uncategorized

Досить часто від друзів чую: чому в книгарнях немає тих іноземних видань, які я хочу? А якщо є, то чому вони такі дорогі? Ризикую виступити для когось Капітаном Очевидність, але спробую відповісти на ці запитання, які пов’язані між собою більше, ніж здається на перший погляд.

Навіщо мені іноземні книги?

Я би дуже хотіла (гадаю, не тільки я) купувати саме українські книги, але не все, що мене цікавить, тут перекладають і видають. А якщо видають, то часто – з обкладинками і дизайном, чи перекладом, за які мені не хочеться платити, з ними соромно їздити у метро чи мати їх на полиці. Таким чином, як споживача мене обмежують. Зауважте, що йдеться не про «масову низькопробну літературу з Росії», про «засилля» якої постійно наголошують деякі українські видавці і їхні захисники-депутати.

Протягом років в Україні спостерігаю справжній голод за актуальною, гуманітарною, інтелектуальною та мистецькою книгою. Принаймні, знаю досить багато людей, які хочуть читати більше і більш різноманітну літературу, ніж поки що може запропонувати місцевий ринок.

З іншого боку, існує певний рівень платоспроможності покупця. Безумовно, читач – не дурник, він може легко погуглити і порівняти ціни на іноземні книги в Україні та закордоном. І якщо бачить суттєву різницю, то почувається ошуканим. Його обурення небезпідставне, але він не завжди розуміє, що здирницькі ціни – не ініціатива книгарень.

Звідки націнка?

Насправді книгарні, зацікавлені в тому, щоб продавати не тільки українські книги, зустрічаються з безліччю проблем і ризиків, що роблять імпорт збитковим і складним. Проста арифметика: за українським законодавством, імпортовані книги оподатковуються на 20% ПДВ (податок на додану вартість). І не важливо, чи ти велика торгова мережа, чи маленька незалежна інтелектуальна книгарня. Тобто, ще не продавши книгу, не маючи ніякої впевненості, коли її куплять і чи куплять взагалі, книгарня має заплатити суттєву частку її вартості ще на митниці, при ввезенні в Україну. При цьому, митниця звіряє задекларовану вартість книги з своєю базою даних. І якщо був хоч один прецедент, коли хтось раніше ввозив книгу за вищою ціною, податок буде розрахований на цій підставі. Таким чином, втрачають сенс усі домовленості книготорговця з закордонними видавцями, усі надані знижки.

Додайте до цього чималенькі транспортні витрати (адже перевізнику все одно, везете ви тонну інтелектуальних цінностей, чи заліза). А скоро, ймовірно, доведеться платити додатково ще 5% мита, якщо пройде законопроект «Свободи», спрямований на боротьбу з русифікацією книжкового ринку, але який торкнеться усіх закордонних книг.

Загалом утворюється сума, яка перевищує знижки, надані видавництвами, що в середньому складають 30–40 %.

Щоб не зазнати збитків, продавець робить націнку і книга автоматично стає дорожча на 50-100 гривень, ніж там, звідки приїхала. Взяти для прикладу декілька книг, які я була би не проти прочитати: Ален де Боттон «Архітектура щастя» в Росії коштує приблизно 170 грн, а в Україні вже – 240 грн, «Біт Отель» Баррі Майлза відповідно – 100 грн і 190 грн. Те ж стосується книг із інших країн. Наприклад, альбом Хельмута Ньютона видавництва Taschen у країнах ЄС коштує 435 грн, а тут – 745 грн.

Які податки на іноземні книги за кордоном?

Взагалі-то ПДВ книг – звичайна світова практика, проте у європейських країнах набагато вищий рівень життя і платоспроможності читачів.

Держава має підстави для введення додаткових мит чи підвищення податків, якщо додає очевидних і результативних зусиль до створення сприятливих умов розвитку книжкової індустрії: якщо проводить національні соціальні кампанії, спрямовані на підвищення інтересу до читання, закуповує книги у бібліотеки, надає пільги книжковим магазинам (зокрема, у орендних ставках муніципальної нерухомості) тощо. В Україні такого поки немає. Тому вимоги українських видавців продовжити їм пільги цілком справедливі. На щастя, українські книги до 2015 року ще не оподатковуватимуться. Але… цих книжок так мало, як для такої великої країни.

У більшості європейських країн ПДВ для імпортованих книг набагато нижчий, ніж в Україні – від 5 до 10%, а окремі держави його анулювали чи мінімізували. Так, не оподатковуються книги у Великобританії й Ірландії, а Іспанія, Італія і Люксембург встановили тариф до 5%. Перевищують десятивідсоткову межу лише Болгарія (20%), Чехія (15%) і Данія (25%). Податки на електронні книги, між іншим, вищі, ніж на паперові: від 18 до 27%, виключення – Франція (7%) і Люксембург (3%).

До того ж, у багатьох країнах, що є членами ЮНЕСКО, ще діють додаткові пільги на імпорт, залежно від змісту і цільового призначення книжок: відповідно до Флорентійської угоди, не оподатковуються видання, пов’язані з культурою, мистецтвом, освітою, наукою, а також такі, що ввозяться для бібліотек або навчальних закладів. Метою цього міжнародного документу є сприяння вільному обміну ідеями шляхом підтримки вільного руху культурних книг через митні кордони та інші торгові перепони. Наші ж законодавці усіх цих нюансів не враховують, продовжуючи традицію «залізної завіси» і прикро, що багато українських видавців, забуваючи про потреби читачів, їх підтримують.

Пригоди книгарів-мішочників 

Що в такій ситуації залишається книгарням? Вони, зі свого боку, у боротьбі за якісний асортимент, адекватні ціни і читача, стають з ніг на голову: привозять книги крихітними партіями, як особистий багаж, або якимись складними повільними маршрутами, якось напівлегально. Пригоди «мішочників» – це вже окремий жанр усної народної літератури.

Є й онлайн-магазини, які, мінімізуючи ризики, привозять книги переважно за попереднім замовленням, і їх доводиться чекати приблизно місяць, так що сто разів подумаєш, чи варто, адже книга найчастіше – спонтанна покупка.

Чому сюди не їдуть іноземні видавці?

Окрім того, проблемними залишається привезення закордонних видавців і письменників зі своїми книгами. Нам такі запрошення на Книжковий Арсенал вдавалися «не завдяки, а всупереч» реаліям, титанічними зусиллями. Тому що для нішевих мистецьких й гуманітарних європейських і російських видавництв, яким цікаво було би познайомитися з українськими читачами і колегами-видавцями, такі поїздки на українські ярмарки виявляються надто дорогими.

Більш реально (хоча не так просто, як це може видатися тому, хто ніколи не стикався з митницею) взяти участь не як продавець, а як некомерційний експонент, оформити книги на тимчасове ввезення. Так, наприклад, ми привозили разом із Міжнародною дитячою бібліотекою (Мюнхен) і Бібліотекою Гете-Інституту виставку найкрасивіших дитячих книг світу «Білі Ворони». Так інколи привозять книги на ярмарки посольства і міжнародні культурні центри. Проте такі проекти мають на собі лише витрати на транспортування, доволі суттєві, і ніякого прибутку. А відвідувачі не можуть їх придбати і часто висловлюють розчарування.

Це правда, що закордонні книжкові ярмарки, зокрема найбільша Франкфуртська, передусім – виставки, у них беруть участь, щоб показати свій товар, зробити промо своїм авторам, провести переговори і укласти контракти, отримати якісь нові знання і контакти. Читач це знає. Але у Європі він може легко купити книги, які вподобав на ярмарку, потім у книгарні, а ми все ще живемо під знаком дефіциту.