uncategorized

Що примушує видавництва знову повертатись до класики, художників – вчергове інтерпретувати добре знайомих Русалок, Потерчат і Мавок та як подолати власні візуальні стереотипи, навіяні багатьма перевиданнями твору? Читомо поспілкувалось з ілюстратором Поліною Дорошенко та автором проекту Анною Копиловою про те, як створювалось нове видання «Лісової пісні».

– Як виник задум видати книгу українського класика в «оновленому» сучасному дизайні?

– Класика – на те і класика, тому що завжди була і буде актуальною. У мистецтві мене завжди цікавить діалог між минулим і сучасним. Сучасних дітей стає важче зацікавити літературою, коли в них так багато альтернатив у більш яскравій обгортці. А ще мені здається, що такі великі книжки просто заслуговують на те, щоб бути надрукованими на якісному папері з крутими ілюстраціями, а не в найдешевшому вигляді з краденими картинками.

– «Лісова пісня» – окремий проект, чи плануєте робити серію? Якщо так, твори яких письменників ви плануєте залучити?

– Я сподіваюсь це буде шкільна серія для учнів 9-11 класів. Кожний новий твір ми плануємо робити з різними молодими художниками. Фантастично красивою має бути поезія шістдесятників, але це все в майбутньому.

– Певно, видавництво буде презентувати книгу на квітневому Книжковому Арсеналі. Оскільки «Лісову пісню» вивчають у школі, чи плануєте робити зустрічі також у школах і чи є ідеї щодо закупівлі кількох примірників шкільними або іншими бібліотеками?

– «Основи» планують робити зустрічі у школах. Бібліотеки не мають, на жаль, коштів, тому на закупівлі від них ми не надіємось. Звісно, сподіваємось на майбутні закупівлі через Міністерство освіти, коли в Україні будуть кращі часи. Нашу «Лісову пісню» повинна мати кожна бібліотека України, сподіваємось, це реально.

– Чи можете, особисто на Вашу думку, назвати представників української класики, уявлення про яких у нашому суспільстві є несправедливо заангажованими чи стереотипними?

– Мені взагалі не подобається радянська модель створення ідолів, у школі у підлітковому віці навіть не хотілось Шевченка читати через це. Шевченко, Франко, Українка, Довженко… вони усі – супергенії, але спекуляція їхньою творчістю може призводити до зворотного ефекту.

– У яких ще проектах від видавництва «Основи» Ви залучені? Бачили новину про «Червону книжечку»? Розкажіть детальніше про це видання.

– Разом з Даною ми вже зробили: Awesome Ukraine (англомовний гід цікавими фактами про Україну), Історія мотоциклетного спорту України (надзвичайно красиве і цікаве видання), Абетку ілюстровану творами з колекції музею Богдана і Варвари Ханенків (для того, щоб діти змалку знайомились з мовою мистецтва). Червона книжечка – це дитячий скорочений варіант офіційної Червоної книги України. Окрім фантастичних малюнків художниці Олени Васик, юний читач знайде список практичних порад, що під силу дитині, по збереженню навколишнього середовища. Презентація теж запланована на Арсеналі.

– Як створювались ілюстрації? Які специфічні засоби чи, може, матеріали Ви використовували?

– Усе почалось з маленьких ескізів та загального бачення макету. Те, що «Лісова пісня» рубрикована – скорегувало структуру. Я, чесно кажучи, не прихильник етапу пророблених ескізів, тому починаю експериментувати зразу в форматі. Коли мене задовольняє перший готовий розворот, застосовую обраний метод на наступні ілюстрації. І, звісно, обожнюю поєднувати техніки.  В такому пошуку радію, коли виходять неочікувані нашарування, те, що неможливо передбачити у продуманому ескізі. Окрім звичних матеріалів – акрилу, італійського олівця та ручок, я використовувала такі техніки як декупаж, колаж, граттаж. Можливо в мене тяга до технік, які закінчуються на «ж»:)

– Що було найскладнішим в ілюструванні «Лісової пісні»?

– До останнього відкладала вирішення образів людей. Їх було важче стилізувати, ніж  мешканців лісу та потойбіччя, бо тримав буквальний опис та, можливо, власні візуальні стереотипи.

– Чому обрали таку наївну стилістику, чи підходить вона до твору?

– Я вважаю, можуть бути різні підходи до вирішення, але вони мають бути виправдані поставленими завданнями. «Лісова пісня» входить до шкільної програми, і я пам’ятаю, як часто шаблонно сприймаються такі твори. Тому шукала більш грайливу та сучасну форму. «Лісова пісня» дуже потужна, самодостатня та знакова, якби завдання стояло зробити її лише для дорослого читача – не впевнена, що я б взагалі підкріплювала її ілюстраціями. Хоча, сподіваюсь, що наш варіант буде до вподоби багатьом.

– Були якісь рамки або умови від видавців щодо оформлення?

– На початку ми зустрілись та вирішили загальні положення, узгодили розміри, формат, дедлайн. З видавництва до мене звернулась після того, як побачили ілюстрації до диплому, тому в якому стилістичному ключі працювати над проектом мені було зрозуміло. Дуже важливо, коли для кожного проекту підбирається правильно команда, в цьому вважаю нам пощастило. Далі була повна довіра,  коли відчуваєш таке ставлення, повністю розумієш рівень особистої відповідальності.

– Можете відзначити ілюстраторів української класики, які вам подобаються?

– Тут, мабуть, я нікого нового не назву з метрів графіки – Г. Нарбут. Якщо із сучасників, то з особливим нетерпінням та цікавістю слідкую за творчістю майстерні «Аґрафка». Зараз в основному звертаю увагу на закордонні тенденції в ілюстрації  Іспанії, Італії та Польші. У нас в Україні непочатий край роботи в цій сфері.

– Чи мали до цього досвід в оформленні й ілюструванні творів української класики?

– Так, це були семестрові роботи під час навчання в НАОМА. Зазвичай за завданням вони обмежувались загальним макетом та максимум вісьмома ілюстраціями. Проте це були цікаві теми і, можливо, я до них ще повернусь, щоб втілити в життя. Зокрема я працювала над такими творами, як: Григір Тютюнник «Три зозулі з поклоном», Леся Українка «Приязнь»,  Павло Тичина (поезія, вибране), українські народні казки «Воронячий цар» та «Вовк та вовчиця».

Роботи Поліни Дорошенко можна переглянути тут.