Читомо > Інтерв’ю > Петер Маріус Гуемер: «щоб пробитися, необхідний не тільки талант, але й талан»

Інтерв’ю

Петер Маріус Гуемер: «щоб пробитися, необхідний не тільки талант, але й талан»

28.08.2017 0 Автор:

Петер Маріус Гуемер – австрійський гість цьогорічного Форуму видавців. Протягом фестивалю письменник візьме участь у дискусії на тему «Нові форми літератури», а також проведе читання з нагоди презентації роману «Зрошення пустелі». Читомо розпитало його про особистий літературний канон, про теорію і практику письма, про те, як стають письменниками в Австрії, а також про те, чим письменники займаються, коли не пишуть.

– Коли ти почав писати? Звідки взагалі виникає спонука писати?

– Уже в дитячому садочку я щодня креслив історії, в мене їх назбиралася ціла тека. А от писати я розпочав приблизно в 12, взявши собі в голову, що міг би створити епічний роман-фентезі. Навіть нашкрябав від руки сторінок зі сто, щоправда, радше низької літературної якості. Не можу відповісти достеменно, що саме мотивує писати. Народжується бажання оповісти історію, і на початку мені мало залежить на самій історії. Важливо не загубити цей імпульс.

– А є письменники, яких ти зарахував би до власного «канону»?

– Так, у моєму внутрішньому каноні деякі письменники є. Це, безперечно, Крістоф Рансмайр, його книжку «Хвороба Кітахари» прочитав мені дідусь – йому хотілося провести час і зі мною, і з книжкою, тож він знайшов спосіб це поєднати, – коли мені було 15, відтоді я перечитав її повністю не менше трьох разів. Але не тільки. Сюди ж належать серед інших: Вальтер Мьорс, Крістіан Крахт, Жозе Сарамаго.

.

18492269_1537262936308134_1136540118_n

.
– Як стають австрійським письменником? Чи складно початківцям в Австрії знайти видавництво?

– З мого досвіду в Австрії – вкрай складно. Авжеж, стати письменником усюди нелегко. Я вже мав декілька романів, щодо яких був на той час певен і які спробував запропонувати видавцям. Натомість зазнав поразки, втім, якщо розглядати це з ретроспективи, проблема була не тільки в зацікавленості австрійських видавництв, але й у якості та потенційному успіхові рукописів. Незліченна кількість творів і прохачів, які вирішили, буцім уміють писати, ненастанно атакує працівників видавництва, тож письменнику, щоб пробитися, необхідний не тільки талант, але й талан.

– Тобі стає в пригоді те, що ти – літературознавець і теоретично знаєш, як функціонує оповідь? Чи, навпаки, заважає?

– Без сумніву, мені допомагає теорія в тому, що стосується конструювання оповіді.
.

line.

Коли немає чуття мови, то на самій теорії далеко, звісно, не виїдеш, але вона розвиває здатність відрефлектовувати те, що ти пишеш або написав, вчить відступити на крок, подивитися на все з дистанції, оцінити потенційне враження на третього учасника комунікації в трикутнику «автор-текст-читач».
.

line.
Авжеж, при цьому є сподівання подибати того, хто так само знається на теорії. Не певен, що знання теорії полегшує або покращує процес письма, проте свій відбиток накладає, і цим не варто нехтувати.

– В Україні наразі активізувалися літературні школи й курси письменницької майстерності, утворюються літературні угрупування. Наскільки характерно це для Австрії? Тобі траплялося брати участь у чомусь подібному?

– Вони в нас точно є, але не аж так поширені, як деінде. Про деякі я чув, а ще в нас багато років тому запровадили були університетський курс літтворчості з однією відомою письменницею, і я записався. Ставитися до таких курсів слід із певною пересторогою. Звісно, вони можуть виявитися корисні, когось там навчать важливим основам і стилістиці.

Читайте також: Вітольд Шабловський: Хочу, щоб «Праведні зрадники. Сусіди з Волині» стали мостом між поляками й українцями

Однак письменник або письменниця мимоволі нав’язує власні уявлення про те, «як має бути», і важливо тут не піддатися впливу, бо це нікому не вийде на ліпше. Особливо якщо автор курсу свідомо пропагує якийсь погляд або стиль як незаперечно правильний. Зрештою він стає творцем тьмяних копій самого себе. Курс, до якого я долучився, багато мені дав, протягом нього я також заходився писати одне з найулюбленіших оповідань, та мені й іншим учасникам неодноразово довелося чути зарозумілу й непоступливу, глуху до нас критику.

Автор курсу не повинен дозволяти собі переходити на особистості. І не має права тиснути авторитетом, якщо в когось немає вихідних знань – як-от в одного з учасників. З іншого боку, то тільки мій невдалий досвід. Загалом у таких курсів великий потенціал.
.

wueste

.
– Коли пишеш, то відштовхуєшся від форми чи від сюжету? Скажімо, чи знаєш наперед, що задумуєш оповідання або роман?

– Усе починається з сюжету або дуже грубо окресленої ідеї, які розростаються до невпізнаваності. Коли я в 18 років сідав за «Апокаліпсиси», спершу подумав лише: уявлю собі кінець світу, який ми знаємо. Перед написанням роману «Ікар» мав на думці грецьку міфологію («Апокаліпсиси» та «Ікар» – назви неопублікованих романів. Прим. Г.Г.). Зі «Зрошенням пустелі» було інакше, початковий задум був сам по собі складніший, а в процесі роботи над ним пережив безліч змін і доповнень. Цей роман, між іншим, виріс з оповідання, написаного мною за кілька місяців до того. Часто я досить рано добираю епіграф, який дозволяє мені сфокусуватися на суті того, що хочу розповісти.

– До Форуму видавців будуть перекладені українською твої оповідання «Прикордонник» і роман «Зрошення пустелі»…

– «Прикордонник» – одне з тих оповідань, від яких сам не знаєш, чого чекати, аж поки не поставиш крапку. Вигадався сюжет, у голові намалювалася місцевість, де розгортатиметься дія, – і це прикувало мене до стільця на дві години неперервного письма. Перечитавши, я не змінив анічогісінько, хіба що виправив одруківки. Я відчував, що воно було готове.

Читайте також: 10 зіркових гостей Форуму видавців 2017

Це було достоту імпульсивне оповідання. «Зрошення пустелі» мало геть інакшу долю. На перших сторінках рукопису я продумав усе від початку й до кінця: структуру, інтертексти, символіку тощо, тільки потім сів власне писати. Не те щоб я достеменно знав наперед, чим наповню сюжетні лінії, але орієнтири – повороти сюжету – для себе розставив. Цей роман, цей сюжет, ці персонажі вимагали від мене дисциплінованості. Була певність, що підхід має бути саме такий.

– Ця письменницька дисципліна врівноважується якимись іншими заняттями? Чому присвячуєш свій вільний час?

– Наразі ми з моєю групою «Ashes To Dust» (за посиланням можна послухати попередній альбом групи на YouTube. Прим. Г.Г.) працюємо над концептом нового альбому, присвяченому «Безплідній землі» Т.С. Еліота. Плануємо, до речі, скоро перейменувати групу на «This Last World». Я – вокаліст, а також автор текстів пісень. Компонуємо музику всією групою. Альбом уже закінчений, залишилося записати в студії.
.

ashes_to_dust

.
Ще я регулярно публікуюся в літературному онлайн-віснику «Bücherstadtkurier» у рубриці «Вулиця ігор». Пишу статті про відеоігри, «зав’язані» на наративній складовій, аналізую їх із літературознавчої точки зору. На моє переконання, відеоігри – гідне уваги нове медіа, унікальний носій і «перекладач» культурних сенсів. Мені б дуже кортіло колись долучитися до процесу створення комп’ютерної гри. Але навряд чи вийде, бо я зеленого поняття не маю, як їх програмувати.

Німецькою мовою роман побачить світ лише 8 жовтня 2017 року в видавництві «Sisyphus» і презентований на Франкфуртському книжковому ярмарку. Натомість українські читачі зможуть уже в вересні, під час львівського Форуму видавців, ознайомитися з перекладеним уривком.

Читайте також: Опублікована програма Форуму видавців

Поделиться в facebook'е Поделиться вконтакте Поделиться в twitter'е

Щоб залишити свій коментар, будь ласка, увійдіть через аккаунт Vkontakte чи Facebook

*

Соцмережi
artarsenal bookforum publish messe