Читомо > Фетиш > Копіратство: 7 міфів, чому копірайт – ок, а піратство – ні

Фетиш

Копіратство: 7 міфів, чому копірайт – ок, а піратство – ні

05.12.2017 2 Автор:


Don’t criticize what you don’t understand
.

Bob Dylan, «Times they are a-changing»

Нехороші люди створили в Телеграмі канал, який нелегально розповсюджує легально куплені книжки. Так, таке теж буває. Так, якщо ви купили одну копію продукту, а потім необмежено її розтиражували – це називається піратством. Але ця стаття – не для них і писана вона не для того, щоби стати з якогось боку барикад у вічній боротьбі копірайтерів з піратами. Цю статтю написано особисто для тебе, щоб ти розумів / -ла, що таке книжка і за що ти платиш, купуючи її – байдуже, паперову чи електронну. Тому що більшість питань у цьому конфлікті породжує саме незнання справи.

 

МІФ №1: За умовної ціни в 100 гривень за паперову копію нормою має бути 5-10 гривень за електронну

Починати варто з найбільш розповсюдженого аргументу: дорого. Візьмімо усереднену вартість електронної книжки в крамниці «Нашого формату» 70 грн. Це менше, ніж бізнес-ланч у недорогих закладах Києва. А ще:

  • два середні капучіно у МакДональдс;
  • бургер-сендвіч у Freshline;
  • презервативи Durex Classic, 3 штуки;
  • 6 буханок «українського хліба»;
  • квиток на фільм «З любов’ю, Вінсент» у кінотеатрі «Жовтень».

Електронна книга – середня вартість

Паперові книжки просто дорогі, а електронні книжки недостатньо дешевші. Часто люди вважають, що якщо книжка електронна (тобто на її виготовлення не було витрачено папір) – вона має коштувати чи не вдвічі менше, ніж фізичний примірник.

 

Що формує ціну паперового примірника?

Перш ніж починати говорити про проблеми копірайту, варто з’ясувати, які насправді послуги ви отримуєте, купуючи практично будь-яку книжку.

Насправді поліграфічні послуги – далеко не основна витратна стаття. Скажімо, відносно невелика книжка, видана накладом 2000 примірників (а це більш-менш середній наклад станом на сьогодні, якщо ви не Кінг чи Жадан) у твердій обкладинці на кремовому папері обходиться в 19 гривень за примірник. Це гола вартість друку.

Логістика, тобто довезення з друкарні та розповсюдження по книгарнях плюс зберігання на складі. Тут вартість може суттєво різнитися, залежно від того, яку систему розповсюдження обирає видавництво, зберігає воно книжки у своєму приміщенні чи винаймає склад тощо. Додаймо ще зарплату пакувальника, котрий формує замовлення для відправлення на склади і в книгарні. До того ж, останні послуги амортизуються на всю продукцію видавництва, замовлену чи відвантажену водночас, а не на кожен окремо взятий тираж.

За словами опитаних нами видавців усі технічні нюанси, пов’язані з виготовленням та зберіганням паперової книжки рідко перевищують 30-40 гривень за примірник. У нашого конкретного прикладу – таки до 30. При цьому на сайті видавництва паперова книжка коштує 85. Припустімо, що виготовлення електронної версії не коштує нам нічого – навіть тоді її вартість електронного екземпляра становитиме 55 гривень (85 гривень роздрібної ціни мінус 30 гривень вартості друку), а це ніяк не вдвічі дешевше, не кажучи вже про омріяні «5-10 гривень». І це, не забуваймо, вельми невеличка книжка, до того ж, української авторки. Для дорожчих книжок, які коштують 150, чи й 200 гривень, ця різниця може бути ще більшою.

Читайте також: Карикатури та пародії без дозволу автора: зелене світло від парламенту

Для того, щоб зрозуміти ілюзорність такої різниці, достатньо зайти, наприклад, на Amazon, який так люблять наводити в приклад, і глянути, яка там різниця між паперовими та електронними версіями. Скажімо, новий роман Дена Брауна, Origin, на сайті Amazon коштує 12.80$ за електронну версію, натомість нова паперова книжка обійдеться приблизно в 15-16$ з доставкою. Не зовсім та різниця, якої можна було б очікувати, чи не так?

Звідки беруться такі суми? За що ми платимо в такому разі, адже взяв – і залив. І немає проблеми.

По-перше, гроші коштують авторські права. Іноді це відсоток від загального продажу, іноді – фіксована сума, яка так чи інакше залежить від кількості надрукованих примірників. Авторське право діє впродовж цілого життя автора + 70 років після його смерті. Тобто якщо ви хочете читати актуальні книжки та бестселери – знайте, що право на переклад та публікацію, залежно від популярності автора, стартує десь від трьохсот доларів та прямує до потенційної безкінечності. Найбільша цифра, яку називав один із видавців – $10000.

 Читайте також: Укладання угоди між автором і видавництвом

Видавець, який ризикує вкласти подібну суму в купівлю тільки авторських прав, повинен або видати величенький тираж (і розраховувати, що його розкуплять), або просити за кожну книжку вельми і вельми багато грошей. А ще ж є переклад, який неодмінно має бути хорошим, тому що ніхто не хоче читати поганий переклад. І він також недешевий, залежно від рівня перекладача та обсягу книжки. Сьогодні в більшості видавництв оплата за переклад починається від десяти-дванадцяти тисяч гривень за книжку і сягати сотні тисяч. Ця сума також закладається у вартість кожного примірника.

Також, неодмінно: редактура, коректура, дизайн, макетування, верстка. До того ж, абсолютна більшість видавництв розташовані у приміщеннях, за які переважно сплачується орендна плата і комунальні послуги. А ще, наприклад, зарплата офісним працівникам, таким як бухгалтери, чи піар-відділ, чи відділ розповсюдження. І, скажімо, у випадку з нашим прикладом – послуги всіх цих людей (окрім перекладача) входять у ці 55 гривень, які нам залишаються після друку. І це безмежно мало.

Вартість публікації умовної перекладної книжки не надто популярного автора:

ціноутворення книги

Схема не є універсальною та варіюється, але пропорція 70/30 між інтелектуальними та технічними витратами зазвичай зберігається

 

МІФ №2: Викладаючи у вільний доступ, «ми ж популяризуємо ваші книжки» чи «якби ми не піратили – її б не прочитали»

Копірайт вигадали не на рівному місці – це законодавчий спосіб забезпечити виробників продукту відповідною винагородою, який дає фінансову змогу працювати далі. Багато кого чомусь дивує, що «ми ж популяризуємо ваші книжки» чи «якби ми не піратили – її б не прочитали» – недостатній аргумент для правовласників та людей, фінансове становище котрих залежить від того, наскільки купують їхню продукцію.

Заяложений аргумент, але я наведу його ще раз: у крамниці ви не дозволяєте собі брати хліб безкоштовно тільки тому, що своєю присутністю створюєте видимість черги. Будь-яка послуга коштує гроші – тому що в будь-яку послугу вкладено час і зусилля.

martynov

Проте в широкому розумінні коментаторів на Facebook інтелектуальна праця роботою не є, тобто письменник має бути щасливим уже через те, що його книжки читають. Видавець, вочевидь, має бути щасливим через те, що про його видавництво дізнаються люди, які все одно йому за це не платять. Ну, і повертаючись до попереднього прикладу, пекар має бути щасливий уже тому, що його хліб їдять. Але з незрозумілих причин тільки останнє твердження чомусь викликає заперечення абсолютно у всіх.

 

МІФ №3: «Іноді навіть половини книжки замало», щоб зрозуміти, чи вона добра

Ще один цікавий аргумент на користь піратства – потреба в ознайомленні. Тобто того, що всі великі видавництва зазвичай викладають фрагменти для ознайомлення ще до того, як книжка виходить друком, декому замало. Траплялась навіть фраза, мовляв «іноді навіть половини книжки замало». Ну, іноді й книжки буває замало, щоб зрозуміти, чи вона хороша. Так, звісно, Steam дає можливість повернути комп’ютерну гру впродовж двох тижнів, якщо вона вам не сподобалась. Видавництва такого не роблять, хоча трапляються осібні прецеденти відшкодувань коштів за неякісно зроблені книжки. Це питання до особистого ставлення видавництва.

Проте частіше нарікають не на те, що погана сама книжка, а на інше: поганий переклад, багато помилок, жахлива верстка, поганий дизайн. Маючи на увазі, що оплата якісної праці всіх причетних безпосередньо залежить від тиражів, а конкретно – від здатності видавця гідно оплачувати виконану роботу, ви маєте те, за що платите. Аналогічне твердження стосується ситуації, в якій ви не платите.

rozcharuvannya

Звісно, проблема якості та гідної оплати не просто існує, а ще й надто часто зринає в інфопросторі. Проте вона зазвичай системна й одного-двох видавництв стосується майже повністю, деяких інших – час від часу, ще інших – майже ніколи. Тобто для того, щоби прикинути, наскільки якісно буде зроблено книжку, часто достатньо просто знати, хто її видає, а зовсім не потрібно плакати, колотися, але продовжувати їсти кактус.

Читайте також: Укладання авторських договорів і передача прав: поради патентознавця

Обізнаність з іменами перекладачів та редакторів, моніторинг їхньої попередньої роботи бодай за відгуками зменшує можливість наткнутися на каку майже до нуля. Зрештою, існує безпрограшний варіант – почекайте місяць-два після виходу книжки, якщо маєте сумніви щодо якості. За цей час з’явиться з десяток відгуків, зокрема й на Читомо, які допоможуть скласти уявлення. А що більше книжок ви купите, то більше грошей видавець зможе закласти в наступні проекти, що теж позитивно відбивається на якості.

Якщо ви знаєте, що видавництво раз за разом випускає шлак – не купуйте книжки цього видавництва.

Якщо ви прочитали піратку і вона вам сподобалась – купіть ліцензійну версію постфактум.

Якщо куплена книжка неякісна – говоріть про це, благо способів достукатись до видавця задосить.

 

МІФ №4: Видавці – це такі собі куркулі, які наживаються на читачах

Взагалі ж ринок електронних книжок у нас розвинений не погано, а жахливо. Більшість видавництв своїх електронних версій не мають чи не планують, а ті що мають чи планують – не надто представлені у глобальних магазинах типу Amazon чи Google Reads.

Тож кожне окреме видавництво викручується як може, а може воно переважно пропонувати свої книжки у відкритих для конвертування форматах, із яких лідирують epub, fb2 і, звісно, pdf.

robin hud

Видавничий ринок, на щастя, розвивається. І його розвиток залежить саме від читачів. Електронні книжки сьогодні радше необхідність, ніж примха, тому створення повноцінного асортименту електронних видань, а не лише паперових – це питання часу. Як і прозоре ціноутворення. І піратство – останнє що може допомогти.

Як стверджує Катерина Аврамчук, креативна директорка «Нашого формату», на сьогодні вже є непоодинокі випадки, коли іноземні правовласники відмовляються продавати права на електронну книжку українським видавцям. Саме через тотальне піратство.

МІФ №5: Викладати електронну книжку у відкритий доступ для 1200 людей – це краудфандинг

Ситуація з повальним піратством, коли купівля однієї книжки закінчується її розповсюдженням у сотнях е-копій, має свій спосіб вирішення: краудфандинг.

Є видавництва, котрі переважно займаються саме розповсюдженням електронних копій. Антон Санченко з цього приводу вельми слушно зазначив: «Якщо подумати – це може бути рушієм нового принципу в українських безринкових умовах – так, збирайте, але не на один примірник, а на весь умовний наклад, який видавець збирався продати через інтернети, не 90 гривень, а стільки, щоб це виправдало видання книжки, гонорар авторові та перекладачеві тощо.

Тобто зробило його принаймні незбитковим, Візьму цифри зі стелі, але, скажімо, не 90 грн, а 20 тис. грн – і видавець сам викладає книжку у відкритий доступ і дозволяє її розповсюджувати як завгодно на віки вічні. Але відомо також уже й усереднений прибуток видавництва за електронну книжку за рік – це десь 1 тис. гривень. Тобто оця інтернет спільнота може викупати у видавця ліцензію на книжкку за рік, збирати на неї гроші й рік безкоштовно розповсюджувати зі своїх майданчиків кому куди й скільки влізе, а через рік – прибрати або знову проплатити колективно ліцензію.

Ну і так далі, за доброї волі сторін можна придумати кілька варіантів, які задовольнятимуть всіх навіть без ринку. Можна навіть зробити сайт, який роздаватиме книжки на таких умовах.

А, стоп. Такий сайт вже є. «Книгарня першодруків ім.Швайпольта Фіоля» працює не тих принципах, що книжка має зібрати кошти на себе ще до видання, але там йдеться не тільки про електронні, але й про паперові “друк на замовлення”, виходить ще складніше, але й цікавіше».

crowfounding4

МІФ №6: У бібліотеці багато читачів теж читають одну й ту ж книжку безкоштовно, чим це не піратство?

Окрім того, що бібліотеки утримує держава, а самі видавництва часто надсилають примірники своїх книжок деяким бібліотекам, тут є ще один нюанс. Він полягає в масовості. Бібліотечне розповсюдження (а за абонемент, до речі, треба платити) мало чим відрізняється від того, що ви особисто зичите комусь книжку, яку допіру купили. Книжка водночас є в однієї людини.

Коли електронну книжку завантажує сотня людей – книжка є водночас у сотні людей. Коли кількість таких «позик» доходить до кількох тисяч одночасно – порівнювати піратство з бібліотекою стає все складніше, погодьтесь.

 

МІФ №7: В епоху інтернету видавництво – просто непотрібний посередник між автором та читачем

  • Коротке спростування

«В епоху 3D-принтерів машинобудівна компанія – просто непотрібний посередник між інженером та водієм».

  • Розлоге спростування

Як можна було дізнатися вище, безпосередня комунікація між автором та читачем – це щонайбільше набраний у Word рукопис, який автор пересилає безпосередньо читачеві. За якісний текст потрібно платити, і тут видавництво виступає такою собі технічною платформою, яка зосереджує на собі всі проміжні етапи виробничого процесу.

bez_poserednykiv

Не в останню чергу цей фактор також тягне за собою те, що така дистрибуція можлива для електронних книжок, але не для паперових. Для того, щоб видатись на папері, автор буде змушений заплатити чималу (як для кишені однієї людини) суму за макетування, дизайн, верстку і сам друк. Ці книжки, як уже згадувалось вище, потрібно буде якось перевозити й десь зберігати.

На таку інвестицію готові піти далеко не всі, тому без видавництва автор може сподіватися лише на краудфандинг (такі книжки зазвичай дорожчі через неоптимізований виробничий процес). «Ну то й що, можна обмежитись лише цифровою дистрибуцією, за нею майбутнє». Але ринок демонструє інші тенденції. За даними Асоціації видавців, минулого року в Британії був п’ятирічний максимум продажів паперових книжок, натомість обсяги е-книжок знизились на 17%. Сьогодні електронний ринок розвивається переважно коштом навчальної та наукової літератури, тобто нішових книжок, розповсюдження яких ускладнюється порівняно невеликим попитом. А от художня література і легкий нон-фікшн все активніше повертається на папір.

Читайте також: Електронні книжки українською: де придбати?

Але якщо у своєму мовному середовищі автор попри все теоретично може опублікуватися, хай і в гіршій якості, то з перекладами все значно складніше. Адже ви не знаєте всіх мов, якими пишуться цікаві вам книжки. Навіть відомими мовами, зрештою, ми читаємо повільніше, а книжки українською дешевші, ніж книжки іноземною.

Тут безпосереднє розповсюдження взагалі неможливе, бо жоден перекладач не купуватиме авторські права задля перекладу книжки. Коли ж людина починає вкладатися в усі ланки видавничого процесу, щоб забезпечити вам якісний продукт – вона, власне, виконує всі функції видавця. Вона стає видавцем. Людиною, котра вкладає у книгодрукування кошти, розраховуючи на прибуток. І котра починає захищати свої фінансові інтереси від тих, хто намагається безоплатно скористатися плодами його праці. Коло замикається.

Як повідомлялося, 30 листопада стало відомо, що у Telegram з’явився канал, який пропонував завантажувати українські електронні книжки піратським способом.

Після цього у Facebook здійнялося бурхливе обговорення інциденту, зокрема на сторінці Читомо.

Згодом піратська спільнота у Telegram видалила копії електронних книг українських видавництв й пообіцяла не порушувати авторські права.

Читайте також: Книговидання в еру глобалізації: чудово, хвилююче, що далі? – Е. Навотка

Поделиться в facebook'е Поделиться вконтакте Поделиться в twitter'е

Комментарі читачів:

  1. 05.12.2017 в 1:34 pm

    До речі, цікаво, яка позиція у цьому срачі у “КомуБук”, які роблять справжній краудфандинґ і при цьому не кричать на кожному кроці, які вони робінгуди?

  2. 05.12.2017 в 5:11 pm

    У вас неправильна інфографіка щодо вартості публікації.

    1. Вартість публікації (тобто повна собіварість) ніколи не включає в себе маржу, а лише прямі та непрямі витрати на публікацію книги. Маржа – це різниця між продажною ціною та вартістю публікації. Таким чином, ми можемо назвати інфографіку або “структурою видатків”, або “складові продажної ціни”.

    2. Маржа в цьому випадку не може становити 40-80%, оскільки сума всіх складових становить більше, ніж 100%. Потрібно підвести всі складові до пропорції від 100% і таким чином виходить, що маржа становить 30%-45% від продажної ціни. Інакше можна подумати, що видавці дійсно є куркулями, які беруть собі в кишеню 80% від продажної вартості :)

Щоб залишити свій коментар, будь ласка, увійдіть через аккаунт Vkontakte чи Facebook

*

Соцмережi
artarsenal bookforum publish messe