Читомо > Блоги > Перекладацький літтур: чого повчитися у поляків

Блоги

Перекладацький літтур: чого повчитися у поляків

13.05.2015 0 Автор:

Ще у квітні група молодих українських літераторів і перекладачів, полишивши насиджені місця, поїхала мандрувати Польщею. Літературну подорож із неофіційною метою «людей подивитись, себе показати» організувала громадська організація «Інститут культурного менеджменту» в рамках культурно-освітнього проекту CULTOUR.UA.

Я не є перекладачем, але як поетка і менеджер-початківець розумію: рано чи пізно матиму потребу у перекладі, а тому мушу розуміти особливості цієї царини. В подорожі я була радше спостерігачем, що дивиться збоку і вивчає, how does it work: яка специфіка роботи перекладачів, чим вони дихають, які мають проблеми, яким чином вибудовують співпрацю з авторами та видавництвами? Я могла б написати оду Остапу Сливинському, на чиїй лекції я, не-перекладачка, сиділа з відкритим ротом і не помітила, як минуло кілька годин. Але буде справедливіше залишити це перекладачам і поділитися враженнями від організації поїздки.

Літературна подорож до Польщі охопила два міста – Варшаву і Ґданськ. У Варшаві група мала зустріч із представниками Інституту Адама Міцкевича, а також лекції  від перекладачок Анети Камінської та Анни Коженьовської-Бігун. У Ґданську учасникам пропонувалася перекладацька майстерня від Остапа Сливинського,  а також програма фестивалю «Odnalezione w t?umaczeniu» («Знайдені в перекладі»).

Надзвичайно корисною для мене виявилася зустріч із координаторкою програм Східного Партнерства Лавінією Орешко  та заступницею директора Інституту Адама Міцкевича Ольгою Висоцькою. Інститут фінансується польським Міністерством культури і, по суті, виконує функцію посередника між Мінкультом, неприбутковими організаціями та приватними ініціативами.

GDANSK_5

На цій зустрічі я отримала уявлення, як працює установа – і загалом менеджмент культури в Польщі.

Поляки мають стратегію культурного розвитку і чудово розуміють, що і навіщо вони роблять, працюють над програмуванням і аналізом, прораховують капіталізацію культурних проектів. Особливо мене вразило, наскільки прозорою є система звітності перед Міністерством культури, що фінансує Інститут: інформація укладається в картотеку, в якій відображається кожен крок менеджерів – на якій стадії перебуває проект, коли пішов у роботу певний документ тощо.

Як зізналася пані Орешко, це полегшує роботу керівництву, але аж ніяк не менеджерам: вони, по суті, мусять двічі опрацьовувати одні й ті документи і не мають змоги приховати, якщо щось не встигли зробити вчасно. Проте вся інформація про культурні проекти як на долоні, а, якщо врахувати, що Інститут Адама Міцкевича реалізовує від 400 до 500 проектів на рік, така жорстка система контролю є вимушеною необхідністю. Картотека Інституту становить неабияку цінність, що з часом лише зростатиме, адже це своєрідний довідник, зріз розвитку польської культури і менеджменту культури за конкретний відтинок часу.

Читайте, як пройшов літературний тур до Польщі 

для письменників, культурних менеджерів і журналістів.

Ще одна важлива деталь – відкритість Інституту Адама Міцкевича до співпраці. Наприклад, стисло описавши проект, над яким працюю, я отримала вичерпну інструкцію: що потрібно зробити, щоб розпочати співпрацю з Інститутом. Крім того, мені підказали потенційних партнерів в Польщі та Україні. Це відбулося протягом 10 хвилин після основної зустрічі – достатньо підійти і запитати.

Наступну порцію захвату у мене як менеджера-новачка викликала організація фестивалю перекладачів у Ґданську. «Odnalezione w t?umaczeniu» – аж ніяк не медійна, проте дуже важлива іміджева подія. Її не можна назвати фестивалем у звичному сенсі: організатори влучно охарактеризували формат як «spotkanie», тобто зустріч, – такий собі замір температури по палаті, професійна тусівка, що дозволяє перекладачам поспілкуватись, обговорити проблеми, а заодно обміркувати нові проекти за келихом вина. Крім того, в останній день фестивалю Польща дізнається ім’я найкращого перекладача: президент Ґданська вручає найкращому перекладачеві нагороду імені Тадеуша Бой-Желеньського.

gdansk_4

На цій події немає червоної доріжки і десятків камер: перекладацький фестиваль не є форматом, що здатен зацікавити широку аудиторію. При цьому весь центр Ґданська завішаний афішами «Odnalezione w t?umaczeniu», і містяни й туристи знають, що в цей час у місті відбувається важлива культурна подія. Церемонія відкриття і закриття відбулися у Шекспірівському театрі Ґданська. До речі, окремий «респект» організаторам за вибір локації. Шекспірівський театр має дуже лаконічний інтер’єр: білі стіни, зручна камерна зала, жодної позолоти, оксамитових портьєр і кришталевих люстр, які свого часу травмували мою вразливу дитячу психіку.

У перший день фестивалю – лекції, зустрічі; після короткого вечірнього перфомансу у холі театру – фуршет в Інституті міської культури. На церемонії закриття – представлення претендентів на нагороду, оголошення найкращого перекладача, перфоманс, фуршет.  До речі, премію Бой-Желенського цьогоріч здобула Марина Охаб – перекладачка з французької, а також італійської, англійської та російської, в доробку якої чимало філософських текстів.

Під час церемонії на сцені не було жодного офіціозу – мінімум формальностей, максимум гумору. Жодних боа і стразів на дамах, в холі ніхто не запихається дармовими пиріжками – все надзвичайно просто і зі смаком. Здавалося б, це дрібниці, але саме такі дрібниці, як якість їжі й напоїв, одяг і вираз облич людей, що зустрічають тебе на вході до зали, часом визначають враження від цілої події. Організатори «Odnalezione w t?umaczeniu»  впоралися з цим на відмінно, і, як на мене, нам слід цього вчитися: уникати зайвого пафосу, натомість розвивати смак і приділяти увагу деталям. Адже дуже багато цікавих культурних подій в Україні залишають кепське враження саме через дрібниці, які, здавалось би, не мають жодного стосунку до пропонованого гостям контенту.

Що ж до організації з українського боку – тур пройшов безпроблемно. Переїзд із Києва до Варшави, з Варшави до Ґданська, поїздка в Сопот, знову з Ґданська до Варшави і нарешті до Києва минули підозріло гладко. Безсумнівно, цю поїздку «зробила» неймовірна атмосфера Ґданська, тож головну подію для подорожі обрали надзвичайно вдало.

gdansk_7

Добрі умови в хостелах, насичений розклад, який, втім, залишав час для розваг і прогулянок містом – все було ретельно продумано. Інтенсивна програма від Ірини Вікирчак була втілена завдяки чудовій організації Ольги Гончар, і я б назвала цей менеджерський дует цілком вдалим. А, якщо врахувати, що підготовка до поїздки відбувалася в розпал знецінення гривні і стрибків валютних курсів, зі своєю другою літературною подорожжю організатори впоралися чудово.

Єдиний мінус такої мандрівки – виснажливі автобусні переїзди. Втім, це не претензія до організаторів: у нинішніх умовах – це єдиний спосіб переміщення, який не б’є по кишені. Також мушу констатувати, що після літературної подорожі організм вимагає щонайменше добу сну і серйозну програму детоксу. Але це вже деталі.

Powered by Culture.pl

Світлини Олі Гончар

Поделиться в facebook'е Поделиться вконтакте Поделиться в twitter'е

Warning: Missing argument 3 for WPS\WPS_Hide_Login\Plugin::login_url() in /sata2/home/users/chytomo/www/archive.chytomo.com/wp-content/plugins/wps-hide-login/classes/plugin.php on line 657

Щоб залишити свій коментар, будь ласка, увійдіть через аккаунт Vkontakte чи Facebook

*

Соцмережi
artarsenal bookforum publish messe