Новини

Матіас Енар. Компас / переклад з французької Ірини Славінської. – Львів: ВСЛ, 2017. – 496 с.

Західні люди не мають жодного чуття Сходу. Чуття Сходу — це ми самі, західні люди (с)

Літературний 2015 рік у Франції розпочався з книжки «Покора» Мішеля Уельбека, перший день продажу якої збігся з терактом у редакції Шарлі Ебдо, а закінчився присудженням Гонкурівської премії роману «Компас» Матіаса Енара. Закономірність чи ні, але ці дві книжки крутяться навколо спільної теми – вони розмірковують про взаємозв’язок Європи і Сходу. І якщо «Покора», яка з’явилася в українському перекладі того ж року, – антиутопія про панування ісламу у Франції, то «Компас», який цьогоріч переклала Ірина Славінська, – роман «у стилі Пруста» про віднайдений Схід.

Про книжку, з якої почався згаданий рік, читайте тут

Сюжет книжки дуже простий: головний герой і оповідач «Компаса» Франц Рітер, сходознавець і дослідник музики, отримує від своєї колеги й кохання всього свого життя Сари наукову статтю. І всю ніч не може заснути, оскільки починає ностальгувати й пригадувати все, що відбувалося в його житті, в центрі якого – сходознавчі студії й Сара.

Насамперед такий формат спогадів, що поміщаються у часові межі від майже півночі і до світанку, – легкий привітальний кивок автора історіям «Тисячі й однієї ночі», а також – «У пошуках утраченого часу» Марселя Пруста.

Стаття, надіслана Сарою, як печиво з Прустового тексту, звільняє потік спогадів, асоціацій і думок героя. І протягом всієї безсонної ночі Франц розповідає нам історію знайомства із Сарою, пригод у різних східних країнах, зустрічей на конференціях, листування тощо. І оскільки перед нами науковець, закоханий у науковицю, у тексті з’являється також безліч культурологічних посилань, які можна прочитувати як притомний і цікавий нон-фікшн. І тема цього нон-фікшну – взаємовплив і зв’язок між культурами Заходу й Сходу.

Про важливі новинки чистого нон-фікшну читайте тут

Манера, в якій написано «Компас», теж цілком прустівська: у романі значно більше сходознавчих роздумів, рефлексій і думок персонажа, ніж фабули. Очевидно, що поганим книжкам премії не дають, тим паче Гонкурівські, але частина критиків іронізує над «Компасом»: мовляв, для того, щоб його герой не страждав від безсоння, йому варто було б прочитати цей роман. Від книжки дійсно віє стилістикою кінця 19 – початку 20 століття, а численні несюжетотворчі роздуми не додають «Компасу» динамічності. Тож, так, це прекрасна книжка, але місцями вона потребує ідеального читача з ідеальним безсонням.

Основна тема роману – ненав’язлива боротьба із закоріненим образом Сходу і його деконструювання.

Схід – це не щось далеке й казкове. Слова про те, що Схід і Захід – це два полюси, є таким самим конструктом, як і те, що чоловіки з Марсу, а жінки – самі знаєте звідки.

Відмінності між Заходом і Сходом – це відмінності історії їхньої культури, а не природи. Не задумуючись на цю тему, можна мимохіть прийняти цю низку стереотипів як належне (що ми, на жаль, переважно й робимо). При цьому ми – не лише жителі Заходу. Орієнтальні стереотипи однаково впливають на обидві сторони, тут все достоту як зі стереотипами гендерними. Ми досі віримо, що світ поділений на «нас» і на «них». Але ми не гомогенні.

Схід починається на заході. Схід вплетений у захід. Як дослідники Сходу Франц і Сара бачать його в усій історії культури Європи. Це «Західно-Східний диван» Гете, «Східні мотиви» Гюго, «Саламбо» й «Спокуса святого Антонія» Флобера, «Тисяча й одна ніч» як модель для Прустових «Пошуків втраченого часу» тощо.

Джерело: photofromtheworld.com

Стосовно самих персонажів – у них можна спробувати роздивитись уособлення Сходу і Заходу. Франц – це Захід. Типовий бюргер, який у дитинстві мріяв стати годинникарем, а вже дорослим переживав, що у подорож до Стамбула його супроводжує мама, забиваючи валізи сина безліччю дуже домашніх речей, як-от пральний порошок чи лопатка для взуття. Після своїх блукань Сходом Франц осідає в Австрії, повертаючись до комфорту, стабільності та європейського спокою. Зрештою, його ледь не назвали Францом Йосифом. А таємнича хвороба, на яку страждає оповідач (і яка нагадує передовсім меланхолію), навіює думку, що він уражений черговими «сутінками Європи», кінцем старого світу й початком нового.

Сара – це Схід. Вічна молодість і мінливість. Любов до всіх збігів і пошук шляхів усіх видатних жінок. Французька єврейка, родичі якої колись жили в Стамбулі. Якщо Франц закорінюється у своїй батьківщині, то вона постійно рухається все далі на схід. Якщо Франц домашній і вразливий, то Сара прагне побачити всі специфічні музеї Відня з фотографіями відрізаних голів і кривавих злочинів. І водночас вона постійно намагається знайти і довести нерозривність західної та східної культур.

Тож весь «Компас» – це перетікання між Сходом і Заходом, Сарою й Францом, художньою літературою й нон-фікшн-вставками, зроблене за принципом перетікання інь і ян.

І перед нами спроба злити цю сконструйовану опозицію в гармонійну єдність. З постійним виринання одного в іншому.

І хоча «Компас» – роман про Схід, а не про любов, його кортить порівняти з «Кохання в часи холери» Габріеля Гарсіа Маркеса чи «Витівками кепського дівчиська» Маріо Варгаса Льйоси, адже це історія почуттів на великій відстані й упродовж усього життя. А оскільки науковці – це завжди трохи монахи, ця історія нагадує ще й про Елоїзу та Абеляра.

Власне, чому це історія кохання, якщо її персонажі між собою не говорять ні про які почуття, не ходять на побачення і навіть не обмінюються любовними записками? За винятком одного епізоду, ці двоє нічим не виказують одне одному своє можливе (у Сари) чи реальне (у Франца) кохання. І тут не можна не згадати Умберто Еко. У «Нотатках на берегах «Імені троянди» він писав про те, що сьогодні неможливо просто сказати одне одному «я тебе кохаю», бо це банальна й затерта фраза, яку проговорювали сто тисяч разів. Але досі можна за допомогою непрямого тексту, цитування і посилань на інші тексти й персонажів сказати одне одному те саме. Так от: з цього погляду «Компас» – це глибокий роман про кохання. Адже коли Франц розповідає, як вони, щойно познайомившись, тримали збірку поезій Фрідріха Рюккерта, як вони обмінювались статтями – хіба це не є таємною мовою кохання? Як і оповідь про пристрасть Бальзака до Евеліни Ганської та інші історії стосунків видатних людей, згадувані в книзі. Усі ці вставки і є тим способом, в який науковці можуть і вміють говорити про свої почуття, не вдаючись до банальностей.

Про що ще писав Умберто Еко, читайте тут

Джерело: starylev.com.ua

А щодо образу компаса у назві, то він цілком прозорий – у головного героя є компас із магазину розіграшів, який показує не на північ, а на схід. Тобто цілком точно визначає напрямок на жінку, якій належить серце Франца (а Сара весь час рухається все далі на схід), і на об’єкт його постійних наукових досліджень і роздумів. Тож це напрямок поетичний, а не буквальний, напрямок не на іншого, а на себе. Адже Схід – це Захід, – встигає нагадати нам Енар. А Захід – це Схід.

• Українським аспірантам і докторантам (із заздрістю)
• Як роман про ідеальне наукове дослідження
• Слухаючи Деде Ефенді та всю іншу згадану в книзі музику

• Якщо ви не подолали навіть першої частини Пруста
• Якщо ви не готові до того, що більша частина роману нагадує фрагменти з науково-популярних статей