторії чи інші заходи, що вже роблять без нас. Наше завдання полягає в тому, щоб дати людям змогу дізнатися про таких художників, як Борис Михайлов, максимально спростивши доступ, по-перше, до нашої літературної бази, і загалом до системи своєрідних references, яку ми зараз будуємо.

Читайте також: Бібліотека як бренд – досвід Мюнхена

Про команду

Богачов: Так склалося, що від цього року ми всі вчимося в Могилянці. Я і Влад вивчаємо філологію, а Гліб – економіку.

Головко: Гліб найдовше серед нас цікавиться кра?сними мистецтвами, ми з Михайлом є абсолютними аматорами, і для цього проекту це доволі непогано, оскільки відкриваючи самі для себе весь цей світ, ми розуміємо, як його відкривати іншим. Також ми будемо залучати інших людей, які розуміються на fine arts.

IMG_2227

Римаренко: До мене хлопці звернулися передовсім по організаційну допомогу. Я маю досвід роботи як з проведення івентів різного рівня, так і з благодійної та просвітницької роботи. Мені знайомі перепони, з якими стикається стартап у сфері освіти, і, до того ж, я відчуваю, що у відкритій бібліотеці з fine arts існує реальна потреба. Все, що може запропонувати зараз Київ зацікавленій в мистецтві людині, – платне або обмежене студентами певних факультетів певних університетів. А візуальні мистецтва заслуговують на ширшу аудиторію, це не елітарна сфера.

IMG_2250

Велигорський: Ми хочемо, щоби кожна секція мала куратора, який у ній орієнтується. Приміром, куратор секції фотографії — Віктор Марущенко, він є експертом у цій галузі, я не знаю, хто краще за нього в Україні знається на цій темі.

Водночас це кладе на нас високу відповідальність, оскільки для інших секцій нам необхідно знайти людей такого ж рівня обізнаності. Ми зараз їх шукаємо. І поки тут все впирається в питання фінансування, бо така робота вимагає часу від людей, а за витрачений час правильно платити.

 

Про пошук ресурсів і співпрацю з іншими проектами

Велигорський: Ми шукаємо різні джерела фінансування, зокрема, плануємо подаватися на гранти. Для цього нині працюємо над юридичним оформленням громадської організації.

Головко: Зрозуміло, що будь-яка культурна установа, якій ми будемо цікаві, може запропонувати нам співпрацю. Але з огляду на відсутність у нас досвіду, налагоджувати співпрацю ми б хотіли дуже обережно. Ми принципово не хочемо, щоби на стартовому етапі нас хтось поглинав. Так ми не зможемо реалізувати свої задуми. Водночас ми відкриті до пропозицій. Бо існує нестача часу, й бібліотека не єдине наше заняття. Якщо знайдуться люди, які зможуть нам запропонувати щось цікаве стосовно простору, колекції, ми будемо в захваті.

Римаренко: Наша основна мета – це відкритість та безоплатність користування ресурсом бібліотеки. Тому мова не йде про пошук інвестицій – ми не проект, який збирається монетизуватися.

Віктор Марущенко

Віктор Марущенко, український фотограф, засновник і керівник школи фотографії у Києві:

«Ці видання хаотично накопичувалися в моїй бібліотеці. Частину з них я купував сам, частину мені дарували, як-от Борис Михайлов свої альбоми. Із часом накопичилася певна кількість цих книг, ми їх описали і виклали ці описи в інтернет ще за часів LiveJournal. Але особливого інтересу до цієї колекції не було.

У 2004 році, коли ми починали школу, люди були дуже темні. Водночас я був прогресивною людиною. Передовсім тому, що вісім років жив у Швейцарії, а також постійно їздив у Німеччину, бо в мене дружина німкеня. Там я відвідував виставки, яких тут і бути не може. А не може через відсутність страхування. В Україну не запрошують фотографів першої лінії, бо ніхто не страхуватиме їхні роботи, які є дуже дорогими. У нас ставлення до фотографії зовсім інше, бо основна теза, мовляв, «я таке теж можу зробити».

Коли я переглядаю ці книжки, то розумію, що когось не вистачає, але основна маса культових майстрів є. Мені було б дуже приємно, якби ці видання приносили користь людям. Я підтримую ідею хлопців, бо поле в цьому напрямку абсолютно неоране й треба рухатися.

Із часом цю ініціативу можна було б перевести в бізнес-проект. Відкрити дочірню організацію, приміром, книгарню. Але нам передовсім ідеться не про книжковий бізнес, а про освіту.

У нас немає приміщення, але є майбутнє. Можливо, ми переїдемо в Національний центр Олександра Довженка, бо маємо таку домовленість і чекаємо, поки там закінчать ремонт. Туди також, можливо, переїде видавництво «Основи», а ще музичне агентство «Ухо». Той простір, що нам обіцяють, є великим, і там можна буде облаштувати бібліотеку».

Читайте також: Вахтанг Кіпіані про Музей-архів преси: зі шкіл, з діаспори, з-під землі

Світлини Анастасії Трепитьон, Ганни Грабарської, Владислава Головка

Поделиться в facebook'е Поделиться вконтакте Поделиться в twitter'е

Warning: Missing argument 3 for WPS\WPS_Hide_Login\Plugin::login_url() in /sata2/home/users/chytomo/www/archive.chytomo.com/wp-content/plugins/wps-hide-login/classes/plugin.php on line 657

Щоб залишити свій коментар, будь ласка, увійдіть через аккаунт Vkontakte чи Facebook

*

Соцмережi
artarsenal bookforum publish messe