Новини

Є люди, які малюють природно легко, вправно і на ходу. І для того, щоб мати на аркуші мініатюрну копію Андруховича, їм вистачає кількох поглядів та кількох штрихів. Саме з такими двома «миттєвими» творцями Читомо пощастило познайомитися і поспілкуватися на Книжковому Арсеналі. Спільно ілюстраторами ми підготували мальований репортаж з цієї події.

Енжи Богаченко,

художниця-ілюстраторка, режисерка:

«Про мене кажуть «2Д» або дизайнер-драматург. Я займаюсь тільки 2Д графікою, тому, щоб перейти на 3Д, я маю здобути вищу освіту диригента, наприклад. А що, теж прекрасна професія!

Я художник-ілюстратор і режисер. Знімаю експериментальне кіно, відеопоезію та роблю анімацію. Ще люблю пекти печиво. Малюю скільки себе пам’ятаю і на всьому, що трапляється під руку. Маю вищу освіту дизайнера середовища, але малювати більше вчилась сама.

Презентація книги Марії Галіної «Автохтони»

На цьогорічному Книжковому Арсеналі малювала лише ті події, де бувала. Перша розмова, яка потрапила під мій олівець, то була презентація книги Марії Галіної «Автохтони», а остання ? «Станіслав Лем, якого не знаємо» за участю Юрія Макарова, Володимира Арєнєва, Михайла Назаренко та Еви Фігель. Також вдалось потрапити на розмову про Чорнобиль з Юрієм Андруховичем, Тетяною Майбородою та Маркіяном Камишем, бо тема мене завжди цікавила.

Це майже всі розмови, що встигла замалювати. А два інших скетчі ? то ракурси КА, що мені сподобались. Ще було багато «недоробків».

Малюю не тільки олівцем. У сумці майже завжди є технічний олівець «паркер», кулькова ручка, трохи пастелі, гумка, біле вугілля, чорне вугілля (не ліки, хоча!). Питають іноді, чого руки чорні, як у шахтаря. Мабуть тяга до малювання вугіллям через донецькі корені.

«Станіслав Лем, якого не знаємо»

Не встигла замалювати дуже багато, але добре, що хоч на щось був час у проміжках між подіями.

Цьогорічний Арсенал прекрасний. Він стає кращим з кожним роком і це надихає».

Даша Галько,

студентка:

«Мені 16, сама з Маріуполя, другий рік живу і навчаюся в Києві, в коледжі Київського національного університету технологій та дизайну (КНУТД) на графічному дизайні.

Малюю скільки себе пам’ятаю, в Маріуполі ходила в школу мистецтв. Портрети почала активно малювати 4 роки тому і досі продовжую. Для мене люди завжди були найбільш цікавими об’єктами навколишнього світу і зараз вони є центром моєї творчості. Зараз, наприклад, роблю швидкі нариси в метро, вже назбиралося більше 50, на один малюнок мені вистачає 1-2 станції.

На Книжковому Арсеналі я не збиралася нічого малювати, але блокнот взяла. Почалося все з Олександра Ірванця, неможливо було не зафіксувати. Чому саме замалювати, а не сфотографувати?

Олександр Ірванець

Малюючи, можна зафіксувати не просто позу або вираз обличчя, це охоплює більший час, ніж фото. На швидкому нарисі фіксуються спостереження за людиною протягом як мінімум кількох хвилин, її настрій і енергетика. Такого важко досягти спеціально, це вдається тільки на спонтанних, випадкових замальовках. І навіть я, як художник, не завжди контролюю свій малюнок.

Олександр Ірванець

Потім, в одному із залів Арсеналу я побачила Юрія Андруховича, він якраз спілкувався із журналісткою. І перша моя думка була намалювати його, бо це один з моїх улюблених авторів і не кожен день, погодьтеся, можна натрапити на відомого письменника не в оточенні натовпу людей.

Поки я шукала олівець, він уже кудись пішов, але, на щастя, зупинився недалеко, біля одного зі стендів. Поки він з кимось розмовляв, я сіла навпроти і зробила швидкий нарис.

Юрій Андрухович

Це було класно, бо ти не знаєш, в яку саме мить людина піде далі, або відвернеться і намагаєшся якнайшвидше зафіксувати мить. Вийшло досить непогано. Потім я підійшла до Юрія Ігоровича і попросила підписати малюнок, бо не мала з собою його книжки.

Потім намагалася намалювати ще кого-небудь, на вулиці гуртувалися молоді київські поети, але моменту я так і не вхопила, хоча починала замальовувати Вано Крюґера і Мирослава Лаюка.

Малюю я зазвичай ручкою-пером або кольоровою кульковою ручкою, іноді кольоровим олівцем. Не люблю простий олівець, бо малюнок виходить тьмяним і сірим. Скетчбуки у мене не прижилися, я просто кріплю аркуші до картонної основи на зажим, це зручно, бо можна одразу відкласти невдалий малюнок і почати новий, це ні до чого не зобов’язує.

Юрій Іздрик

Книжковий Арсенал цьогоріч дуже сподобався. Вдалося зустріти усіх письменників, яких хотіла, купа заходів, великий простір, чудова вулична сцена.

Світлини Володимира Осипенка, Нати Коваль, ілюстрації Енжи Богаченко і Даші Галько