Новини

У Музеї книги і друкарства України триває виставка, присвячена 125-літтю Остапа Вишні (Павла Губенка). Назву виставці дала однойменна книга спогадів про видатного гумориста, написана письменником і літературним критиком Юрієм Бурляєм – «Сивий голуб українського гумору».

На виставці представлені автографи та видання творів Остапа Вишні,  ілюстрації до них, періодику (наприклад, журнал «Червоний перець», у якому Губенко свого часу працював і який відомий нам під назвою «Перець»), літературно-критичні дослідження. Ці матеріали – з фондів Музею книги і друкарства та Національної історичної бібліотеки України.

Цікаві експонати з родинного архіву надала улюблена онука Остапа Вишні – Мар’яна Леонідівна Євтушенко. Це, зокрема, унікальні фотографії письменника, серед яких – старовинне сімейне фото Михайла Кіндратовича Губенка, батька Остапа Вишні, та портрет гумориста, який було створено за рік до його смерті, у 1955 році, художником Віктором Адамкевичем.

З рідкісних друкованих видань на виставці можна переглянути альбом Анатоля Петрицького,  у якому вміщена сценографія художника до маловідомої сьогодні п’єси Остапа Вишні «Вій» – своєрідного переспіву Гоголівського твору, у події якого відбуваються на Марсі. Власне з «Вію» Гоголя перекочували тільки імена героїв, у всьому іншому – це самобутній гумор Вишні.

За життя гумориста тільки в Україні вийшло понад 100 збірок його творів. Виходили вишнівські усмішки і в численних перекладах. Шанували і читали його в українській діаспорі.

Виставка триватиме у музеї до 30 грудня.

І – кілька порад класика молодим митцям:

Для літератури, по-моєму, треба перш за все – чесність. Потім уже геній, талант, здібність і інші «атрибути» літератури. Тоді буде література!

І коли за всю мою роботу, за все те тяжке, що пережив я, мені пощастило хоч разочок, хоч на хвильку, на мить розгладити зморшки на чолі народу мого, весело заіскрити сумні його очі, ніякого більше «гонорару» мені не треба…

Я вважаю за українця не того, хто вміє добре співати «Реве та стогне» та садити гопака, і не того, в кого прізвище на «ко», – а того, хто бажає добра українському народові, хто сприяє його матеріальному й духовному розвиткові.

Остап Вишня. Щоденник