Читомо > Новини > Пан українського футуризму: від семафор до перехресної станції

Новини

Пан українського футуризму: від семафор до перехресної станції

27.10.2015 0 Автор:

Bartleby & company продовжують цикл заходів, присвячених українському авангарду. Ще у вересні відбулась лекція «Панфутуризм» від Ярини Цимбал – літературознавця, наукового працівника Інституту літератури ім. Шевченка НАН України, авторки досліджень з історії української літератури 1920-х років,  літературної урбаністики та побуту.

Гео Шкурупій і його семафори

1

Збірка «короля футуропрерій» Гео Шкурупія

1921 рік – початок діяльності українських панфутуристів. Група однодумців згуртувалася навколо Михайля Семенка, Гео (Георгія) Шкурупія та видання «Семафор у майбутнє».

Таку дивну, на перший погляд, назву для свого журналу панфутуристи обрали не випадково: у своїй творчості вони намагалися передати різноманітні звуки урбаністичного життя і відобразити стрімкий цивілізаційний прогрес. У цьому контексті особливо відомий вірш Шкурупія «Машина», який багато десятиліть ганили прихильники традиційної поетики.

Письменник та літературний критик Олексій Полторацький  згадував, що у Шкурупіїв вдома часто розмовляли про залізницю, оскільки батько Гео працював залізничником. З родинною історією критики пов’язують зокрема виникнення бадьорого вірша «Семафори» (1921), що побачив світ у збірці «Семафор у майбутнє»:

На всю Вкраїну 

червона троянда… 

Нащадкам не побачить краси руїн. 

А в лісі банди.  

[…]

А вагони під откосами 

колесами 

фанатично моляться старому богу… 

І семафори руки простягнули 

до неба 

з одчаю… 

Чекають гніву й перемог. 

 

І тільки ми бадьорими ранками, 

зриваючи м’яту й руту 

пісень, 

йдемо по залізних шляхах! 

Тільки нам одкрито 

семафори в майбутнє!.. 

Зелене коло і червоний зиґзаґ «Української авангардної поезії»

 Олекса Слісаренко – борець на «поетичних барикадах»

Поет Олекса Слісаренко перейшов до футуризму із символізму. Символізм не встиг закріпитися в українській літературі, тому молоді поети і прозаїки, шукаючи нового слова, обирали цей шлях. 1923-го  Слісаренко під маркою панфутуристів видає збірку «Поеми», в якій зібрано вірші 1919-1923 років. Проте назва збірки не означала, що в ній вміщено поеми в прямому сенсі, тобто, довгі віршовані твори. Йшлося, швидше, про футуристичні вірші, своєрідні гімни машиннiй цивiлiзацi? і розвою технiки.

Слісаренко і пізніше співпрацював з футуристами, проте він один із перших відійшов від їхніх ідей. 1924-го поет перебрався до Харкова і деякий час підтримував зв’язки із київськими колегами. Більше того, коли Слісаренко став одним із засновників поетичної групи ВАПЛІТЕ (а ваплітяни із футуристами завжди були по різні боки «поетичних барикад»), у момент найвищого конфлікту поет став на бік футуристів. Слісаренко не лише вийшов з ВАПЛІТЕ, а й створив власну організацію, що допомагала футуристам видавати їхні книжки:

Славлю прудкі механізми,

Що плюють на сивину часу

Ставлю минулому клізми,

Ламаю майбутнього касу.

[…]

Сміливо кидаю погляди в далечі

Ворота майбутнього розбиваю завзято

І гірко сміюся, що і душі заячі

Разом з бурними підуть у свято.

Михайло Яловий – символ епохи

6

Юліан Шпол (Михайло Яловий) – це та людина, після арешту якої Микола Хвильовий написав у передсмертній записці, що «арешт Ялового – розстріл цілої генерації» і пустив собі кулю у лоба.

1921-го Яловий мешкає у Харкові із Михайлем Семенком, Василем Елланом-Блакитним та Василем Олешком. Разом однодумці утворили ударну групу поетів-футуристів. Проте вже через півроку Яловий, як і Семенко, опинився у Києві, де він допомагав боротьбистам видавати газету «Боротьба». Частина віршів поета вийшла у збірці «Семафор у майбутнє», а решта побачили світ 1922-го у книжці «Верхи».

Доля Шпола склалася цікаво. Після цієї збірки він, по-перше, не писав віршів, по-друге, не друкувався у футуристів. Натомість колишній футурист випустив роман «Жовті лисенята», де оповідається про боротьбистьку партію у період підпілля.

Микола Терещенко – людина у футлярі

4

Оле Шимков, художник панфутурист

Микола Терещенко – загадкова людина в українському футуризмі. Як і Олексій Слісаренко, Терещенко прийшов у футуризм із символізму. Він дебютував 1918-го віршами у «ЛНВ». Його перша повнокровна збірка «Лабораторія» містила вірші 1917-1923 років. У збірці «Чорнозем» (1924) є трохи футуристських поезій, але надалі Терещенко перетворився на дуже посереднього віршописця.

Із приходом репресій Терещенко відходить від футуризму і стає редактором видання «Житті та революція». Проте сучасний читач знає Терещенка насамперед як одного з найкращих перекладачів французької поезії, наприклад, творів Еміля Верхарна.

Терещенко тихо-мирно дожив до 1966-го року, не залишивши у своїх записах жодного спогаду про футуризм та футуристів.

Простяглись паралелями,

закрутились еліпсами

аероплани

люди, віки:

не гармидер, не крик,

а мотор.

[…]

Не шкутильгайте, не скавучіть,

колеса світових катастроф,

будьте з бетону,

з заліза будьте.

Довгий шлях

лежить

(через яри, крізь гори).

Озброймось машинами,

і в путь, в бій –

жить!

Читайте про Письменників-містифікаторів

Андрій Чужий – поет без збірки

Андрій Чужий – ще один герой українського футуризму, який відійшов від цього напрямку у зрілому віці. Це поет, який прожив довжелезне життя (1897-1989), при цьому не видав жодної збірки. Довгий час він мешкав у Москві, згодом відбував табори на півночі. В

Все життя Чужий намагався видати хоч одну свою збірку, проте йому це так і не вдавалося. Згодом, вже після смерті, світ побачили дві малюсінькі збірочки, які вміщують хіба стонадцяту частину його доробку:

Ми з Семенком на смітнику

душі ажурно

кав’ярні мудро

крізь дьоготь зориш ти ефір – журно

щось гострить мозок

а серце точить

не бачу «Не я» відкриті очі

згострило мозок серце груди

тебе шукав я сьогодні всюди

крізь ніч ти дивишся тебе не

бачу

Семенко дяче давай заплачем

[…]

а а ніч палає

танцюй Семенко

смійся Михайлю

нехай палає

нехай немає!

ха ха ха ха ха

не хай

хай

ха

ех!

2

Телеграма Семенка Маяковському великою мірою висловлює ставлення українських футуристів до російських 

Коротке життя журналу «Катафалк искусства»

9

 

 

 

 

 

 

Анонс у «Катафалку искусств»

«Катафалк искусства» – наступне видання, навколо якого згуртувалися панфутуристи. Цей журнал виник у 1922 році і мав щоденно виходити двома мовами – російською й українською. Крім поезії Михайля Семенка у першому номері було вміщено листування Шкурупія із Єрчаном і і вірш Йосипа Стрільчука, що лишився єдиним зразком його творчості. Йосип Стрільчук за освітою був лікарем і навіть працював ректором медичного інституту. Цікаво, що він прийшов до панфутуристів через Гео Шкурупія. Останній нічого не закінчив, але всюди встиг повчитися, зокрема, у медінституті.

Пізніше Йосип Стрільчук поїхав із радянською місією у Монголію, де його було вбито.

Анонси свідчать про те, що «Катафалк искусства» мав стати регулярним виданням, проте світ побачив лише перший і єдиний номер. У цьому номері анонсовали, що наступний випуск вийде трьома мовами: українською, російською та єврейською (невідомо, ідишем чи івритом). Скоріш за все, твори були зібрані, але грошей навіть на видання чотиристорінкової газетки вже не вистачало. Крім того, на одній зі сторінок першого номеру можна було прочитати оголошення про те, що читачі нібито запитували редакцію, чому Шкурупій називає себе королем футуро-прерій.

Автори обіцяли пояснити це у наступному випуску, проте слова не дотримали. Окремо планувався вихід «Альманаху футуристів-деструкторів». Проте альманах не вийшов, як і наступний номер «Катафалку» про короля футуро-прерій.

З 1921-1925 роках усі футуристи (таке враження, що без винятку) працювали в україномовній газеті «Більшовик». Євген Касянененко, Самійло Щупак і Василь Десняк – це люди, які в той час очолювали газету і завжди підтримували футуристів, попри розходження з ними у поглядах на мистецтво

Водночас виходила газета «Пролетарская правда», яка 1925-го року під час українізації перейшла з російської мови на українську. Згодом «Більшовик» закрили, і дві редакції злилися в одну. Щоденну газету очолив Самійло Щупак. Цікаво, що остання сторінка кожного номера була переповнена звітами футуристів про читання та партійні з’їзди, оголошеннями й анонсами.

Семенко мертвопетлює: історія вічних пошуків

Панфутуризм – у маси!

3

Поезомалярство Семенка

З метою поширення панфутуризму в маси, Семенко організовував безліч заходів. Фактично щодня відбувалися збори, виступи на підприємствах і вечірки. Все це відбувалось у технікумах, ПТУ, далеко на околицях. Проте футуристи не гребували жодним заходом  і, головне, про кожну подію писали окремі звіти.

Андрій Чужий, наприклад, висвітлював київські культурні заходи, які організовували не панфутуристи. Яків Савченко публікував театральні рецензії на всі постановки Леся Курбаса, адже з 1923-го року в Києві активно працює мистецьке об’єднання «Березіль».

Наступне видання вже не було періодичним. Очевидно, що Семенко зневірився в тому, що можна знайти гроші на нормальне продовжуване чи періодичне видання. Тому 1923-го виходить «Жовтневий збірник панфутуристів», до створення якого долучилися художниця-авангардистка Ніна Генке-Меллер, Гео Шкурупій, Олекса Слісаренко та Нік Бажан. У цьому виданні також дебютували нові поети – Володимир Ярошенко та Яків Савченко, які як футуристи не видали жодної збірки, але друкували свої поезії у кількох футуристських виданнях. Цікаво, що і Ярошенко, і Савченко до футуризму прийшли із символізму.

Микола Бажан – «вічний» футурист

8

pinterest.com

У«Жовтневому збірнику панфутуристів»дебютує і Микола Бажан. Його перша збірка «17-й патруль» вийшла значно пізніше – аж 1926 року. Вона містила почасти й футуристські вірші. Бажан, на відміну від Савченка та Ярошенка, довше протримався із футуристами і відгомін цієї поетики був відчутним і в його наступних збірках. Проте саме із Бажана почнеться розлом у футуристському колі. І коли він відійде, саме за ним Михайль шкодував найбільше. Видаючи видавати «Нову Генерацію», Семенко написав Гео Коляді: «Всі з нами, а тільки Бажан – ні. А шкода».

Мене  зелених  ніг,
тіл  тюль  люля  хміль.
О,  хто  зазирає  ввечері  на  зорі
в  хвиль  сльотну  толь?

Маг  гамм  втом  –
гілля  хили  чоло.
Лягай,  гаї  лагун
на  килим,  гегінь  лон.

Читайте конспект лекції Про титанів кіберпанку

Союз поезії і театру

1923-го із розповсюдженням «Жовтневого збірника» встановлюються тісні зв’язки між Аспанфутом та театром «Березіль». Восени «Березіль» почав видавати свій журнал  під назвою «Барикади театру», що став майданчиком для футуристів. Там, наприклад, видрукували рецензії Бажана на збірку Слісаренка «Поеми». Результатом такої співпраці стала ідея Жовтневого блоку мистецтв.

«Зрадники» футуризму

5

Карикатура на футуристів, опублікована у журналі «Глобус»

За 1921-1925-ті Семенко видав тільки дві книжки: «В революцію!» і «Фільмтех». Гео Шкурупій 1925-го дебютував як прозаїк збіркою оповідань «Пригоди машиніста Хорна». Надалі проза дедалі більше «забирала» Шкурупія у поезії, і невдовзі він став одним із яскравих представників експериментальної прози 20-х рр.

Семенко переїхав до Харкова і забрав  із собою більшість футуристів: Шкурупія, Бажана, Яновського і Мельника. Згодом Шкурупій із Бажаном повернулися до Києва, а Семенко поїхав до Одеси на кінофабрику. І поки Михайль втратив контроль, лишивши без нагляду Шкурупія з Бажаном, вони встигли «вляпатись» у ВАПЛІТЕ – і це був великий скандал. Футуристи одразу скликали збори, щоб вирішити долю двох зрадників.

В чому полягала зрада? У ВАПЛІТЕ було заборонено одночасно брати участь в іншій літературній організації. Хоча, наприклад, Сосюра вступав фактично у всі організації, які виникали. Сформувався Плуг – Сосюра у Плузі, з’явився Гарт – Сосюра пішов у Гарт, не виходячи із Плуга. Він був скрізь, завжди і одразу.

Після тривалих пертурбацій влітку 1927 року виникла постанова про те, щоб вигнати Бажана із Шкурупієм, проте цього так і не сталося. Восени цього ж року вийшло перше число «Нової Генерації», одночасно з цим, на жовтневі свята, Шкурупій надрукував в партійній газеті «Комуніст» відкритого листа про те, що він:

не належить до ВАПЛІТЕ;

не вважає себе ваплітянином;

не поділяє їхніх поглядів і позицій;

організація близька до хуторянства, а він (Шкурупій) завжди був близький до лівого мистецтва, а отже, друкуватиметься в журналі «Нова генерація».

Підсумки

7

«Зустріч на перехресній станції» – збірка, у якій умовно зображено зустріч трьох поетів на пропахлій вугільним димом станції: лідера футуризму Михайля Семенка та двох його найближчих послідовників – Гео Шкурупія і Миколи Бажана

Наступним етапом стала «Зустріч на перехресній станції», обкладинку до якої зробив російський художник Володимир Татлін. Футуристи й надалі пропонували публіці епатажі й хаос, а натомість отримували у відповідь лише глузування та жарти.

 

Поделиться в facebook'е Поделиться вконтакте Поделиться в twitter'е

Warning: Missing argument 3 for WPS\WPS_Hide_Login\Plugin::login_url() in /sata2/home/users/chytomo/www/archive.chytomo.com/wp-content/plugins/wps-hide-login/classes/plugin.php on line 657

Щоб залишити свій коментар, будь ласка, увійдіть через аккаунт Vkontakte чи Facebook

*

Соцмережi
artarsenal bookforum publish messe