Про те, наскільки корисним і цікавим є читання, нам з вами зайве нагадувати. Однак невгамовні науковці Заходу й США одними лишень враженнями не обмежуються, тож шукають наукового підтвердження ефективності цього пізнавального процесу. Читомо підготувало підбірку найнесподіваніших експериментів над мозком читачів.
«Стрибки» очей під час читання
Ще у 2007 році команда британських вчених із Саутгемптонського університету (University of Southampton) довела, що в процесі читання протягом майже 50 % часу обидва наших ока одночасно дивляться на різні літери.
Як відомо, читання не є лінійним і плавним: наші очі роблять короткі рухи, подібно до стрибків (у науковій мові їх називають саккадами), а зупинки між цими стрибками звуться фіксаціями, під час яких ми власне й зчитуємо інформацію. Раніше вважалося, що в мить зупинки обидва ока фокусуються на одній і тій же літері, але британські дослідники зуміли простежити, що це не зовсім так.
Складне дослідницьке обладнання дало змогу науковцям точно визначити, на яких літерах зосереджені очі учасника експерименту під час читання тексту, складеного чотирнадцятим кеглем на відстані одного метра.
Результати дослідження показали, що обидва ока дивляться на одні й ті ж літери протягом 53 % часу; упродовж 39 % часу очі спрямовані на різні букви, при цьому лінії погляду не перехрещуються, а протягом 8 % вони перетинаються, щоб сфокусуватися на різних літерах.
Внутрішній голос, який читає нам
У грудні 2012 року в американському науковому журналі The Journal of neuroscience опублікували цікаві спостереження щодо того, чи таким вже беззвучним є читання про себе.
Справді, читаючи мовчки, людина не відтворює жодного звуку, але як щодо відтворення цього звуку подумки? Адже багато читачів в уяві озвучують прочитані слова. Це може виникати тому, що коли ми вчимося читати, то асоціюємо літери з відповідними звуками в усному мовленні до тих пір, поки цей процес не стане автоматичним (ясна річ, що при навчанні глухих дітей весь процес вибудовується інакше). Отож нескладно прийняти гіпотезу про те, що під час читання мовчки можна спостерігати підвищення активності в зонах мозку, пов’язаних зі слухом.
За допомогою томограми відповідей на ці питання не отримаєш – знайти пояснення можна, вжививши спеціальні електроди в мозок. Зрозуміло, що охочих піти на такий експеримент небагато. Але є люди, які страждають на епілепсію скроневої частки мозку. І, коли жодні лікувальні заходи їм не допомагають, вдаються до найрадикальнішого – видалення скроневих часток. Та перш ніж це робити, пацієнтам імплантували у голову спеціальні електроди, що дозволяють відстежувати зміни у скроневих частках.
Відтак команда вчених із різних дослідних центрів Франції й Чилі вирішила поспостерігати за чотирма пацієнтами (звісно, для подібного досліду потрібно більше людей, але такий діагноз трапляється дуже рідко). Їх просили читати про себе, а також слухати голос, який звертався до них з наказами. Цікаво, що зона мозку, яку досліджували, реагувала лише на мову (дослідники говорили французькою і фінською) – на музику, кашель, на нявкання кота реакції не було. Також підвищення активності в цій самій зоні спостерігалося тоді, коли учасників досліду під час читання прохали звернути увагу на щось у тексті. Відтак починала працювати слухова кора головного мозку, відповідальна за сприйняття мови. З огляду на це можна припустити, що друковане слово наш мозок сприймає як озвучене вголос.
Дослідники вірять, що ці результати обґрунтують гіпотезу стосовно того, що ми всі відтворюємо «внутрішні голоси», коли читаємо мовчки. Водночас, за їхніми словами, на увагу заслуговує припущення, що «вмикання» голосу, ймовірно, не є автоматичним процесом, а виникає він тоді, коли ми пильно зосереджуємося на читанні.
Стрес? Книжка замість психоаналітика
Такого висновку дійшли вчені університету Сассекс (University of Sussex), що у Великобританії. Учасниками експерименту стала група волонтерів, рівень стресу в організмі яких збільшили за рахунок низки тестів і вправ. Після цього добровольці мали вдатися до різних традиційних методів релаксації.
За словами нейрофізіолога Девіда Льюіса (David Lewis), найкраще діяло читання, знижуючи рівень стресу на 68%. Він зауважив, що учасникам варто було лише тихенько почитати протягом шести хвилин, щоб сповільнилося серцебиття й зменшилася напруженість м’язів. Щодо ефективності інших антистресових заходів: слухання музики знижує стрес на 61%, горнятко кави або чаю – на 54 %, а прогулянка – на 42%. Можна і відеоіграми збити напругу, але тільки на 21%, до того ж серцебиття у такий спосіб не сповільнюється. Доктор Льюіс також зазначив, що немає значення, яку саме книгу ви читаєте, адже, поринувши в захопливу історію, ви зможете врятуватися від стресу й турбот і провести якийсь час, відкриваючи для себе горизонти авторської фантазії.
«Це більше, ніж просто відволікання – це активне залучення вашої уяви, бо текст стимулює креативність і сприяє тому, що ви, по суті, зможете змінити стан своєї свідомості», – розповідає вчений.
Як не втратити світлу пам’ять у 100 років?
Вчені з Університету Раш (Rush University Medical Center), що в Чикаго, стежили за тим, як різні види розумової діяльності, зокрема читання й письмо, до яких людина вдається протягом свого життя, впливають на збереження пам’яті у похилому віці.
Учасниками дослідження стали 294 літніх людей, які проходили тести для вимірювання пам’яті й мислення приблизно протягом шести років. Вони також брали участь у тестуванні стосовно того, до яких видів розумової діяльності (читання, письма) вони вдавалися у дитинстві, юності, у зрілому віці й у нинішній для них період життя. Після того, як учасники покинули цей світ (в середньому у віці 89 років), їхній мозок розглянули на наявність фізичних ознак деменції (порушення когнітивних функцій в результаті органічного ураження мозку).
Учені відзначили, що люди, які вдавалися до розумової діяльності на всіх етапах свого життя, мали повільніші темпи зниження пам’яті, порівняно з тими, хто цього не робив. Різниця в темпах зниження пам’яті склала майже 15 %. Дослідники помітили, що те, наскільки часто учасники читали й писали, теж має значення. Так на 32 % були повільнішими темпи зниження пам’яті в тих, хто частіше вдавався до розумової діяльності в похилому віці, порівняно з тими учасниками, частота такої діяльності яких була середньою. Водночас, порівняно з останніми, у тих, хто нечасто до читання-письма вдавався, темпи зниження пам’яті були на 48 % швидшими.
«Ви самі, ваші діти, батьки, дідусі й бабусі матимуть гостру пам’ять, якщо щодня читатимуть і писатимуть», – зазначив автор дослідження, нейропсихолог Роберт Вілсон (Robert S. Wilson).
Більше книжок, більше співчуття
Вчені нью-йоркського університету The New School Емануель Кастано (Emanuele Castano) та Девід Кідд (David Kidd) провели п’ять досліджень, до участі в яких запрошували різну кількість людей (від 86 до 356) віком від 18 до 75 років. Учасникам пропонували прочитати уривки текстів із серйозної художньої літератури (визнані твори класиків і сучасників), наукової фантастики (для контрасту обрали тексти, які не належали до літературних жанрів і в яких не йшлося про людей) або популярної літератури. Був також варіант – не читати нічого. Виконавши завдання, учасники досліду мали пройти тестування, покликане визначити їхню здатність розуміти думки й почуття інших людей.
Наприклад, одне із завдань полягало в тому, що учасники, розглянувши 36 світлин очей, мали вказати який із чотирьох пропонованих прикметників найкраще характеризує зображення. Або ж учасники повинні були зі списку, який містив 130 прізвищ, вибрати тільки ті, що належать письменникам. Це завдання мало на меті простежити обізнаність зі світом літератури.
Результати дослідження показали, що ті, хто читав хорошу художню літературу, впоралися із тестами краще ніж ті, хто читав уривки з масліту. Такі показники були навіть тоді, коли читачі говорили, що творами високої літератури не дуже захоплюються. Також ті, хто читав серйозні художні тексти були у своїх відповідях успішнішими, ніж ті, хто читав наукову фантастику. А учасники, які читали масліт, зробили ж стільки помилок, скільки ті, хто не читав нічого. Отож дослідження показало, що навіть кількахвилинне читання хорошої художньої літератури підвищує здатність людини розуміти емоції інших і співпереживати.
Ідея дослідити вплив художньої літератури на розвиток емпатії не нова. До прикладу, у наукових розвідках 2006 та 2009 років канадських вчених психолога Реймонда Мара (Raymond Mar) і почесного професора когнітивної психології університету Торонто Кіта Отлея (Keith Oatley) теж ішлося про позитивний вплив художньої літератури на емоційні й соціальні навички людини. Крім того, у дослідженні, опублікованому 2010 року, Реймонд Мар помітив схожі результати і серед дітей молодшого віку: що більше творів їм читають, то розвинутішою є їхня теорія розуму («theory of mind»), тобто ментальна модель, яка передбачає вміння сприймати як власні переживання (знання, погляди тощо), так і переживання інших людей.
Читання для задоволення і успіхи в школі
Восени минулого року лондонський Інститут освіти (Institute of Education) оприлюднив результати дослідження, під час якого науковці вивчали, як читання для задоволення з часом впливає на когнітивний розвиток школярів. Ученим вдалося з’ясувати, що діти, які читали на дозвіллі, показали кращі результати щодо словникового запасу, орфографії і навіть математики.
Дослідники проаналізували читацьку поведінку близько шести тисяч підлітків, беручи до уваги те, як часто вони читали у своєму дитинстві, а також зважаючи на результати тестування з математики, лексики й правопису у віці 5, 10 й 16 років.
Також вчені порівняли дітей однакового соціального тла, які у віці п’яти й десяти років отримали за згадані тести однакові бали. З огляду на це вдалося з’ясувати, що ті учні, які принаймні раз на тиждень читали у віці десяти років і згодом, у шістнадцять років мають кращі результати, ніж їхні однолітки, які читали не так часто.
Еліс Салліван (Alice Sullivan), одна з дослідників, зазначила, що може видатися дивним той факт, що читання для розваги допомагає покращити досягнення з математики.
«Але, ймовірніше, це тому, що добре розвинені навички читання дають дитині змогу осягати нову інформацію й впливають на її успішність з інших предметів», – зазначила науковець.
Може видатися дивним також те, що, за спостереженнями дослідників, читання для задоволення є важливішим для когнітивного розвитку дитини, ніж рівень освіти їхніх батьків. Так загальний ефект від читання книг із дитячих років, постійних відвідувань бібліотек і читання преси є в чотири рази дієвішим, ніж перевага у вигляді батьківського диплому.
Крім того, школярі, яким батьки читали у віці п’яти років, показали кращі результати з усіх трьох тестів, порівняно з тими, хто таких читань не мав.
І про світогляд
Минулого року вчені університету Торонто (University of Toronto) опублікували результати дослідження, згідно з якими читання художньої літератури розвиває гнучкість мислення. До участі в експерименті запросили сто студентів університету, яким запропонували прочитати на вибір науково-популярне есе або короткий художній твір. Після прочитання учасники заповнили анкету, покликану виявити їхню потребу у визначеності й стабільності. Студенти мали висловити свою згоду/незгоду з твердженнями такого штибу: «Я не люблю невизначених ситуацій» чи «Мені не подобаються питання, що мають кілька відповідей». Результати опитування показали, що ті, хто читав художній текст, менше потребують визначеності.
Ще більш помітною така тенденція була, коли анкетування проводили зі студентами, які постійно читають і белетристику, й нехудожню літературу. Автори експерименту припускають, що такі результати викликані тим, що «читаючи художні твори, людина може моделювати стилі мислення, навіть тоді, коли персонаж їй не подобається. Читач може думати і відчувати, наприклад, так само, як Гумберт Гумберт з «Лоліти», незалежно від того, наскільки неприємним видається йому цей герой.
Тут виникає подвійна «розрядка», зумовлена осмисленням подій без хвилювань за терміновість і визначеність, з одного боку, а з іншого – осмисленням, яке відрізняється від особистої точки зору». Отож, читання белетристики може забезпечити ефект розширення світогляду, це дієвий спосіб стати неупередженою людиною, відкритою до нових ідей і поглядів.
Як читати? Є різниця
На завершення експериментальне підтвердження найбільш очевидного. У 2012 році вчені Стенфордського університету простежили, що читання є корисним для розуму.
Експерти з нейробіології, радіології і гуманітарних дисциплін намагалися встановити зв’язок між читанням, увагою і відволіканням. Для участі в досліді запросили кандидатів PhD з літератури, які мали прочитати частину з роману «Менсфілд Парк» (Mansfield Park) Джейн Остін двома способами – так, ніби вони читають його для задоволення і з критичним підходом – немов аналізуючи текст у процесі підготовки до іспиту.
В обох випадках науковці, використовуючи апарат МРТ, стежили за кровообігом у мозку учасників у під час читання. За попередніми результатами, зображення, отримані за допомогою МРТ, показали, що у процесі читання спостерігається несподіваний і різкий прилив крові до ділянок, що є за межами зон, відповідальних за «виконавчі функції». Зокрема, кров надходить до ділянок, пов’язаних і з концентрацією уваги. Здавалося б, що тут дивного, адже читач і є зосередженим на тексті.
Однак, за словами керівника проекту Наталі Філліпс (Natalie Phillips), детальне, аналітичне читання потребує залучення складної когнітивної функції. Відбувається приплив крові й при читанні для задоволення, однак у цьому разі кров надходить до інших ділянок.
Пані Філіпс припускає, що кожен зі способів читання може створювати окремі шаблони в нашому мозку – «значно складніші, ніж просто «працювати» й «грати». Отож, процес пізнання зумовлюється не тільки тим, що ми читаємо, але й тим, як ми це читаємо.
За консультації дякуємо аспіранту кафедри фізіології КНУ ім. Т. Шевченка
Собіщанському Сергію
Найкращий лайк — це 30 гривень))
Фондуючи незалежну редакцію Читомо, ви допомагаєте зростити нове покоління професіоналів видавничої справи і збільшуєте кількість хороших книжок у світі.
Спасибі.
|
Щоб залишити свій коментар, будь ласка, увійдіть через аккаунт Vkontakte чи Facebook