Читомо > Фетиш > Говорити і писати: як влаштовані мозкові звивини

Фетиш

Говорити і писати: як влаштовані мозкові звивини

21.07.2015 0 Автор:

На Заході активну увагу приділяють дослідженню роботи людського мозку, особливо під час пізнавальної діяльності, приміром читання. Чергове дослідження провели в університеті Джона Гопкінса  (Johns Hopkins University, США). Команда дослідників на чолі з Брендою Репп (Brenda Rapp) виявила, що частини мозку, які відповідають за усне та письмове мовлення є незалежними. Таким чином ураження частини мозку, яка відповідає за говоріння, може не впливати на частину, відповідальну за письмо, і навпаки. Пропонуємо ознайомитися з описом цього дослідження в перекладі українською.

Спостереження науковців

Мета

Дослідники прагнули з’ясувати, яким чином мозок організовує знання з письмового мовлення – читання й письма – оскільки карта геному є лише для усного мовлення. Якщо конкретніше, то вони мали на меті простежити залежність між усним та письмовим мовленням у грамотних дорослих. Якщо вона існує, тоді можна спостерігати однакові помилки в обох цих видах мовлення. Якщо ж зв’язку немає, тоді людина необов’язково писатиме те, що вимовляє.

Процес

Команда науковців працювала з п’ятьма учасниками експерименту, які пережили інсульт і що призвів до афазії – мовленнєвого розладу, який вражає здатність людини спілкуватися. Четверо з них мали проблеми з написанням речень, зокрема з вибором правильних суфіксів у словах, і майже не мали труднощів з тим, щоб їх вимовляти. Останній учасник навпаки мав труднощі з говорінням, але не з письмом.

Учені показали учасникам малюнки, попросивши описати зображену на них дію. Приміром, один із них сказав (приклади наводимо англійською – Читомо): «the boy is walking», але написав «the boy is walked». Водночас усна відповідь іншого була: «Dave is eating an apple», тоді як письмова – «Dave is eats an apple».

Дослідження читання

Знімки з дослідження університету Джона Гопкінса. Зображено мозок двох учасників експерименту, які мають труднощі з усним (ліворуч) та письмовим мовленням.

Результати

Науковцям вдалося виявити, що письмо й говоріння підтримуються різними частинами мозку. При чому йдеться не лише про розбіжності в контролеві рухів рук і роту, але й значно глибших аспектів побудови слів.

«Ми з’ясували, що мозок це не просто «німа» машина, яка знає літери та порядок їхнього розташування, але що він є значно «розумнішим» і знає про частини слова та особливості їхнього поєднання», – розповідає Репп. З її слів, у разі пошкодження мозку можуть виникати труднощі з одними морфемами, але не з іншими, в усному мовленні, але не в письмовому. І навпаки.

Значення

Розуміння того, яким чином мозок дорослого розрізняє слова допомогло б педагогам під час навчання дітей письму й читанню. Це сприяло б також розробленню ефективнішої терапії для тих, хто страждає афазією.

Професор також зауважила, що дослідження взаємодії між згаданими ділянками мозку досі тривають: «Під час досліджень зі сканування мозку ми розробили обґрунтовані методи для ідентифікації того, де ці процеси відбуваються, але це тільки початок».

Читайте також: Дислексія, або коли мозок «не влаштований» читати

line

Досвід літераторів

Видання The Guardian, надихнувшись спостереженнями науковців, вирішило розглянути зв’язок усного та писемного мовлення з точки зору письменницької майстерності. Адже кожен гідний літератор працює над тим, щоб його твір звучав належним чином. Хтось здійснює це на підсвідомому рівні, хтось систематично вдається до контрольного перечитування. Про розмежовування письмового й усного текстів та пов’язані з цим звички The Guardian і розпитало авторів.

Kamila Shamsie Е 'I passed the test. I climbed Everest.'Каміла Шамсі (Kamila Shamsie), британська письменниця пакистанського походження

Написавши кожну нову главу свого тексту, я неодмінно роздруковую її та читаю вголос. Цю звичку я прищепила собі з університетських років. Одного разу кашмірський поет Ага Шахід Алі сказав мені, що «є речі, яких не помітять очі, зате вловлять вуха». Йдеться про звучання речень, і я не знаю, як описати це більш влучно. За роки творчої діяльності мій слух настільки розвинувся, що зараз навіть не потрібно замислюватися, чому те чи інше нагромадження звуків ріже слух. Я просто знаю, що це так.

 

Дослідження читанняФіліп Девіс (Philip Davis), професор літератури Ліверпульського інституту психології, здоров’я та суспільства 

Літературний твір – це те, де говоріння має припинитися, а письмо – взяти гору і «промовляти» в іншому середовищі те, що не може бути сказано прямо. Дехто з авторів більше сприймає написаний текст як свою письменницьку модель, інші ж віддають перевагу усному мовленню, що перекладене письмовим. Письменники, які читають власні твори самі собі, – це складний і неоднозначний феномен. До цього необов’язково вдаються після завершенню письма, адже інколи перечитування відбувається автоматично, наприклад, під час перевірки речення відразу після його написання. Авторам навіть не потрібно читати вголос, щоб справді почути.


Дослідження читанняЧарльз Ферніхоуг (Charles Fernyhough), англійський письменник і професор психології

На мій погляд, створюючи художній твір, автор мусить багато моделювати у своїй уяві, спираючись на філологічні чи візуальні форми інтерпретації. Простіше кажучи, автор переносить себе у ту чи іншу ситуацію. Деякі письменники можуть здійснити повне занурення і без того, щоб чути слова у своїй голові або ж зачитувати їх собі. Однак читання художнього твору наповнює уяву голосами. Ми починаємо більше розуміти науку цього процесу, і я припускаю, що в цьому якраз і полягає письменницький інстинкт, який проявляється упродовж багатьох століть. Особисто я часто озвучую написане в голові, так само, як і читаю вголос.

Дослідження читанняАнтонія Баєтт (A. S. Byatt), англійська письменниця

Раджу ніколи не читати вголос свій текст, поки пишеш. На моє переконання, усне і письмове мовлення є зовсім різними формами. Я маю ушкодження рук, тож усі мені говорять, що я можу надиктовувати комп’ютеру – однак ритм буде неправильний. Я віддаю перевагу написанню текстів від руки, оскільки хочу відчувати ритм письма в моїх очах та руках.

 

 

* * * 

Зазначимо, що професор Репп не береться спекулювати на тому, що її розвідка дає підстави припускати, що письменники, які читають свої роботи вголос, прагнуть створити текст, що сприятиме узгодженості між системами мозку, відповідальних за розуміння усного мовлення та обробку письмового.

«Добре відомо, що немає потреби використовувати усну форму як посередник між значенням слова і його графічним втіленням. І автор, і читач можуть перейти відразу від змісту до написаного слова і навпаки», – зазначає Репп.

Більше наукових досліджень, присвячених процесу читання, шукайте тут. 

Поделиться в facebook'е Поделиться вконтакте Поделиться в twitter'е

Щоб залишити свій коментар, будь ласка, увійдіть через аккаунт Vkontakte чи Facebook

*

Соцмережi
artarsenal bookforum publish messe