Читомо > Новини > Генрі Марш: нейрохірурги багато у чому схожі на політиків

Новини

Генрі Марш: нейрохірурги багато у чому схожі на політиків

28.04.2017 0 Автор:

Таємниці роботи нашого мозку багато десятиліть є полем для наукових дебатів. Видатний британський нейрохірург Генрі Марш вважає, що справа полягає у когнітивному упередженні, пізнавальному ліміті мозку і системі прийняття рішень. Його перша книга «Історії про життя, смерть і нейрохірургію» стала світовим бестселером, який переклали на 21 мову, а незабаром англійською вийде друга. Про когнітивні процеси, потребу комунікації та важливість роботи в команді у конспекті з його публічної лекції в Українському Католицькому Університеті.

.

Універсальне число 150: вага мозку, кількість друзів у Facebook

 

фото Яни Проценко.2pg
Наш мозок еволюціонував, коли люди жили в маленьких групах. В залежності від ролі, яку вони виконували у соціумі, вони могли бути мисливцями або збирачами. Характерними ознаками тодішніх груп були суцільна рівність, відсутність лідерів, прозорість у соціальних стосунках. Групи складалися приблизно зі ста п’ятдесяти осіб, які знали одне про одного все.
.
Розвиток нашого мозку вивчає еволюційна антропологія. Між розмірами головного мозку (100-150 г) і чисельністю групи людей існує тісний зв’язок. Англійський науковець Роберт Данбар висловив концепцію про оптимальне число «150». За Данбаром, в людини є когнітивний ліміт, що обмежує коло її соціальних зв’язків в межах ста п’ятдесяти людей. Якщо ви переглянете кількість номерів на мобільному телефоні або ваших друзів у Фейсбуці, ймовірніше всього їх буде не більше 150.
.
Коли групи почали збільшуватися, соціальні зв’язки та відносини перестали лишатися на тому ж рівні. У Кам’яному віці, в групах «мисливців і збирачів», люди мали однакові знання та навички. При збільшенні чисельності групи, рівень знань відрізняється. А знання – це сила.

Читайте також: 6 нон-фікшн книжок про природу, людину і техніку для підвищення IQ

.

Дозволити мозку помилятися

 

мал 1
Наш мозок може помилятися. Прикладом цього є оптична ілюзія Мюллера. Ви можете витратити все життя дивлячись на ці дві лінії й бути переконаними, що вони різні за довжиною. Насправді вони однакові.

.
Психолог Деніел Канеман розробив концепцію когнітивного упередження. Часто ми переконані у своїй правоті, проте виявляється, що ми помиляємось. За Канеманом, люди схильні робити помилки, особливо коли в їх діях є невизначеність. Як хірург, я часто стикаюсь з невизначеністю: оперувати, чи не оперувати пацієнта. Будь-який лікар, може помилитися недооцінивши одну з ймовірностей. В Англії кажуть: що треба 3 місяці, щоб навчитися оперувати, 3 роки – щоб навчитися визначати, коли слід робити операцію, і 30 років – щоби знати, коли її робити не треба.

.
Ні для кого не секрет, що ми вчимося на помилках. Парадоксально, але успіх – це погано. Ми пишаємось собою, задоволені результатом, проте це не дає нам потрібних уроків. Я часто спостерігав це на власному і чужому досвіді. Люди ставали занадто самовпевненими та в той самий час зарозумілими. В цьому випадку, нейрохірурги багато у чому схожі на політиків. В них теж є влада. Влада над іншими людьми несе в собі ризик перетворитись у зверхність, замість сміливості.

Читайте також: Що буде на Книжковому Арсеналі-2017

.
Дві системи, що керують нашим мозком

 

фото Яни Проценко.1jpg
Мозок розвинений таким чином, що він зберігає енергію аби приймати швидкі рішення. Канеман розробив теорію про дві системи. Система 1 спрацьовує автоматично і допомагає приймати моментальні рішення. Система 2 потребує більше часу, уваги та розумових зусиль. Більшість людей обирає Систему 1, яка не вимагає так багато енергії, тому часто помиляються.

.
Оточення ймовірно краще бачить ваші помилки, ніж ви. Вони не керуються таким самим когнітивним упередженням, як у вас. В них інше бачення ситуації, і їх оцінка стану речей може бути правильнішою. Звичайно ми не любимо критику. Проте освіта побудована на висловлені критики. Учні виконують роботу, яку потім перевіряє вчитель і виправляє помилки. Так ми вчимося.

.
Для аналізу і критики люди мають використовувати Систему 2. Це не має бути швидке емоційне рішення, а довгий процес, що потребує розумових зусиль, енергії, а також крові та кисню для людського мозку. Існує твердження, що для кожної складної проблеми (яка потребує для вирішення Систему 2) є просте, проте неправильне рішення (якщо ви використаєте Систему 1).

Читайте також: Видавці про нон-фікшн на українському ринку

.
Комунікація між лікарем і пацієнтом

 

фото Яни Проценко
Лікарям треба вміти налагоджувати комунікацію і бути чеснішими з пацієнтами. Кілька тижнів тому я оперував в лікарнях Пакистану, Непалу. Люди там є не дуже освіченими. Їм важко усвідомити, що операція може не спрацювати. У Катманду, коли один з пацієнтів помер, його рідні, були настільки розлюченими, що розбили вщент усі вікна в лікарні. Для налагодження ефективної комунікації з пацієнтами, потребується певний рівень освіти від останніх. В Україні це питання стає не таким гострим: люди стають освіченішими, Інтернет дає багато корисної інформації.

.
Нещодавно я мав нагоду говорити з Ніком Робінсоном, політичним тележурналістом з ВВС. Минулого року він мав операцію на горло, яка пройшла неуспішно і призвела до втрати голосу. Він сказав, що прочитав мою книгу «Історії про життя, смерть і нейрохірургію» і вона дала йому краще розуміння роботи лікаря. Він додав, що вірить у те, що його лікар зробив усе, що міг, і Робінсон не тримає на нього зла. Я радий, що моя книга допомагає пацієнтам краще розуміти лікарів. До речі, Робінсон зміг поступово повернути голос.

Читайте також: Непристойна проза: чому науковий нон-фікшн продають із маркуванням «18+»

.
Робота в команді

.
Урок який я виніс за весь свій досвід роботи нейрохірургом, це важливість роботи у команді. Критика, дискусія і розуміння між колегами допомагає уникати помилок. В медицині нема геніїв. Лікарі мусять постійно вчитися і кооперація у цьому допомагає. Те, що я бачу в Україні, не може не тішити. Молоде покоління позбувається від радянського способу мислення «професор знає краще».

.
Найбільші помилки у моєму досвіді нейрохірурга сталися, коли я не зміг попросити допомоги у колег. Я розумів, що не знав рішення, але замість того, щоб запитати в інших, я йшов у операційну і помилявся. Безсумнівно, хірург має бути самовпевненим, проте тут питання стосується балансу. Моя помилка може коштувати життя, я усвідомлюю це. Проте, як сказав президент США Гаррі Трумен: «Якщо ви не виносите спеку – йдіть з кухні».

 

Автор: Ревіде Зіятдінова

.

Чільне фото: zbruc.eu

Фото в тексті: Яна Проценко

Поделиться в facebook'е Поделиться вконтакте Поделиться в twitter'е

Щоб залишити свій коментар, будь ласка, увійдіть через аккаунт Vkontakte чи Facebook

*

Соцмережi
artarsenal bookforum publish messe