Читомо > Новини > Як в Інституті літератури підсумували минулий рік

Новини

Як в Інституті літератури підсумували минулий рік

05.02.2018 2 Автор:

Народні комісари УРСР заснували Інститут літератури у 1926 році у Харкові, його очолювали шість директорів, а сьомий – академік Микола Жулинський – керує ним довше за інших: вже 27-ий рік. Ця поважна державна інституція намагається бути актуальною та потрібною, щоби встигати за сучасним літературним процесом. Саме тому 1 лютого 2018 року там зібралися науковці, критики та літератори з метою підсумувати рік минулий.

Обговорення підсумків літературного 2017 року зібрало несподівано багато слухачів: в залі майже не було вільних місць.

Микола Жулинський одразу повідомив, що поговорити про підсумки року в літературі йому запропонував голова НСПУ Михайло Сидоржевський.

Жулинський погодився на цю пропозицію Сидоржевського, бо в Інституті літератури є відділ сучасного літпроцесу. «Але забезпечити в Академії наук дослідження сучасного літпроцесу ми не можемо, зокрема й через смерть літературознавиці Ніли Зборовської, – сказав директор ІЛ, – ми планували створити відділ дослідження сучасної літератури під її керівництвом». Микола Жулинський зауважив, що пізнати сучасний літпроцес неможливо, а охопити аналітично – надзвичайно важко. Щоб цього досягти, літкритика, на думку директора ІЛ, повинна мати особливий статус. «До того ж в Україні є дефіцит аналітиків сучасної літератури», – сказав він.

Микола Жулинський 1

Також Микола Жулинський додав, що для самоусвідомлення українців є дуже важливою історична проза, тому він порекомендував звернути увагу на книжки «Корона, або Спадщина Королівства Руського», «Козацька міфологія України: творці та епігони» Петра Кралюка, а також «Відвага і страх» Ольги Гнатюк.

Як велику проблему голова ІЛ відзначив маловідомість регіональної літератури, яка друкується за кошти державних адміністрацій та рад. На його думку, письменників із провінції треба запрошувати до Києва, щоб дізнатися про них більше. Як приклад він навів Івана Панасюка, який написав вже дві книжки про Івана Франка.

«Є високі дерева, а є кущі, чагарники, і за тими чагарниками ми не бачимо справжньої літератури, – сказав Микола Жулинський, – Критика має здійснити цю чорну роботу із селекції професійної літератури від аматорської».

Читайте також: Книжкові відкриття-2017 від знаних книголюбів

Голова НСПУ Михайло Сидоржевський повідомив, що наразі Спілка письменників втратила свою монополію у формуванні літературного процесу, бо з’явивилися Форум видавців у Львові, нові видавництва та премії. «Але я до цього ставлюся спокійно», – сказав він. Голова НСПУ зауважив, що тиражі паперових літературних газет та журналів зменшилися. Та натомість «все відчутнішою стає присутність електронної книги». «Все більше тепер важать питання промоції, розкрученості, піару у жовтій та бульварній пресі, але натомість у загальноукраїнській пресі літературних колонок стало менше», – сказав  Сидоржевський.

Михайло Сидоржевський

Між іншим, книжковий експерт Костянтин Родик зазначив, що низька якість української критики пояснюється такою ж низькою оплатою за цю важку працю. Він сподівався на те, що Український інститут книги започаткує ґрантову підтримку критиків, але цього, на жаль, не сталося.

Голова НСПУ сказав, що в Україні переважає компліментарна критика від «зацікавлених» журналістів, а у соцмережах вона спрямована на приниження опонента. «Коли я був зовсім молодий, то бачив дуже високий рівень літературної критики в тодішніх газетах і журналах, насамперед російських, – зазначив він, – сьогодні цього немає. Сьогодні будь-яка критика одразу переходить на особистості»

Леся Демська Будзуляк

Старша наукова співробітниця відділу теорії літератури ІЛ Леся Демська-Будзуляк найкращою книжкою минулого року вважає роман Василя Шкляра «Троща». Крім того, вона сказала, що минулий рік відкрив для неї книжки Сергія Жадана «Бог симпатизує аутсайдерам» і «Тамплієри». А от ситуація у книгарнях її засмутила, бо перекладна література наразі домінує над українською, а крім того, майже жодна книжка року ВВС не входить до топів продажу по Україні.

«Я відкрила разюче неспівпадіння між тим, що вважається хорошим в українській літературі, і тим, що купують читачі, – сказала Леся Демська-Будзуляк. – Зокрема, мене дивує популярність далеко не кращого роману Юрія Андруховича «Коханці юстиції», який обігнав навіть «Трощу» Василя Шкляра. Також я помітила, що українці не цікавляться новими книжками про війну та Майдан. Це свідчить про найстрашніше: в Україні існують дві різні культури, які ніколи не перетинаються».

Читайте також: Вісім з половиною історій, два критики й один Андрухович

Катерина Девдера

«Мене засмутили рейтинги «Літакценту», де сказали, що у нас немає поезії, яка заслуговує на відзнаку цього року», – сказала Леся Демська-Будзуляк. На її думку, кожен із номінованих заслуговував на цю відзнаку.

Поетка Катерина Девдера погодилась із цією думкою та сказала, що «Літакцент перетворюється на коло тусівки». «Замість фахової оцінки ми отримуємо репліку про те, що Жадан написав перший вагомий твір про війну, начебто Катерина Калитко не написала вагомого твору про війну, – зауважила пані Девдера, – Ми не маємо сьогодні фахового, нетусівочного та об’єктивного критичного ресурсу, який би манив до себе молодь. А це – симптом».

Читайте також: Віднайдена література: «Земля Загублених» Катерини Калитко

Доктор філологічних наук, професор Михайло Наєнко виступив на захист критики. «Літературна критика у нас завжди була і є, її немає тільки для тих, хто хотів би бути піднесений тією критикою, і тому він найбільше галасував (про її відсутність – Читомо), – сказав пан Наєнко, – Я можу погодитись лише із відсутністю зараз певних жанрів критики, таких як літературний портрет, літературно-критичний нарис».

Михайло Наєнко 2

Також професор пожалкував, що студенти не мають великого бажання ставати критиками: з півтора десятка тих, що навчаються на спеціальності «літературна творчість» знайдеться заледве один, який планує стати критиком. Причина цього, на думку Михайла Наєнка – безгонорарність. «Поету чи прозаїку платять за публікації, а критик абсолютно «гол, как сокол», робота критика йде у пісок, йому не платить ані газета, ані журнал», – зазначив пан Наєнко.

Львівський літературознавець Богдан Пастух сказав, що він згоден із критиками «Літакценту»: «Жоден з авторів, які представили там свої збірки, не показав нові естетичні рішення,  сказав він. Наприклад, Галина Крук у своїй новій збірці «Доросла» оперує тими самими естетичними фішками, як і в попередній». Він також зазначив, що сьогодні ми щодня можемо спостерігати смерть онлайн в YouTube, тому українському літератору потрібно прикладати просто надзвичайні зусилля, щоб переконати читача, що читати краще, ніж дивитися.

Богдан Пастух

Крім того, Пастух помітив тенденцію до того, що через мізерні роялті українські автори, навіть такі популярні, як Сергій Жадан, намагаються адаптувати свої твори одразу для іноземного читача, щоб мати більше перекладів і, відповідно, прибутків від закордонних видавництв. «Це викликає незакоріненість автора, наприклад, мені не зрозуміло, до кого належить Сергій Жадан, коли він у романі «Інтернат» пише «та сторона», – сказав Богдан Пастух, – ця плинна ідентичність є загрозливою з погляду того, що зараз відбувається (очевидно, військового конфлікту – Читомо).

Читайте також: «Інтернат» Жадана: дорога до тихого дому

Богдан Пастух також застеріг українських письменників від надмірного захоплення девіаціями та сексуальними перверсіями. «Ви пригадуєте, що відбувалося із книжкою Лариси Денисенко «Майя та її мами»? – запитав він. – Мені не підходить така форма сім’ї. А ви спробуйте покритикуйте! Це не є свобода, і це теж капкан і загроза».

Костянтин Родик

Книжковий експерт та засновник всеукраїнського рейтингу «Книжка року» Костянтин Родик написав цілу розгорнуту рефлексію щодо минулорічної ситуації в літературі. На його думку, українська література позбулася жанрової анемії, видання поезії перетворюється на арт-подію, а біографічний жанр повертає собі надпопулярний статус. «Єдиний прогноз, що не справдився, – ми досі не маємо резонансних політичних мемуарів», – сказав пан Родик. На його думку, це сталося через те, що їхні автори бояться повторити долю Гонгадзе.

Родик перерахував майже всі помітні книжки минулого року з їхніми короткими характеристиками. Щоправда, іноді його рефлексія перетворювалася на довгий та втомливий перелік імен авторів. Очевидно, не варто читати під час виступів такі об’ємні тексти, бо скласти з них загальну картину на слух неможливо. Варто зосередитись на декількох важливих книжках, які показують, на думку автора доповіді, певну важливу тенденцію. Це помітив також і  Сидоржевський: подібні промови без папірця сприймаються краще.

У цьому сенсі значно доречнішою була промова літературознавця Сергія Савіна, який зосередився не небагатьох іменах у поезії 2017 року. Найбільше його вразила книжка лауреата минулорічної премії «Смолоскип» Олександра Мимрука «Цукровик». Сергій Савін пожалкував, що ця книжка не отримала премію рейтингу «Літакцент». Також він згадав поета Ігора Астапенка, який є аспірантом ІЛ. Літературознавець назвав Мимрука та Астапенка «синонімічною парою поетів чуттєвості». Також важливими подіями Сергій Савін назвав друк поетичної збірки «Проміння всередині флейти» Сергія Шкабари та книжки краматорського поета Ярослава Корнєва «Дещо з насіння».

Читайте також: «Цукровик» Олександра Мимрука: німе кіно та новий урбанізм

Сергій Савін

Головний редактор журналу «Всесвіт» та науковий співробітник ІЛ Дмитро Дроздовський розповів про перекладні видання. Перекладач Сергій Борщевський припустив роман Ісабель Альєнде «Японський коханець» на місяць раніше, аніж його колега в Росії. Але, на думку пана Дроздовського, популярність цієї книжки пов’язана не з її якістю, а з тим, що вона легко перетравлюється. Книжка Мігеля де Сервантеса «Театр Чудес», яка нещодавно вийшла у видавництві «Люта справа», – це зовсім інший приклад, бо цей класичний текст є дуже цікавим та актуальним. Дмитро Дроздовський сказав, що він запропонував видати її у вигляді коміксу для того, щоб книжка стала успішною на ринку.

Також головред «Всесвіту» відзначив книжку «Розбитий глек» Генріха фон Кляйста у перекладі Юрія Андруховича. «Це надзвичайно дороге і розкішне видання з чудовими ілюстраціями є класичним текстом із дуже сучасними ідеями», – сказав Дроздовський. Він також зауважив, що ринок перекладів залежить від ґрантів, які видають національні інститути в Україні: такі як Гете-інститут, Польський інститут та інші. «Але після заяви про звільнення директорки Українського інституту книги Тетяни Терен Міжнародний Фонд «Відродження» припинив його фінансування, – зазначив Дроздовський, – В цій історії є певні моменти, які поки що не можуть бути озвучені».

Читайте також: Терен: Чому я йду з посади директорки Інституту книги

Слухачі 2

Головред «Всесвіту» зауважив, що наразі перекладна література заповнює лакуни у занадто «цнотливій» українській, яка звикла до замовчування певних тем. А замовчування з часом перетворюється на травму і маргіналізує національний літературний процес.

Голова творчого об’єднання перекладачів Київської міської організації НСПУ Всеволод Ткаченко пригадав ще декілька важливих перекладів: дитячий роман Френсіс Бернет «Таємний сад» (пер. Олександр Мокровольський), збірка «Влучність» (пер. Леоніда Череватенка) та «Таблиця повернень» (пер. Віктора Баранова). Сам пан Ткаченко переклав книжку французького письменника Мориса Карема «Чарівний ліхтар».

За наслідками літературної дискусії в ІЛ дозволю собі зробити ще декілька зауважень:

  1. Практично всі присутні співробітники ІЛ відзначили як одного з найкращих українських авторів Василя Шкляра. 
  2. В ІЛ зберігається дивна прихильність до друкованих на папері літературних видань. 
  3. Під час виступів промовцям варто користуватися своїми записами, але ні в якому разі не можна читати їх протягом 10-15 хвилин, згадуючи десятки імен та назв нових видань, адже таким чином дискусія перетворюється на нудну лекцію, від якої присутнім немає жодної користі. Про це має потурбуватися модератор.
  4. Дуже дивним є факт, що дослідження сучасного літпроцесу в Академії наук зупинилося через смерть літературознавиці Ніли Зборовської. Невже окрім неї немає охочих та здатних робити цього?
  5. ІЛ варто випускати щомісячні огляди сучасної літератури онлайн, серйозно займатися сучасною літкритикою, і це мало би бути одним з головних його завдань. Нехтуючи цим, ця установа ризикує назавжди втратити ініціативу актуального культурного дослідника та перетворитися просто на зберігача та інтерпретатора старовинних архівів.
Поделиться в facebook'е Поделиться вконтакте Поделиться в twitter'е

Комментарі читачів:

  1. Леся Демська
    05.02.2018 в 8:09 pm

    Шановний Пане Олеже, прошу поправити у Вашому дописі фразу “Леся Демська-Будзуляк відкрила для себе Сергія Жадана”. Це звучить некоректно, коли не комічно, бо я так не могла сказати. Маю приємність особисто бути знайомою із Сергієм Жаданом із 1996 року. Загалом цей факт мав би бути Вам відомий, оскільки ми разом з ним належали до кола авторів видавництва “Смолоскип”. Книжку поезії С.Жадана я згадувала у контексті одного з кращих поетичних видань 2017 року (хоча вона вийшла наприкінці 2016). Буду дуже Вам вдячна, коли поправити цю недоречність.

    • 05.02.2018 в 8:52 pm

      Доречніше буде прямо процитувати: “Минулий рік відкрив для мене Жадана”. Але це звучить точно так, як ви би вперше відкрили для себе Жадана. Я це саме так зрозумів. Але якщо не так, то, звісно, треба виправити.


Warning: Missing argument 3 for WPS\WPS_Hide_Login\Plugin::login_url() in /sata2/home/users/chytomo/www/archive.chytomo.com/wp-content/plugins/wps-hide-login/classes/plugin.php on line 657

Щоб залишити свій коментар, будь ласка, увійдіть через аккаунт Vkontakte чи Facebook

*

Соцмережi
artarsenal bookforum publish messe