Новини

Під час 22-го Форуму видавців у Львові відбувся круглий стіл під назвою «Цензура і пропаганда. Книговидання у часи політичних потрясінь», на якому обговорили різноманітні аспекти цензури й самоцензури серед видавців і розповсюджувачів книжкової продукції, а також позитивні тенденції на українському книжковому ринку, спричинені політичними подіями. Учасниками дискусії стали головний редактор московського видавництва «Corpus» Варвара Горностаєва, директор видавництва «Фоліо» Олександр Красовицький, головний редактор видавництва «Клуб сімейного дозвілля» Світлана Скляр, керівник книжкового напрямку Yakaboo.ua Артем Літвінець. Модерував дискусію Юрій Володарський.

Варвара Горностаєва

«Видавець має право вибирати, що йому друкувати, магазин – що продавати, письменник – про що писати, а ті, хто читають, мають право читати чи не читати»

У Росії з пропагандою все значно жорсткіше, ніж в Україні. У нас є безліч книжок антиукраїнського спрямування, які виставляються на книжкові полиці. Натомість я не можу пригадати протилежної ситуації, коли видавець видав би документальну чи художню книжку не те що проукраїнську, а хоча б достовірну.

В Росії немає цензури, а є така річ, як самоцензура. Вона пронизала всі верстви населення. Наприклад, всі центральні магазини прибрали антифашистський комікс «Маус» перед 9 травня, але продовжували продавати крадькома. При цьому магазини електронних книжок залишили «Мауса».

Що це? Страх директора магазину чи товарознавця, який сам вирішив прибрати книжку. Йому ніхто не наказав згори вилучити книжку з крамниць. Він щось таке чув про свастику і не читав, що написано в законі. Він просто про всяк випадок прибрав все те, що може поставити його в незручне положення.

Так само реагують видавці і ЗМІ. Так реагують всі, у кого немає твердої життєвої позиції. Тема самоцензури – найстрашніша й найнеприємніша серед тем, які в нас є. Держава видала кілька цілком зрозумілих законів (зокрема щодо вікового обмеження літератури). Але ці закони зароджують у свідомості людей страх, який і призводить до подібної самоцензури.

Окрема проблема стосується дитячих видавництв. На навчальних дитячих книжках, які присвячено деяким гострим темам (стосунки з батьками, секс, наркотики, нацизм), автоматично ставиться маркування «більш старшим», хоча книжки розраховано на дітей 10–12 років. І це дійсно велика проблема, оскільки книжка провалюється й не потрапляє до аудиторії, для якої вона призначена.

Через самоцензуру книжка «провалюється»

Мені здається, що людина має бути вільною у висловлюванні своєї позиції. Видавець має право вибирати, що йому друкувати, магазин – що продавати, письменник – про що писати, а ті, хто читають, мають право читати чи не читати. І будь-які заборони, які йдуть від держави – абсолютно неправильні. Людина вільна сама розбиратися зі своєю позицією. Адже пропаганда починається саме з заборони.

Наше видавництво зараз намагається встигнути випустити якомога більше книжок, які допомогли розібратись з певними актуальними питаннями. Нещодавно ми видали «Чорну книгу» Гросмана, яку ніколи раніше не видавали в Росії. Це книжка про ненависть і про те, як ненависть вбиває людей. Ми фокусуємось зараз на речах, які раніше ми сказали б, що видамо їх за пару років. Але зараз у нас немає цієї пари років.

Артем Літвінець

«В Україні самоцензура – це елемент формування культури, оскільки державі зараз явно не до того»

У нас є перелік небажаних для продажів книжок. Зокрема там точно є «Київ капут». Це державний список, який підготувало Міністерство інформації, але нам здається, що він не достатньо широкий.

В Україні самоцензура – це елемент формування культури, оскільки державі зараз явно не до того. Відповідно магазини й видавці мають опускатись до рівня самоцензури й прибирати з полиць те, що вони вважають не відповідним моральним якостям. За час мирного співіснування з Росією до нас вивозили звідти все, що тільки можна було везти. Ніякої чистки не було. Ніхто не звертав увагу на те, як впливає привезена література на те, що відбувається. В результаті ми маємо війну.

В Україні зараз тренд росту україномовної літератури

У період війни торгівля книжками змінилась. Відпали Донбас і Крим, а це практично 9 мільйонів переважно російськомовних людей. Відповідно тиражі україномовних видань моментально зросли. Останні політичні події створюють потребу активних громадян висловлювати свою патріотичну позицію, а разом з тим дізнаватися про певні аспекти історії своєї держави, тому існує попит зокрема на біографії українських політичних фігур. Загалом є тренд росту україномовної літератури, помітно, що ростуть її тиражі і що україномовна тематика стає більш популярною.

Читайте також: Круглий стіл з нагоди (не)смерті українського роману

Динаміка така: 7 років тому у структурі наших продажів україномовна література складала 12%, зараз це 26–27% і є щорічний приріс + 3–4%. Ми очікуємо, що за 5–6 років наш ринок матиме половину україномовної і половину російськомовної літератури.

Важливою є також позиція видавців, оскільки на хвилі цікавості до української тематики і української мови видавництва почали боротись за права й конкурувати з російськомовною літературою.

Наприклад, видавництво «Наш формат» має на меті вибити росіян із ринку бізнес-літератури в Україні методом конкурентної боротьби. І є результати, які свідчать, що це можливо. До того ж україномовні видання значно дешевші як мінімум за рахунок логістичних витрат.

Олександр Красовицький

«Під час війни політична позиція автора може бути перешкодою для публікації його творів»

У нашій країні держава є пасивною з точки зору пропаганди. Надто мало відомо в Європі про те, що відбувається в Україні. Сьогодні у нас видання актуальних книжок – це справа видавництв, а не держави.

Цікава історія вийшла з книжкою кримського письменника Платона Беседіна «Вчитель», видання якого, по-перше, не дозволено до ввезення в Росію, а по-друге, воно не подобається Спілці письменників України, оскільки вони вважають, що ця книжка є сепаратистською. І найбільше не подобається Спілці письменників те, що видавництво «Фоліо» вирішило подати цю книжку премію в Москву. Варто ще додати чудовий факт, про донос, який написала спілка в СБУ, де сказано що я отримав 40 000 доларів з Росії за те, що допоміг видати Беседіна. Я вважаю, що письменники мають писати книжки, а не доноси.

Українські книжки не пропускають через російський кордон

До того ж в демократичному суспільстві кожен має право висловлювати свою точку зору. Якщо комусь не подобається, що ми друкуємо певну книгу, то є ЗМІ і Фейсбук для того, щоб виловлювати свою позицію.

Читайте також про те, як урядовці обіцяють боротися з «апокаліпсисом національного скарбу» 

Під час війни політична позиція автора може бути перешкодою для публікації його творів.

Останніх півроку «Фоліо» нічого не завозить в Росію. Те, що там є зараз з наших книжок – це залишки, які допродаються. Існує проблеми при перевезенні деяких книжок через російський кордон: їх не пропускають. При цьому в Росії немає жодних офіційних документів, які щось забороняють.

Світлана Скляр

«Політична ситуація війни має також позитивні моменти. Криза – це не тільки проблема, а й можливість зробити зміни»

У нашому видавництві самоцензура є, оскільки ми працюємо з масовою аудиторією. Минулого року влітку ми видали збірку фантастики, в якій були як українські, так і російські автори. Коли збірку вже було зверстано, відбулися відомі події, і, оскільки у збірці був Фьодор Бєрєзін, нам довелося її переверстувати, щоб його оповідання не вийшло в цій книзі.

Минулого року ми видали книжку В’ятровича «Історія під грифом секретно» українською мовою і одразу почали готувати цю книжку російською. Ми підготували переклад, порадилась з колегами у Москві, і вони сказали, що цензура в магазинах Росії відбувається на рівні товарознавців. Серед них є своєрідні «таємні агенти»: вони отримують книжки, дивляться на них і повідомляють «куди треба» про ту літературу, яка викликає у них підозру. У випадку з В’ятровичем нам сказали, що з цією книжкою в Росії ми можемо потрапити в ситуацію, коли тираж доведеться вилучати з ринку.

Політична ситуація війни має також позитивні моменти. Криза – це не тільки проблема, а й можливість зробити зміни. Ці зміни полягають у тому, що раніше в Україні було багато російських книжок. Багато знакових творів і сучасних бестселерів було доступно лише російською мовою. Їх не перекладали українською, бо було зрозуміло, що потенційно українською ми можемо продати не більше 2000 примірників, а в таких умовах окупити вартість прав, перекладу, поліграфії неможливо.

Переклади стає дедалі вигідніше продавати українською мовою

Зараз з’явилась можливість видавати знакові твори. Наприклад, з початку минулого року ми продали 25 000 примірників «Квітів для Елджернона» українською мовою. Те саме стосується науково-популярної літератури, яка раніше була виключно російською мовою. Зараз виник попит на такі книжки українською.

Світлини автора, з Facebook-сторінки Yakaboo 

Чільне фото florian.b via Flickr

Нагадаємо, дискусія пройшла під час Форуму видавців #22 у Львові. Читайте наш звіт по спецпроектах Форуму і про його ринкову складову.