uncategorized

Осип Зінкевич. Щоденник. – К.: Смолоскип, 2016. – 504 с.

Росте «мемуарна поличка» українського ХХ століття. Що більше спогадів і свідчень про буремний і неоднозначний час, то більше шансів не забути, згадати чи запам’ятати. Одним із вартих уваги видань такого роду нещодавно став «Щоденник» Осипа Зінкевича. Крім щоденникових записів, у книжці є ще декілька його статей. У них Зінкевич пояснює свої політичні позиції, пише про українських письменників. Читомо пропонує ознайомитися з кількома цікавими історіями із книги.

Зінкевич в еміграції започаткував багато важливих культурних ініціатив: заснував видавництво «Смолоскип» (так, «Щоденник» побачив світ саме в ньому), надрукував багатьох авторів, заборонених у Радянській Україні – скажімо, Голобородька і Калинця. Він перевидав «заархівовану» класику ХХ століття – наприклад, п’ятитомник Хвильового. Вже в незалежній Україні «перелаштував» видавництво на підтримку нової молодої літератури (хоча й продовжив працю з шістдесятниками та з 1920-30-ми роками).

Зінкевич встиг повоювати в Червоній армій, побути членом ОУН (мельниківської версії), попрацювати на шахті, посидіти у німецькій в’язниці. Дивовижно активній людині є про що розповісти. В цьому сенсі, правда, «Щоденник» далеко не вичерпна книжка. Він охоплює лише 1948-1949, 1967-1968 та 1971-1976 роки (три відповідні розділи книги). А ще не позбавлена щоденникового жанру стислість, часто – схематизм. Тому, звісно, хотілося б дочекатися від Зінкевича ще й повноцінних, повномасштабних спогадів. Але й те, що є, цілком собі здатне бути для досить різноманітного читача і пізнавальним, і просто цікавим.

Майстер-клас із конспірації

На сторінках щоденника Зінкевича – цілі хащі конспіративних пригод. Наприклад, нелегальний перехід кордону Німеччини з Францією відразу після війни. Він молодому хлопцю вдався цілком успішно, але раптом уже в поїзді його спіймала поліція та поставила перед дивакуватою дилемою: або депортація до Німеччини, або праця на шахті, якщо так уже хочеться у Францію.

Читайте також: За зачиненими дверима: приватна історія ХХ сторіччя

У пізніших записах – інтригуючі історії про переправлення таємної інформації до Радянського Союзу та з нього. Про успіхи й провали, коли мініатюрні папірці чи фотокопії матеріалів охорона «Залізної завіси» таки видобувала з непомітних сховків при переході кордону чи знаходила просто в готелях.

Є, до речі, в книжці й окрема стаття про те, як поводитися гостеві з Заходу в СРСР. Де й коли чекати на обшуки, як із ким спілкуватися тощо. Як мінімум, це має зацікавити сьогоднішніх істориків. Але, може, згодиться й любителям екстремальних вояжів до анексованого Криму, «республік» Донбасу чи в інші краї, осяяні сонцем «русскаго міра».

Вино у шахті

Обравши між німецькою депортацією та французькою шахтою другий варіант, головний герой щоденника вирішив стати справжнім гірником – і щоб отримати змогу жити у Франції, і щоб заробити грошей. Ви прочитаєте і про «трудові рекорди», й про особливості праці, але несподіваніше дещо інше.

Осип Зінкевич (Париж, 1950)

Як з’ясувалося, за дивним місцевим звичаєм, кожен шахтар (а це були здебільшого поляки), йдучи на роботу, неодмінно брав із собою пляшку вина та випивав її в обідню перерву. «Так я навчився пити французькі вина», – резюмує Зінкевич. Що ж, обставини мали сприяти як не смаку, то принаймні спразі.

Читайте також: Діярії про громадські справи й малий побут 

«Закляті друзі» – українські націоналісти

А як же потрапив наш герой до німецької в’язниці? Все дуже просто й дуже по-українському. Зінкевич мав давати присягу для вступу в Організацію українських націоналістів мельниківського відламу.

Для процедури, серед іншого, був потрібен пістолет. Пістолет новонаверненому оунівцю дали, й він заховав його собі під подушку. Але це побачив його знайомий, теж оунівець, але вже бандерівського, конкурентного напрямку. І, не довго думаючи, доніс поліції, що в громадянина українського походження під подушкою заховано незареєстрованого пістолета…

В’язничний медіа-холдинг

У німецькій повоєнній в’язниці, як з’ясовуємо зі щоденника Зінкевича, велося холодно і не дуже сито, але вельми ліберально. Практично кожного дня є записи про посилки з книжками, газетами та журналами, про читво з бібліотеки, про обмін книжками та пресою між «зеками».

Молодий в’язень на всі сто використовував свій строк для самоосвіти, читання найстрокатішої літератури, від Ібсена до Хвильового. «Арабески» останнього навіть вивчив напам’ять.

А потім він навіть сам заходився видавати тюремний журнал. Що характерно, часопис мав об’єднати авторів-слов’ян: українців, поляків, росіян і білорусів. На жаль, подальша доля цього органу масової інформації невідома.

У 50-х – 80-х роках Зінкевич видавав у США «Український вісник».

лялляля

ляляляля

Читайте також: Малюнки у записниках Марка Твена, Курта Воннегута, Чарльза Буковські

ляляля

Як правильно клеїти марки

Далеко пізніше, під час однієї з Олімпіад, Зінкевич провадив активну інформаційну кампанію для західних країн. Головний меседж був приблизно такий: значна частина олімпійської збірної СРСР – українці, уродженці України, але Радянська Україна, яка формально числиться державним утворенням і навіть є співзасновницею ООН, не має своєї окремої спортивної команди.

Як бачимо, проблема незнання про нашу країну далеко не вчорашня, можна навіть сказати, що сьогодні ситуація значно ліпша – про Україну згадують нерідко, хоч і не завжди з приємних приводів.

У процесі інформаційної активності Зінкевичу потрібно було відіслати багато листів. Щоб марки на них краще приклеїлися, Зінкевич із сином… сідали на купи листів. Чим викликали непідробну й доброзичливу увагу місцевої поліції до української проблематики.

 Читайте також: Письменники, яких не існувало: 7 українських містифікацій

 ляляля

«Шляхетний націоналізм»

Один із провідних мотивів щоденника – боротьба Осипа Зінкевича за «шляхетний націоналізм», який він протиставляв авторитарним, ксенофобним, догматичним практикам реальних українських націоналістичних структур ХХ століття. Він агітував проти партійної цензури, за діалогічний, дискусійний підхід до вирішення проблем, проти міжфракційної та взагалі ідеологічної ненависті.

Часопис «Смолоскип», який видавав Зінкевич у США

Закликав розуміти (слідом за Іваном Багряним), що саме радянські українці мають відіграти ключову роль у здобутті незалежності. Чи дослухалися до порад наші партії (не лише націоналістичні), читачі легко можуть вирішити самі.

• любителям історії;
• любителям історії «побутової» та просто несподіваної;
• тим, хто хоче пошукати собі пригод;
• майбутнім і нинішнім підпільникам;
• тим, у кого опускаються руки.

• любителям еротичних мемуарів (у щоденнику Зінкевича хіба що згадано про його одруження);
• прихильникам дуже докладного і розлогого письма;
• ідеологічним сектантам.