uncategorized

Олексій Бобровников. Краями Грузії. У пошуках скарбу країни вовків. –  Х.: КСД, 2015. – 192 с

Як можна передати смаки та запахи саме так, як ти їх відчуваєш там? Як описати тонке відчуття переходу між сезонами і днями, які проводиш серед цих гостинних і дуже жвавих людей? Проте коли наважуєшся почати говорити про Грузію, зупинитися вже неможливо, як неможливо припинити слухати про Сакартвело. Тому відкласти книжку Олексія Бобровникова «Краями Грузії. У пошуках скарбу країни вовків» можна лише тоді, коли дочитав її до кінця. 

Подорож Грузією – це завжди більше, ніж можна сподіватися. З автором, журналістом і мандрівником таке трапляється постійно.

Щоправда, ця подорож вже від початку не планувалася, як звичайне споглядання туристичних об’єктів і пошук традиційного грузинського менталітету, тут навіть немає очікуваної політики й оспівування реформ. Автор свідомо обирає віддалені, неглобалізовані точки країни, маргінальних героїв і для цього всього звільняється з роботи й пересідає на велосипед, долаючи так 1280 км. І хоч Бобровников означує жанр книжки як «емоційний путівник», все-таки журналістський фах відчувається, як і бажання оперувати фактами, а не лише емоціями, тому книжку можна віднести до художньої репортажистики, жанру в Україні не надто розвиненого, але який належить до ніш, які потребують свого якнайшвидшого заповнення. Особливо, якщо це стосується наших найближчих сусідів.

Читайте рецу на книгу «З табуретом до океану» Леоніда Кантера, Павла Солодька

У книзі багато випадкових пригод, що і складають неповторну канву кожної подорожі. Через помилку господаря під час реєстрації гостей мандрівника виселяють з готелю. Завдяки цьому він знайомиться з праправнучкою останнього грузинського царя Іраклія ІІ. У її домі він спить у ліжку, де, за сімейною легендою, відпочивав «сам Дюма!», коли жив у Тбілісі і писав книгу дорожніх нотаток про Кавказ. Там же, за власним зізнанням, автор закохується у старовинний портрет княгині Марії Орбеліані.

Він подорожує Грузією, що мало змінилася з часів, коли нею їздив Олександр Дюма

Вже у Тбілісі було сплановано маршрут майбутньої подорожі через південний високогірний регіон Самцхе-Джавахеті, субтропічну Аджарію і гірські донедавна найменш цивілізовані Верхню Сванетію та Рачу.

Бобровников подорожує Грузією, що мало змінилася з часів, коли нею їздив Олександр Дюма і представники Імператорського російського географічного товариства. Автор нотаток «Краями Грузії» вивчає спостереження попередників і порівнює з тим, що бачить тепер, після багатьох десятиліть радянського терору і «суворих 90-х».

www.tamartour.ru

У книзі описано вісім маршрутів. Кожен маршрут – це вільні нотатки зі схематичною мапою із назвами населених пунктів та знакових місць. Усі мапи, схеми  і замальовки виконано Кобою Самхарадзе – грузинським другом Бобровникова і одним з героїв книги. Яскраві, атмосферні малюнки напрочуд добре доповнюють авторський текст, проте це – не дорожні мапи. Вони не так показують дорогу, як надихають розпочати власну мандрівку. Це і мінус, і плюс водночас.

Читайте про унікальну українську розмальовку: Українські «Дивовижні міста», що випередили світ

Наприклад, маршрут №8, з Местії до Вільної Сванетії пролягає неподалік від мальовничих, проте небезпечних гірських вершин – Ушби, Шхари, Тетнульда. Десь поруч – місця, де у 30-ті роки за наказом Йосипа Сталіна шукали сліди таємничого грузинського скарбу. У Местії Олексій відвідує родину найвідомішого грузинського альпініста всіх часів Михаїла Хергіані, а потім стає свідком сванських похоронів.

Вільна Сванетія розпочинається фортецею Адіші. Цікаво, що до цієї твердині неможливо підійти непоміченим. У найвисокогірнішому поселенні Європи, селі Ушгулі (2200 метрів над рівнем моря), Олексій зустрічає сванів Тарзана і Гамлета, куштує «сьогоднішній сир завтра», надибує церкву, порогу якої ніколи не переступав жоден священник, адже всі обряди здійснюють старійшини села, і безуспішно шукає лицарів-храмовників, що стережуть легендарний скарб.

xn--80afghfacmcclqf7as2am9l.com

Автору подобається покликатися на реальні факти та подій, а також згадувати героїв минувшини, серед яких його зачаровують не лише історичні особи, як-от, легендарна цариця Тамара, а й вигадані персонажі, наприклад, міфічний Аміран (грузинський аналог Прометея), що начебто був прикутий до гір саме на Кавказі. З’являються на сторінках путівника і загадкова Медея, а також аргонавти на чолі з Ясоном, який шукав у цих краях Золоте Руно.

Тут зображена непроста картина складних взаємин між народами Кавказу, де усі встигли з усіма повоювати

Поруч з байками, казками та легендами, якими щедро доповнено яскраві описи зовнішнього світу, на сторінках «Краями Грузії» трапляються історичні розвідки, оповіді свідків і навіть спогади автора про Грузію у серпні 2008-го, коли російська авіація завдавала ракетних ударів по грузинських містах, а танки стояли у десятках кілометрів від Тбілісі.

Емоційно і відверто змальовуючи свої враження від спілкування з місцевими, не лише грузинами, а й вірменами, греками, нащадками турків, Бобровников об’ємно зображає непросту картину складних взаємин між народами Кавказу, де усі встигли з усіма повоювати, а тепер живуть на спільній території, перетягуючи ковдру історичної пам’яті на себе. Принаймні у розмовах із мандрівним іноземцем.

stranyplanety.ru

Звичайно, автор не забуває і про місцеві смаколики. Цікаво, що коли Бобровников пише про їжу, йдеться не про вишукані страви з мережі ресторанів «Мачахела», а про щось дуже просте. Наприклад, «ніжне і солодке масло каймаґі зі свіжих густих вершків, щойно збите руками аджарських бабусь». Це масло роблять з молока корів, що пасуться неподалік ущелини Мачахела. Крім того, «мачахела» – ще й старовинна кавказька рушниця з восьмигранним стволом, що була відома своєю далекобійністю ще у Середньовіччі. Авторові пощастило потримати в руках і її.

Читайте також: Від Києва до Ісландії, від калюжі до моря: дитячі книжечки-мандри

Така подорож не може обійтися без численних пригод. Мандрівник ночує і їсть разом з ченцями у монастирі, стикається з чудернацькою гостинністю, коли місцеві мало не чубляться за його увагу, бере участь у полюванні на вовків перевалу Ґодерзі, бачить велике жертвоприношення тварин у Вільній Сванетії, досліджує таємничий ритуал цацалі мешканців ще одного дикого гірського регіону – Хевсуреті.

Вплітаючи у текст грузинські слова і діалектизми, Олексій витворює на сторінках свого твору дивовижний резонанс. Це занурює читача в атмосферу пригод і легендарної грузинської гостинності.

Слово «мугам» означає «сутність речей», найважливішу і найсмачнішу деталь. Мугам – це і лінія горизонту, яка стала особливо помітною у вечірньому світлі, і силует жінки, яка сидить навпроти і видається гарною, навіть якщо ти не знаєш цього напевно. Мугам – це подана на стіл дрібна смажена рибка, що несподівано виявилася кращою від усіх інших, навіть найвишуканіших страв.

На останніх сторінках книги уважний читач побачить, чим насправді можуть бути «скарби Грузії»

Можливо, автору вдається помічати так багато смачних особливостей ландшафту, мови, нюансів характеру місцевих жителів, з  якими йому довелося (а радше – пощастило) зустрітися під час мандрівки, завдяки глибокій любові до цієї невеличкої, але дуже живої і харизматичної країни.

Читайте інтерв’ю Абетка про Крим від молодих українських ілюстраторів

Власне, на останніх сторінках книги уважний читач побачить, чим насправді можуть бути «скарби Грузії», які Олексій Бобровников так наполегливо шукав у печерних містах і на диких перевалах, у руїнах стародавніх фортець і у розмовах із сивочолими старійшинами високогірних селищ, мешканці яких хоч і користуються мобільними телефонами, досі живуть за традиціями і законами предків у цьому глобалізованому світі.

• мандрівникам;
• тим, хто хоче в Грузію;
• тим, хто вже був у Грузії і тепер не може без неї жити;
• поціновувачам щирих емоцій
• любителям художньої репортажистики.

• бажаючим дізнатися, “чому Грузії вдалося”;
• тим, хто був у Грузії і більше туди не хоче;
• шукачам туристичного путівника Грузією.