Новини

Напередодні Дня сміху ми попросили людей із української книжкової індустрії поділитися дотепними історіями, що пов’язані із їхньою роботою. Із цієї добірки ви дізнаєтеся, як презентації з пізнішими частуваннями дали натхнення Василю Карп’юку створити власне видавництво, як Олександр Бойченко давав собі раду з найбалакучішою студенткою на курсі Лілією Шутяк та чому у «Нашому Форматі» не дозволяється помирати до Книжкового Арсеналу.

Василь Карп’юк, директор літературної агенції «Discursus»: 

«Колись ми зі співзасновником видавництва Ярославом Голодюком були поетами й учасниками літературної студії в Івано-Франківську. Одного разу вийшла колективна збірка всіх учасників. Це стало підставою, щоб ми їздили районними бібліотеками й презентували цю збірку.

Презентації проходили з більшим чи меншим успіхом, але завжди незмінним було гощення після, де конче мусив бути коньяк. Якось вже так повелося в прикарпатських бібліотеках. Тому ми почали називати себе «коньячними поетами».

Але нових віршів не писали, а натхнення було доволі, тому й придумали в одній із таких поїздок назву для видавництва – «Discursus» (той, хто перебуває в постійному русі від презентації до презентації). А коли вже є назва, то створення видавництва – справа часу. Так і сталося».

Лілія Шутяк, прес-секретар Міжнародної літературної корпорації Meridian Czernowitz:

«Ми в команді Meridian Czernowitz часто жартуємо, а віднедавна –  навіть робимо смішні меми для внутрішнього користування. Генератором доброго настрою є наш президент Святослав Померанцев, якому властиве особливе почуття гумору. Він вміє і насварити, і розмішити. При чому не завжди знаєш, серйозно він щось сказав чи ні.

Але улюблений жарт пов’язаний не зовсім із роботою у Meridian Czernowitz, хоча теж із літературою. Під час навчання в університеті куратором моєї групи був публіцист і перекладач Олександр Бойченко. Він дуже любить розповідати одну історію, яка вже стала мало не легендою.

А звучить вона приблизно так: «Якось ми з відомим молодим поетом перебували на стипендії у Польщі. Під час однієї з посиденьок він мене запитав:
– Слухай, старий, ти ж викладав в університеті. А як дівчата? Вони тебе діставали, га? Що ти тоді робив?
– Я відповідав: «Ліля, закрий рот!».

Ця історія завжди викликає у слухачів море позитивних емоцій, особливо у виконанні Бойченка».

Анна Богородніченко, менеджер із маркетингу видавництва «Наш Формат»: 

Директор у квітковому магазині вибирає квіти головній редакторці. Дівчата з редакції пишуть прохання:

«А нам гвоздики червоні купи. Як на могилки». На це директор відповів: «Поки живіть, я вас після Книжкового Арсеналу поховаю, бо я сам не впораюся».

***

Дівчата випробовують нові знання після прочитання книги «Результативний конфлікт. Незгода – це сила, що працює на вас» Пітера Коулмана та Роберта Ферґюсона у бухгалтерії:

— Нам треба келихи купити, дістали ці пластикові стаканчики.

— Нащо вони вам? Пити на роботі? Келихи ж б’ються! Суцільні витрати, немає грошей!

— Це інвестиції, тімбілдінг…

— Тоді знайдемо. Скільки треба?

***

У пошуках детальнішої інформації про потенційну авторку та книгу:

— Ти впевнена, що вона англійською так пишеться? Бо щось мені тут порноакторок гугл видає.

***

Переписка колег:

—У нас все добре. Ну, окрім того, що ти хворієш.

—Хоч відпочину від вас.

Микола Климчук, головний редактор видавництва «Laurus»:

«Час від часу я збираю прикольні одруківки в коректурах видавництва. Коректорський «Оскар» за минулий рік іде «Очеркам начальной руси» Олексія Толочка:

«…тех самых легендарных «прочих городов», по которым якобы седели князья «под Ольгом сущии»…

Іще кілька, які ледь не пішли в друк: «в зрительном жале воцарилась истерика» замість в «зрительном зале воцарилась истерика», «почнімо від членів одного року, кревних» замість  «почнімо від членів одного роду, кревних» та «я начинаю понимать. Нахожу просвет в окаменевшей тьме и протискиваюсь поближе к стеклу» замість «я начинаю понимать. Нахожу просвет в окаменевшей толпе и протискиваюсь поближе к стеклу».

Але ніщо не зрівняється з одруківкою у колонтитулі Віктора Некрасова: «Из желтой попки» замість «Из желтой папки».

Андрій Орлик, засновник сервісу Book Box: 

«Протягом існування сервісу Book Box у нас траплялось багато і комічного, і трагічного. В будь-якій критичній ситуації наша команда слідує настанові Лесі Українки: “…Щоб не плакать, я сміялась…” Тому дуже часто навіть неймовірні “факапи” в нашій роботі згодом стають об’єктами безперервного реготу й теплих спогадів.

Коли хочу від душі посміятись, то згадую історію, яка мала місце в травні минулого року. Book Box існував лише другий місяць, а тому, ясна річ, моя одна скромна персона уособлювала в собі весь логістичний відділ. І пакував, і вантажив, і займався доставкою. Підготував, як зараз, пам’ятаю 38 боксів. Викликаю вантажне таксі, аби все відвезти на відділення Нової Пошти. Uklon повідомив, що машина буде за 15 хвилин. Вирішив, що буде ефективніше, якщо всі бокси винесу на вулицю до приїзду авто, щоб швидше потім все погрузити. Логічно, правда? Але завжди-завжди треба аналізувати всі-всі ризики, коли приймається будь-яке рішення.

Ось вже зніс на подвір’я 30 боксів, залишився ще один підхід. Спокійно собі підіймаюсь сходами, забираю залишки, копошусь, зачиняю двері й повільно спускаюсь сходами. Відчиняю двері під’їзду. Щось не те. В дворі пусто. Їх немає! Тридцять боксів зникли. Вкрали! Навіщо? Як так швидко? Аааа! Темніє в очах. Напад гніву. Лайливий крик. Скасовую таксі. Видихаю. Підіймаю назад 8 щасливих боксів, що вціліли. Пишу людям, що форс-мажор, і доставка трохи відкладається. Всідаюсь на підлогу і регочу. Голосно так, крізь сльози».