Читомо > Новини > 5 англомовних літературних часописів, які встановлюють і ламають стандарти

Новини

5 англомовних літературних часописів, які встановлюють і ламають стандарти

04.04.2017 0 Автор:

Раніше Читомо вже встигло ознайомитися (і ознайомити своїх читачів) із ринком літературних часописів в Україні і з тими умовами, в яких такі видання нині існують. Недостатність фінансування, позірний брак уваги аудиторії, значно кращі передумови для появи і розвитку аналогічних онлайн-медіа – і це далеко не повний перелік причин, всупереч яким друковані літературні видання продовжують існувати в українському медіапросторі. Тим цікавіше поглянути на те, як виглядає ситуація з друкованими літературними медіа на Заході, де навряд чи є проблеми хоч із фінансуванням, а хоч із читаністю. А, може, прогресивний Захід пішов настільки далеко, що відпала потреба, скажімо, в друкованму продукті?

Перше застереження, яке, вочевидь, слід зробити перед початком розгляду теми – тема настільки широка, що для хоча б більш-менш повного її висвітлення знадобилась би ціла серія оглядів. Ба більше – деякі видання (зокрема й ті, що потрапили до наведеного тут списку) заслуговують на окремі оглядові матеріали.

Існування в умовах шаленої конкуренції, потреба в постійному вдосконаленні, мультиплатформовості (зокрема, освоєння соцмереж), пошук шляхів наближення як до авторів, так і до читачів і прийняття все нових і нових викликів (як, наприклад, відхід від публікації винятково художніх творів і розширення асортименту матеріалів літературною критикою, аналітикою, есеїстикою та оглядами) – це те, що дозволяє виданням, заснованим понад півстоліття (а іноді – й більше 100 років) тому досі залишатися «на плаву». Принциповим для них, попри використання широкого спектру виходів на онлайн, залишається і формат друкованого медіа. В багатьох випадках саме це дозволяє зберегти унікальність видання і той принцип, який свого часу приніс йому визнання.

.

Granta: від студентської газети до «свідка реальності» британської літератури 

08d10e5399c75373e7c4465788fae6db

Найлогічніше, очевидно, почати із «найповажнішого» часопису в переліку. В це складно повірити, заходячи в 2017 році на стильний сайт видання, проте рік заснування британського літературного журналу Granta – 1889-й. Команда оксфордських студентів-ентузіастів, очолювана Рудольфом Леманном, в майбутньому відомим політичним діячем, на початку своєї роботи сформулювала подвійну, літературно-політичну стратегію (причому політика на перших порах займала ледь не першорядне місце).

Проте коли в 1912-1913 роках Леманн відійшов від справ, і його місце зайняв Едвард Шенкс, який саме з Granta почав свою кар’єру журналіста, літературного оглядача, а згодом і поета – Granta остаточно сфокусувалась на літературному напрямку. Від ранішої заглибленості в політику, втім, залишився вектор критики та аналітики, яка друкувалась на сторінках журналу поруч із художніми творами.

866_granta.png

До середини 70-х років серед авторів Granta встигли «засвітитися» чимало згодом відомих письменників, серед яких, зокрема, Вільям Емпсон, Алан Мілн та Сильвія Плат. А от наприкінці 70-х розпочався період тривалого і складного «переродження» Granta – звідтоді і аж до сьогодні кілька разів кардинально змінювалися. Нині Granta існує як щоквартальне друковане видання та вебсайт, серед матеріалів якого, окрім різножанрових художніх творів, вагоме місце займають есеїстика та літературна репортажистика.

Granta_1

Свою зацікавленість у творах молодих авторів часопис, зокрема, підтверджує і власним рейтингом Granta Best of Young British Novelists, вперше складеним 1983 року і оновлюваним щодесять років. Зокрема, у версії рейтингу молодих прозаїків Granta 1993 року фігурує ім’я Кадзуо Ішігуро, а серед відзначених у 2013-му – Зеді Сміт. Прагнення тримати руку на пульсі літературного процесу, якомога докладніше висвітлюючи його процесуальність у всіх її проявах, і досі лишається візитівкою Granta.

Читайте також про Книжкові журнали ХХ ст.

.

pink_line1..

Poetry: двері відчинені, мікрофони вільні

poetrymagazine

На ідеї «вільного майданчика» для поезії за 20 років після Granta і через океан від нього, в Чикаго, з легкої руки меценатки, журналістки та літературної оглядачки Гарієт Монро постало і наступне видання з нашого переліку – часопис Poetry. «Хай основоположним для цього журналу, – пише Монро в 1912 році, – стане принцип «відчинених дверей», і нехай геніальному поетові, якого ми шукаємо, ніколи не доведеться в них стукати». Жодних обмежень, жодної упередженості – як жанрово-стилістичної, так і тенденційної – і повна свобода творчого самовираження.

Сформульована так само просто і містко, як сама назва нового видання, ця ідея виявилась надзвичайно привабливою для поетів-сучасників. Томас Стернз Еліот, Езра Паунд, Вільям Карлос Вільямс, Роберт Фрост – і це далеко не повний перелік авторів, що відгукнулися на заклик Poetry. Видання одразу стало платформою для імажистів, об’єктивістів та ще кількох авангардних поетичних угрупувань. Аж до своєї смерті в 1941 році Гарієт Монро власним авторитетом забезпечувала для часопису репутацію принципово вільного від жодної заангажованості та упереджень – а фонд її імені й досі залишається однією з основних гарантій фінансової незалежності видання.

poetry-magazine-review

Нині Poetry, втім, значно розширив спектр своїх зацікавлень. Аналітика, відео- та аудіоподкасти, секція дитячої поезії, інтерв’ю і безліч поетичних заходів, ініційованих та фінансованих виданням, перетворили його на універсальну мультимедійну платформу для поетів та поезієзнавців з усього світу. Відкритість до змін і внутрішня «безстрашність» виявляється тим, що робить Poetry принципово позачасовим явищем, яке водночас щоразу по-інакшому виявляє свою up-to-date-ність.

Читайте також: Літературні подкасти: де слухати про книжки

.

pink_line1.. 

The Paris Review: щоб бути між зірок – цілься в місяць

Paris-Review-issue-10

Цілковито інакше свою стратегію ще на етапі становлення сформулювало паризьке видання The Paris Review. Заснований у 1953-му році, на понад півстоліття пізніше від Granta, новий французький часопис не плекав амбіції «виростити» своїх літературних зірок, прагнучи натомість публікувати вже визнаних авторів. На його сторінках у різний час з’являлися твори Джека Керуака, Семюела Беккета, Філіпа Рота, В. С. Найпола та ще цілої низки знаних літературних величин. 1973-го року редакція часопису переїжджає до Нью-Йорка, і це рішення дозволяє журналу і надалі перебувати в епіцентрі літературного життя.

Прикметно, що The Paris Review заледве не одразу відмовляється від літературно-критичної складової, замінюючи її складовою історико-літературною. Численні інтерв’ю з письменниками, серед яких Езра Паунд, Вільям Фолкнер, Ернест Гемінгвей, Джозеф Геллер, Владімір Набоков та інші, далеко не менш «зіркові» автори – чи не найбільший здобуток The Paris Review у цій царині. А оцифрування та поява в онлайні в 2010 році архіву інтерв’ю часопису стала справжньою подією в світі літератури – безліч «зірок» виявилися як ніколи близько.

current-issue-stack-2

Втім, в останні роки The Paris Review з усім своїм богемним блиском все частіше звертає увагу на авторів-початківців. Так, 2015-го вийшла друком антологія молодої американської літератури The Unprofessionals, що охопила твори різних жанрових спрямувань. «Непрофесійність» авторів редколегія The Paris Review визначає насамперед як «сприйняття авторами власної творчості не як мистецтва, а як поклику» – втім, навряд чи це слід сприймати аж так уже всерйоз. Зі своєї висоти «законодавця мод» серед літературних часописів The Paris Review може дозволити собі трішки автодеконструкції, яка не те що не завдає шкоди репутації, а навпаки – зміцнює її.

Читайте також: Літературні часописи в Україні: всупереч і попри все

.

pink_line1..

Ploughshares: щоразу (як) вперше

tumblr_ngsf3ifPjW1taftrio1_1280

Ще один сміливий проект, що вилився в самобутнє явище в світі літературних друкованих видань, розпочався в 1971 році із зустрічі студента Гарварду Д’юїтта Генрі та ірландця Пітера О’Мейлі в легендарному кембриджському пабі Ploughs and Stars. Критика сучасних молодикам літературних друкованих видань Америки (як і того, що там публікувалося), яка в подібних обставинах просто не могла не бути вкрай радикальною і бурхливою, дала майбутнім засновникам Ploughshares одне надзвичайно важливе усвідомлення.

Оскільки остаточної згоди щодо того, яким має бути ідеальний літературний часопис, дійти неможливо, вирішили Генрі і О’Мейні, найраціональніше буде…робити його щоразу інакшим. Відтак, кожен наступний випуск щоквартальника Ploughshares виходить під керівництвом нового редактора – відповідно до цього змінюється і структура, і концепція, і зовнішній вигляд видання.

Така ідея, знову-ж таки, передовсім привабила молодих поетів та письменників. В перші кілька десятиліть існування Ploughshares на його сторінках з’явилися твори кількох десятків авторів-початківців – і попри те, що згодом часопис «доріс» до зірок такого рівня, як Харукі Муракамі і Тоні Моррісон, заохочення молодих авторів стало одним із його основних векторів зацікавлення. 1989 року редакція Ploughshares «переїхала» до Емерсон-коледжу – таке рішення дало часопису змогу наростити потужності і здобути кілька вагомих грантів.

Проте ключовий принцип залишився незмінним: тільки гостьові редактори, жодного зовнішнього контролю – і щоразу унікальна контент-стратегія. І вже зовсім на правах реклами: щорічний Emerging Writer’s Contest від Ploughshares, переможець якого отримує $2 000 та можливість публікації на сторінках найближчого видання часопису, відкритий для реєстрації учасників до 15 травня.

Читайте також: Як зробити експериментальний журнал про науку для школярів

 .pink_line1

.

McSweeney’s Quarterly Concern: гра в імітацію літератури 

mcswy46_web4

«Наймолодший» із часописів підбірки – американський McSweeney’s Quarterly Concern – вперше побачив світ у 1998 році, і якщо хоч про якесь із розглянутих видань можна сказати, що вони стали популярними не завдяки, а всупереч своїй стратегії, то, очевидно, McSweeney’s в цій номінації буде незаперечним переможцем. Дейв Еджерс, який щойно полишив доволі перспективну посаду редактора в Esquire, сформулював ідею нового експериментального літературного видання буквально так: «Не засмучуйтесь, якщо ваші твори не приймають до друку – краще принесіть їх до нас».

Додала самобутності McSweeney’s і відсутність чіткої стратегії стосовно дизайну видання, що переросла згодом у тотальне порушення всіх можливих поліграфічних стандартів. Сьогодні ви отримуєте свій щоквартальник у солідній твердій обкладинці – а наступний номер можете сплутати зі спам-газетою. Всі можливі формати і дизайни були випробувані McSweeney’s, щоб максимально збити з пантелику своїх можливих передплатників – і така стратегія виявилася цілковито виграшною.

mcsweeneys-kickstarter-aiga

Журналом, що позиціонував себе як прихисток для лузерів від літератури, зацікавилися справжні зірки – так на його сторінках з’явилися твори Стівена Кінга, Девіда Фостера Воллеса, Енн Біті, не згадуючи вже про те, що в своєму хуліганському пориві редколегія McSweeney’s почала радо звертатися до літературної класики. Самобутність навіть попри порушення всіх правил іноді виявляється красномовнішим аргументом pro, аніж будь-яка серйозна мистецька настанова.

Поделиться в facebook'е Поделиться вконтакте Поделиться в twitter'е

Warning: Missing argument 3 for WPS\WPS_Hide_Login\Plugin::login_url() in /sata2/home/users/chytomo/www/archive.chytomo.com/wp-content/plugins/wps-hide-login/classes/plugin.php on line 657

Щоб залишити свій коментар, будь ласка, увійдіть через аккаунт Vkontakte чи Facebook

*

Соцмережi
artarsenal bookforum publish messe