Дискусія

Джонатан Коу, співавтор програми «Альтернативний альбіон» у рамках Книжкового Арсеналу провів дискусію зі Стюартом Маконі — радіоведучим та журналістом, автором книжки «Народні пісні: історія сучасної Британії у 50 піснях» («The People’s Songs. The story of modern Britain in 50 songs»). Письменники говорили про роль популярної музики в історії Великої Британії. Серед треків, згаданих у книжці пана Маконі — «Radio Ga Ga» гурту Queen, Starman Девіда Бові, «I Bet You Look Good on the Dancefloor» гурту Arctic Monkeys та багато інших. Читомо розповість, які  п’ять пісень автор обрав для знайомства українських слухачів зі своєю працею.

Стюарт Маконі:

«Народні пісні» вийшла з програми на BBC 2, кожен випуск якої був присвячений одній пісні та її історії — до речі, їх досі можна переслухати онлайн. Мені запропонували написати історію поп-музики. І я відповів: «Дякую, але чи можна мені зробити дещо інше – написати історію життя нашого суспільства крізь призму поп-музики?» Вони хотіли щось про мікрофони, костюми, танці, а отримали — про індустріальну Британію, ядерне роззброєння і права геїв».

Читайте також: Низький старт: 8 нон-фікшн новинок Книжкового Арсеналу

.

Sex Pistols — God Save the Queen

«God Save the Queen» – назва британського гімну, але Стюарт писав про іншу пісню. Гурт Sex Pistols випустив цей сингл у 1977 році з нагоди срібного ювілею Королеви — великого свята на честь її 25-річчя на троні. За місяць до початку святкувань Sex Pistols випустили цю панк-рок пісню, і вона шокувала народ.

Нема кращого прикладу поп-пісні, яка б розділила країну на два табори: тих, хто в ній бачив майже культурно-терористичний акт; і молодих, неформальних людей, які побачили у ній голос альтернативної культури.

«God Save the Queen» легко досліджувати постфактум, бо вона цілком затьмарила собою решту культури 1977 року. Ця трихвилинна пісня чотирьох молодих англійців була на кожній першій шпальті, усюди на радіо і телебаченні. Проте, її дуже неправильно розуміють: це не критика королеви, а критика людей, які її боготворять, уподібнюючись до стада. Джонні Роттен (вокаліст гурту) насправді дуже патріотичний, і нещодавно він говорив Стюарту, що який би він не був, а Брексіт — це волевиявлення британського народу, і тут нічого не зробиш.
.

Vera Lynn — We’ll Meet Again

Під час другої світової війни її записала пані, яка досі з нами – Вера Лінн. Можна сказати, що вона — повна протилежність Джонні Роттена.

Це пісня від імені жінки, адресована коханому – чи будь-якому іншому родичеві, який іде на війну. Вона про те, що війна розлучає людей, але це ще не кінець — вони обов’язково зустрінуться знову. Це дуже сильний приклад того, як пісня може вплинути на мораль. Так само, як зброя — гармати, пістолети — музика може бути сильною зброєю.
.

Peter Gabriel — Soulsbury Hill

Пітер Ґейбріел написав її коли збирався йти з гурту Genesis. У нього були складні стосунки з колегами по гурту, труднощі у сімейному житті й загалом складний період. Це пісня про те, як він вийшов на пагорб Солсбері, і природа дала йому свободу, втішила, відволікла від усіх проблем.

Ця тема часто повторюється у британській культурі. Також ця пісня викриває двозначний характер сприйняття природи британцями: праві політичні сили сприймають сільську місцевість як свою власність, але насправді вона належить робітникам. У британському суспільстві про це досі точаться суперечки. Це така само велика проблема, як робочі місця, чи полювання на лисиць.
.

Strawbs — Part of the Union

Вона вийшла у 1973 році, під час масових протестів шахтарів, коли дійшло вже до агресивних заворушень і відмикання електрики. Тут йдеться про гострі соціальні проблеми. Там є такі слова:

«Now I’m a union man
Amazed at what I am
I say what I think, that the company stinks
Yes I’m a union man»

А приспів такий:

«Oh, you don’t get me, I’m part of the union»

У 1973 році всі, хто був у профспілці, вважали, що пісня оспівує профспілку; а ті, хто не були – казали, що це сатира. Сам гурт дуже кмітливо так ніколи й не сказав, як її сприймати.
.

The Specials — Ghost Town

Ця пісня також посідала перші сходинки хіт-парадів, але про неї казали, що це найблякліший хіт усіх часів. Ковентрі – робітниче містечко на півночі Англії, яке під час війни повністю зруйнували нацисти. У 60-ті роки воно відродилося, але у 80-ті його знову зруйнували, але тепер не нацисти, а дехто ближчий – Маргарет Тетчер. Та пісня не про це — не про війну чи економіку. Вона показує зруйноване місто очима молоді, яка там живе: розповідає про пусті паби та танц-поли. Пісня розійшлася мільйонними тиражами.

Звісно, зараз Ковентрі процвітає, а його жителі дуже пишаються тим, що їхнє місто надихнуло один з найдепресивніших хітів.

За словами Маконі, намалювати портрет Британії усього-на-всього п’ятдесятьма піснями було дуже складно. «Звісно, я знав, що деякі пісні мусять там бути – пісні The Beatles i Sex Pistols, наприклад. У деяких випадках, як з Пітером Ґейбріелом, я обирав пісню, яка описувала загалом певну проблематику: сільську, індустріальну; права геїв чи роль жінки. Це не 50 найкращих пісень, як у рейтингах різних журналів, але 50 найцікавіших.
.

Читайте також: Книжковий шопінг: хто і що купує у Великій Британії і США

.

Фото: BBC