Новини

5 та 6 липня у київському парку «Феофанія» відбувся черговий етно-фестиваль «Країна мрій», під час якого вже всьоме пройшла літературна «Країна Мрій». Крім традиційного книжкового ярмарку, у якому взяли участь близько 50 видавництв, на гостей очікувала низка цікавих літературних заходів, з яких кожен міг обрати щось собі до смаку.

Продажі

На жаль, ажіотажу навколо торгівельних яток, зокрема й серед тих, що продавали нові книжки, не спостерігалося, незважаючи на більш ніж вдале розташування – центральна алея, майже одразу після входу на територію фестивалю. Втім, те ж саме можна було сказати й про територію усієї Країни мрій – здебільшого гості поводилися, ніби були у цікавому музеї, але не спішили купувати ні книжки, ні інші предмети та сувеніри. Видавці припускають, що свою роль могла зіграти й досить висока плата за вхід (цього року вона становила 100 грн для дорослих і 20 грн – для дітей), адже люди ходять на такі фестивалі цілими родинами, і сплативши за вхід, у родини не залишається вільних коштів на те, аби щось купувати.

Ще одна проблема логістики – непристосованість локації до велелюдного заходу, 5 кілометрів автівок бажаючих фестивалити й заборона авітівок у самому парку. Відтак видавці змушені були прокачати мязи під час транспортування книжок.

Новинки

Головним відкриттям VII літературної «Країни Мрій» стала презентація нового видавництва «Фонтан казок» та двох його дебютних книжок – казкової збірки Олега Чаклуна «Коротунчик» і повісті Івана Андрусяка «Третій сніг». На жаль, сцену «Курінь», на якій відбувалися ці події, було розташовано страшенно незручно, просто між торгівельними наметами, над вузькою пішохідною алеєю, де слухачам було дуже проблематично розміститися. Але це не зіпсувало настрою команді новонародженого видавництва. Обидві презентації проводив сам Андрусяк разом з художницями: Ольгою Пилаєвою, що створювала ілюстрації для «Коротунчика» та Ольгою Кузнєцовою, ілюстраторкою «Третього снігу». Автор «Коротунчика», як справжній Чаклун, волів залишатися невидимим для публіки, втім продемонстрував присутнім справжню магію – матеріалізацію його автографа на щойно ще чистих книжкових сторінках.

«Я дуже щаслива, що працювала над цією книжкою, – поділилася досвідом своєї роботи над «Третім снігом» Ольга Кузнєцова. – Бо талановитий текст завжди надихає, коли читаєш його – образи виникають самі собою, треба тільки встигнути їх намалювати. Найважче для мене було малювати людей. Бо коли так одухотворяєш тварин, люди на їх тлі здаються взагалі якимись нецікавими…»

Серед присутніх знайшлися ті, кому не припав до душі уривок з «Третього снігу», зачитаний Андрусяком. Авторові дорікнули, нібито він вчить дітей «неправильним цінностям», деякі його персонажі розмовляють неприпустимою для дитячої літератури мовою, а сам головний герой – їжачок Петро – ставиться до інших зверхньо і нетолерантно, та й вигляд має якийсь «неповноцінний».

«Вони говорять так, як говорять люди, і чинять так само, – відповів на цей закид Андрусяк.  – Той, хто прочитає цю книжку побачить, що чого-чого, але заклику так говорити і чинити там немає і близько. А щодо художнього прийому «від зворотнього» – так він є, він прописаний жорсткувато, і робив це я абсолютно свідомо. Це книжка для дітей і їхніх притомних батьків, а не для кандидатів педагогічних наук. У нас надто солодкава, надто соплива, надто сюсюкальна дитяча література. У текстах для зовсім малявок такі речі потрібні, але далі з дитиною треба говорити по-людськи».

Ще однією яскравою новинкою у літературному житті стала нова книжка Артема Чапая – гостросоціальний роман «Червона зона». Досвідчений мандрівник, журналіст та письменник, що зовсім недавно побував у зоні АТО в містечку Ізюм,  на власній шкірі відчув, що таке війна і написав про це матеріал для українського Insider «Як я був «терористом». У книжці «Червона зона» Чапай, спираючись на свій досвід журналіста та мандрівника, ділиться з читачем своїм баченням недалекого майбутнього, що є квінтесенцію проблем, характерних для сучасної України. В результаті вийшов гостросюжетний, доволі моторошний роман-застереження.

Поезія

На поціновувачів поетичного слова цьогоріч очікував і поетичний марафон від учасників Літньої літературної школи, і виступи поетів з літоб’єднання Sevama, Черкаського літоб’єднання ім. В. Симоненка, літстудії «Перехрестя». Але справжньою родзинкою став уже брендовий «Вечір іронічної поезії» за участю Артема Полежаки, Олександра Ірванця, братів Капранових, Юрка Космини, Келі Ликеренко. На думку Капранових, вірші – це теж зброя, і тому проведення таких заходів є особливо актуальним під час бойових дій, тим паче що події останніх місяців породили велику кількість іронічної політичної поезії.

Музика

На літературній сцені два дні поспіль виступала епатажна харків’янка, поетеса Касандра Рімскі, яка, за її словами, стоїть чітко посередині між категоріями еліти та мистецтва і не розуміє, чому у нас вони є окремими, навіть протилежними категоріями. Під час фестивалю побачити та почути її можна було на Літературній сцені – 5 липня Касандра виступала з вінницьким фолк-рок гуртом «Очеретяний Кіт», а наступного дня сплелася у тісних творчих обіймах з киянами «ТопОркестра», чий жанр визначається приблизно як  Gypsy-punk-panic-band.

Також до музичної частини літературної «Країни мрій» долучилися Брати Капранови зі своєю новою програмою «Дзен UA» на вірші Сергія Татчина. «Вірші Татчина – самі по собі вже є музикою. І нам залишилося тільки додати до них кілька нот», – так говорять про свої музичні експерименти самі брати. Музичне свято у стилі кобза-реп, а також кобза-блюз, кобза-реґґі, кобза-боса-нова, кобза-рок і кобза-вальс вдалося так, що вночі після закінчення «Країни мрій» Капранови написали у своєму Facebook, що їх порівняли з… Олександром Башлачовим. Чому саме з ним – для нас це залишилося таємницею.

І як же без дитячої версії народної пісні “Путін hello” від Сашка Лірника.

Зустрічі

Під час фестивалю на Літературній сцені відбулися зустрічі з двома абсолютно різними, але дуже яскравими особистостями: Іреною Карпою та Левком Лук’яненком. Всюдисуща Карпа, що останні роки насолоджується своїм досвідом мами і готова поділитися ним з кожним, спілкувалася зі слухачами про екстремальний досвід подорожей з дітьми, важливість чоловічого виховання та активної участі чоловіка у цій нелегкій справі – чи то з боку батька, чи з боку «адекватного вітчима». А Левко Григорович, видатний український дисидент, чий підпис стоїть під Актом про Українську Незалежність, поділився своїм баченням нагальних українських суспільних та культурних проблем, спираючись на екскурс в українську історію. Детальніший конспект цієї зустрічі очікуйте найближчим часом на Читомо.

Слід зауважити, що намет Лук’яненка, у якому можна було поспілкуватися і придбати його книжки, користувався популярністю – багато хто прагнув поговорити чи просто потиснути руку живій українській легенді.

Світлини Олени Павлової, Фонтану казок, Олесі Венгринович, Сашка Лірника