uncategorized

Це буде звіт про неймовірні успіхи в-ва «Електрокнига», які ледь не довели його засновника і єдиного працівника на постійній основі до банкрутства. Але оскільки видавництво з самого початку позиціонувалося, як експериментальне, засновник вважає що легко відбувся, і з оптимізмом думає, куди все це розвертати далі, бо позитивні результати теж є, їх не проп’єш.

• Титули

Отож, за звітний період власне видавництвом було видано такі книжки:

1. Аня Гераскіна, Його звуть Міша  978-617-7026-01-2
2. Самовчитель графомана 978-617-7026-03-6
3. Галина Ткачук, Найкращі часи 978-617-7026-04-3
4. Іван Кулінський, Автобіографія 978-617-7026-05-0
5. Ірина Цілик, Родимки  978-617-7026-06-7
6. Яна Дубинянська, Гаугразький бранець 1-2 978-617-7026-09-8
7. Яна Дубинянська, Гаугразький бранець 3-4 978-617-7026-10-4
8. Максим Січеславець, Східний вал 978-617-7026-10-4
9. Олександр Михед, Амнезія 978-617-7026-11-1
10. Перехрестя, перша тисяча кроків, 978-617-7026-14-2
11. Роман Скиба, Телефонний Будда 978-617-7026-12-8-PDF
12. Катерина Калитко, Сезон штормів 978-617-7026-13-5
13. Богдан-Олег Горобчук, Етика любові, естетика смерті 978-617-7026-15-9
14. Павло Коробчук, Мереїтіло 978-617-7026-16-6
15. Олег Коцарев, Котра година 978-617-7026-17-3
16. Сергій Дячук, Біла ріка 978-617-7026-18-0

• Електрокнижки, платежі та інша фігня

Більшість книжок — паралельно в електронній та паперовій (покетбук) версіях. Крім того, в серії «Нансенівський паспорт» ще щось видавалося суто в електронній версії, переважно самими авторами, але з певного часу, переконавшись ще в довидавницькі часи, що за електронну версію українець вдавиться, а не заплатить (прошу вибачення в тих, хто не вдавився, і нам все ж таки платив, але знайте, що ви нетипові українці), і на таких надходженнях вибудувати систему підготовки книжок до друку (хай і електронного) неможливо. Щоб виправдати саме редагування роману на 6 авторських аркушів треба продати приблизно триста примірників електронної книжки.

Якщо бути арифметичним — за електрокнижку зазвичай платить кожен 100-й українець з тих, хто її скачав.

Це — майже стала величина, яка не залежить ні від вправності автора, ні від зручності платіжних систем — ми пробували по-різному. Усе це йдеться про систему платежів «постфактум». Спочатку качаєш — потім платиш. Ми пробували і з передплатою на легальних платформах «Букленд», «Обрій», «Касіопея», але це ще більш сумно — одиничні покупки протягом року. Тобто різниця лише в цифрах скачування. 300 скачало — три заплатило, чи три скачало три й заплатило. Тож нехай краще качають, цю нашу думку поділяє більшість наших авторів.

На книжках Яни Дубинянської (два томи) та Максима Січеславця ми пробували також викладати тільку першу частину книжки з можливістю замовити продовження в самого автора, сплативши за опередню. Не те щоб ця система зовсім не працювала, але теж — з досить скромною інтенсивністю, що не надає жодних переваг над очікуванням кожного сотого звичайного платежу, але ще й завантажує автора листуванням з поодинокими фанатами.

• Папір, ножиці і ще якась фігня

Але ще на книжці «Навколосвітня подрож вітрильником наодинці» (довидавницький період) ми побачили так званий «ефект Слокама» — кожен 20 з тих, хто скачав електронний примірник, замовляє паперовий.

Ми вирішили спробувати, чи не можна відбити витрати на додрукову підготовку книжки тільки за рахунок паперового накладу, який продавався як безпосередньо з видавництва поштою, так і через мережу книгарень «Є», книгарні «Смолоскип», «Сяйво» тощо.

Чемпіоном з проданих таким чином примірників є Аня Гераскіна і за півтора роки це склало аж 282 паперових примірники проти 1357 скачаних на дани момент. Але цього мало, щоб виправдадти додрукову підготовку: редагування, ілюстрації, дизайн тощо.

Повністю ж табличка електрони-папір на листопад виглядає так:

Гераскіна, Його звуть Міша 1216/ 247
Ткачук, Найкращі часи 702/ 178
Санченко, Самовчитель графомана 477/ 167
Цілик, Родимки 767/ 156
Беспалов, Східний вал 516/ 76

• Гроші-гроші, які ж ви хороші, коли ви є

Оскільки книжки ми друкували «на замовлення», невеличкими накладами, їх собівартість (і вартість) виявляється більшою, ніж в офсетного друку великими накладами. Як виявилося — критично більшою. В цій ланці зайвий або видавець, або націнка, книгарні, що дозволило б знизити вартість книжки з критичних 42 до прийнятних 30 грн, скажімо. Втім, це нам ще належить перевірити, уцінивши в новому році ті книжки, які зависли в книгарнях на досить значну, як на нас, суму. Тобто, ми плануємо повністю викинути маржу видавництва (ми і так встановлювали її символічною, бо не вписувалися в середньоринкові ціни). Або — скажімо, влаштуємо розпродаж за межами книгарні (скоротимо торговельну націнку).

Все ж таки гроші — найкращий показник корисності того, чим ти займаєшся. Ми свої висновки зробили.

• Несподівані наслідки

Виявилося, що єдині, кому ми таки корисні, і вони готові платити за це гроші — це поети. Ми провели вже 5 таких книжкових проектів з поезією, і нам здалося, що всі сторони конфлікту, навіть читачі, залишилися задоволеними, що позначилося на фінансових показниках цих проектів.

Секрет в тому, що поети — виступають. І здатні самі продавати свої книжки своїм поціновувавчам хоча б на автографи. Несподівано це виявилося єдиною прибутковою моделлю. Чи принаймні — незбитковою. Ми пробували застосувати такий «фестивальний» принцип збуту книжок і до прози (проект «Амнезія»), але попри всі навороти і глобальність та міждисциплінарність проекту, його результати, швидше, негативні в фінансововому плані.

• Хто винен? Що робити?

Не винен ніхто, крім технічного прогресу. Що робити? — теж в принципі прояснилося. Видавати поетів. Втім, це не заклик негайно завалювати нас рукописами своїх поетичних збірок. Як це буде організовано, ми ще думаємо. Думаємо також, що робити з прозою. Яким чином автор-прозаїк зміг би повернути вкладені в свій же роман кошти, якщо гастролі — непрозаїчний досі жанр (Кідрука й Капранових виносимо за дужки). Можливо, це якісь форми передплати, як то було з підписиними виданнями в радянські часи, думаємо спробувати ще й таке.

Отож, автори, моєї любові (і грошей) до молодої української літератури вистачило щось на два роки. Далі видаватиму тільки за кошти авторів або спонсорів.

Середній кошторис видавництва тільки електронної версії прямує до 2,5 тис. грн, а плюс до цього також паперового накладу — ще стільки ж. Втім, завжди можливі якісь варіанти. Треба узгоджувати.

Залишу за бортом цього допису наші досліди з реклами та піару та суто електронних книжок, коли бувають корисними й пірати, але наведу висновок.

Ті гроші, які в паперовому видавництві йшли на продукування великого накладу, в електронному доводиться витрачати на рекламу, тож ніякої економії електронне видавництво не дає.

Щиро Ваш, А.С.