uncategorized

Олексій Чупа. Акваріум: роман-антиутопія. – Харків: Віват, 2015. – 144 с.

Зважаючи на пострадянське минуле, Помаранчеву революцію, а потім і революцію Гідності та події на сході і півдні України, що спровоковані державою-сусідом, яка сумує за тоталітарним минулим, не дивно, що протягом останнього часу багато людей зацікавилось таким жанром літератури як антиутопія. Про це свідчать нещодавні перевидання «1984» Орвелла та «451° за Фаренгейтом» Бредберрі. Не пасуть задніх й українські письменники. Як тут не згадати «Червону зону» Чапая чи «Кагарлик» Шинкаренка. Олексій Чупа не відстає.

З перших сторінок складається враження, що текст є реакцією на події останніх років, але роман Чупа написав ще в 2011 році. Події твору розгортаються в двох площинах. В одній з них молодий чоловік на ім’я Лесик купує магнітофонну касету, на якій замість пісень улюбленого гурту натрапляє на сповідь маніяка, що переносить слухача (а разом з ним і читача) в минуле: період розвалу радянської імперії, пострадянський час, Помаранчеву революцію. В іншій площині відбуваються події, описані Олесем Шенколюком. Саме йому, соціопату та колишньому науковцеві, належить голос на плівці.

Після розпаду Радянського Союзу Олесь Шенколюк з дружиною перебрався жити на околицю української столиці. З депресії, що його там наздогнала, не рятував ні алкоголь, ні музика, ні книжки, ні напружені відносини з дружиною, яку герой все більше і більше ненавидів. Та все змінила спроба вбивства дружини, яка вилилася в дикий експеримент.

Читайте також: Як писав Орвелл: щоб пережити травми, задля слави і суспільних змін

Свого часу він, співробітник науково-дослідного інституту, зміг винести ампули з невідомою зброєю спроектованою в лабораторіях, що працювали на військових. Виявилося, що ця речовина, названа ним «Редуктин», не вбиває людину, а зменшує її розміри.

Зважаючи на те, що роман містить фантастичну складову хотілося б бачити більше наукових елементів. Наприклад, докладніше дізнатися про історію створення «Редуктину», отримати більше інформації про його біологічну дію та процес зменшення розмірів людини.

Першою, хто потрапив під дію цієї речовини була дружина оповідача.

Влада над людиною, що може повстати проти нього, захопила Шенколюка. Як наслідок, він не вдовольнився експериментом над дружиною і почав викрадати людей, та зменшивши заселяти ними великий акваріум.

«Акваріум» Чупи це не тільки антиутопія. Роман є напруженим, в певному сенсі психологічним, трилером. Окрім того, це передусім фантастика. Насамперед, соціальна, адже у тексті йдеться насамперед про суспільні проблеми. Але твору притаманні риси й наукової фантастики – невідомий препарат «Редуктин», який володіє надзвичайними властивостями досі не відомий у класичній науці.

Читайте також: Підліткові антиутопії, або чому в нас жити страшніше, ніж читати про маньяків

Монолог Шенколюка є проекцією внутрішнього світу

божевільного маніяка, розчарованого в житті.

Слухач касети, молодий, невпевнений в собі Лесик, гіпнотизований голосом оповідача. Його розривають біполярні почуття – він водночас лякається жорстокості Шенколюка та захоплюється його хоробрістю і відчайдушністю. Почуте змушує його замислитися над особливостями суспільства, що замешкало в акваріумі маніяка та дійти висновку, що воно дуже схоже на те, до якого він сам належить.

В романі два головних герої. Всі інші персонажі провокують їх на той чи інший вчинок. Хоча для Лесика найпотужнішим провокатором є Шенколюк. Вони обидва багато в чому схожі між собою, хоча Лесик цього не помічає. Обидва вони розчаровані зовнішнім режимом та невпевнені в собі.

Один ховається в будинку на околиці міста, інший – в новій квартирі. Один знаходить віддушину у владі над піддослідними, інший – розуміє його вчинки, боїться, але одночасно захоплюється: «Шенколюк все-таки незвичайна людина, важко не погодитись. І можливо, саме тому ця речовина, цей — як там його — редуктин, потрапив саме до нього. Може, це просто констатація обраності».

Читайте також: 5 книг про антиутопії

Головні герої вдалися Чупі переконливими. Мова героїв жива та вдало передає їх настрої, почуття, переживання, страхи. Читаючи роман ми віримо їм, відчуваємо ненависть Шенколюка та страх і захоплення Лесика. Інші герої роману, як ті яким не пощастило стати полоненими маніяка, так і ті які трапляються на життєвому шляху Лесика, є лише тлом, яке дозволяє проявити характери головним героям.

Не набагато важливішим, за ув’язнених Шенколюка, для суспільства та держави відчуває себе й Лесик: «Я маленький, нікому не потрібний українець, із усіма типовими наслідками. Я невпевнений у собі, м’який та доброзичливий, із сумнівною зовнішністю, сумнівними друзями, успадкованим і ще не до кінця розквітлим алкоголізмом, але з уже розвиненим комплексом меншовартості. Маленький заляканий українець із дивним вчорашнім днем, брудним сьогоденням та химерним завтра. Я виріс у найкращих традиціях власного оточення».

Роман отримав таку назву не тільки тому, що в акваріумі знаходяться піддослідні. Насправді, не далеко від них втік Шенколюк, який ув’язнив себе в будинку. Та й Лесик у рідній державі мало чим відрізняється.

Натяки Чупи зрозумілі та прозорі.

На час написання роману він вбачає українське суспільство в акваріумі, нехай і без видимих стінок, кероване, часто бездумно, бездушним маніяком.

Роман читається легко та динамічно, попри атмосферу пригніченості та приреченості, що так і пронизує. Вона притаманна, як світу за склом акваріуму, так і дійсності яку бачить навколо себе Лесик. Здається, що шансу на порятунок не мають ні тиран, ні його жертви та піддослідні, ні слухач. Але Чупа залишає надію – Шенколюк помирає (як бог у Ніцше), а Лесик стає свідком революції, яка має принести полегшення.

• шанувальникам Орвелла, Бредберрі та Замятіна;
• любителям фантастики;
• щоб розуміти, які можуть бути наслідки експериментів;
• деяким політикам, щоб знали на кого схожі.

• прихильницям жіночих романів;
• вразливим та лякливим;
• схильним до депресій;
• тим, хто боїться вчених.