Дискусія

Як літературі говорити про насильство, щоб слова не множили зло в реальному житті, і чи говорити про це взагалі, чи може письмо протистояти агресії, коли мова з відкритої перетворюється на маніпулятивну, а також про інші особливості стосунків літератури та агресії на 23-му Форумі видавців в рамках спецпроекту «Література проти агресії» говорили  Осе Берґ, Любов Якимчук, Зємовіт Щерек та Наталка Сняданко, модерував зустріч Остап Сливинський.

Осе Берґ,

поетка, літературна оглядачка (Швеція)

Агресії та насильства неможливо уникнути – це частина людини, але в нас є способи зображати насильство конструктивно або деструктивно. Важливо зображати зло в письмі, виявляти його.

Слід також розрізняти мову, в якій ми нічого не приховуємо і пропаганду. Перша навчає людей розпізнавати зло, пропаганда ж використовує насильство і людей, при чому вони залишаються несвідомими цього. На мою думку, завдання літератури зробити так, щоб зло було чітко видно.

Це може бути складно: ми виражаємо жіночу злість засобами патріархальної мови.

Якщо мова нічого не приховує – вона не множитиме зло, якщо ж вона маніпулятивна тоді – так.

Потрібно зображати насильство, щоб воно не перейшло в реальність. Для літератури немає нічого, про що не можна говорити, писати можна про все.

Ми мусимо спостерігати за всіма формами прихованого насильства і піднімати їх на поверхню до того. Шведські письменникам доводиться працювати більше з підводними течіями.

Зємовіт Щерек,

репортер, письменник, перекладач (Польща)

Література повинна стосуватися всіх явищ, які відбуваються, та всіх способів зображення реальності, однак це треба робити відповідально.

Хвиля загострення націоналістичних рухів у польському суспільстві, внаслідок якого страждають також і українці – це провина польського уряду та його політики. Журналісти, наближені до влади, стверджують, що так було і раніше і вони не роблять нічого поганого піднімаючи національну свідомість. Вони наводять як приклад самогубства та вбивства підлітків після прослуховування синглів Мерліна Менсона. Але чи винен у цьому сам Мерлін Менсон і чи міг він передбачити такий розвиток подій.

Зв’язок між тим, що ми говоримо і тим, які можуть бути наслідки – непередбачуваний.

У літературі над письменником завжди тяжіє відповідальність, тому потрібно зберігати баланс. Прілєпін, наприклад, перейшов межу, але є письменники, яким навіть в роботі зі складними темами це вдається.

Література може позитивно вплинути на світ: вона постійно впливає на відносини між країнами та стосунки людьми. Поки Wydawnictwo Czarne не почало видавати книги українських авторів, про Україну знали мало не тільки пересічні поляки, але й інтелігенція. Переважно ці знання зводилися до стереотипів. Коли ж у Польщі з’явилися тексти Андруховича, Прохаська, Україною почали цікавитися, глибше аналізувати інформацію.

Читайте також: Під час війни цензура неминуча? – письменники про цензуру і самоцензуру

Наталка Сняданко,

письменниця, журналістка, перекладачка (Україна)

Література може говорити про все, єдиним її обов’язком є говорити про це добре, не нижче певного естетичного рівня, який дозволяє розвивати текст.

Пишучи на складні суспільні теми, дуже легко втратити межу між публіцистикою та літературою. Це одна з актуальних речей, про які варто пам’ятати.

Агресія і література мають дуже хороше терапевтичне співвідношення. Агресія —  реакція, яка виникає швидко і спонтанно, література ж щось повільне. Опрацювання агресії літературою — це вже терапія.

Література не може змінити світ, але може лише змінити реакцію або ставлення до того, що відбувається і показати неоднозначність ситуації.

Важливо не лише проговорювати і писати на нові теми, але також формулювати певний рівень чутливості. Агресія не завжди є очевидною. Все, що нам здається агресивним, не завжди буде агресивним для когось іншого. Багато речей потрібно пояснювати і це ще одне завдання письменника.

Література багато чого робить мимоволі. Завдяки фіксації, обговоренню і називанні певних проблем дуже багато речей змінилося: люди перестали висловлювати постійні лозунги, які могли призвести до насильства. Ми починаємо чути різні думки, а це вже початок діалогу.

Любов Якимчук,

поетка, перекладачка (Україна)

Для мене немає тем, які були б надто агресивними або надто небезпечними в літературі, я вважаю, що треба прописувати всі теми.

Війна вивільнила дуже багато сюжетів, з якими потрібно працювати. Але для того, щоб з ними працювати треба зрозуміти, якою має бути форма. Як на мене, завдання письменника – працювати з формою, а під нею маю на увазі і мову.

Хороша література завжди є ідеологічною, вона розмежовує свого і чужого, говорить, що є ми, а є ворог.

Література може протистояти війні хіба в такому випадку: зачитався і не потрапив на війну або зачитався і не потрапив у лави ЛНР і ДНР. В іншому література хіба що може працювати з травмою, а для цього потрібно так само все ретельно продумувати.

До травматичного досвіду відноситься проблема біженців, які виїхали з окупованої частини Донбасу, не увесь Донбас окупований, я продовжую на цьому наголошувати.  У цих людей дуже велика травма і для того, щоб вилікуватися, потрібно евакуювати тих, кого ще можна евакуювати і побудувати стіну між нами і цією окупованою територією. Поки ми цього не зробимо, ми не зможемо вилікуватися і почати нове життя. Ми продовжуватимемо жити з травмою, вважати себе жертвами і роз’ятрювати цю страшну рану. Тому треба побудувати стіну і в реальності, і в літературі.

Читайте також: Якимчук: Зараз Донбас розкладається, як людське тіло

З проблемами потрібно працювати, а не замовчувати їх. Замовчування в літературі, витіснення проблеми веде до ще більшої травми, яка тільки загострюватиметься. Ми маємо проговорювати проблему як те, від чого ми хочемо відійти, щоб зрештою стати щасливими. Ми хочемо перестати бути жертвами і стати переможцями. Який може бути рецепт в літературі? Часто у нас є герой, який в кінці твору гине. Ми не хочемо бути такими, як він, жодна молода людина не хоче загинути. Якщо ми працюємо з героєм – він має перемагати. Я хочу, щоб українці хотіли жити і почуватися героями,  а не були героями, які постійно помирають у кінці.

Чільна світлина wallpaper.zone