Казкарка

Наталя Кащак. Вовк під вікном – Маміно, 2017. – 28 с.

Видавництво «Маміно» — порівняно молодий гравець на українському ринку дитячої літератури, який, втім, встиг заявити про себе кількома яскравими проектами. Найновіша книжка цього видавництва — ілюстрована українська народна казка. Але не поспішайте розчаровуватися! Це не черговий «Колобок» із милими малюнками. Казку для видання було вибрано дуже несподівану, а ілюстрації до неї створено концептуальні, та ще й із незвичайною кольоровою гамою.

Казку про вовка видано на картоні, книжка доволі великого формату. На перший погляд може здатися, що це видання для дворічних та трирічних малюків: тексту мало, малюнків багато, видання міцне і здатне випробувати різні способи «читання». Крім того, одна з героїнь книжки — дівчинка, яка вередує і ніяк не заспокоїться (мами малявок сумно зітхнуть із розумінням). А втім, не все так просто.

Казка має досить несподіваний фінал, який виводить текст на рівень цікавих роздумів на тему антропології. Ось сюжет: голодний вовк, який потрапляє в село в пошуках їжі, сподівається отримати на вечерю вередулю, яку баба-нянька сама ж і обіцяє віддати звірові, щоб налякати дівчинку. Втім, коли мала замовкає, баба змінює свої наміри і проганяє вовка, а той розгублено думає: «І чого ото людей за розумах уважають? Вони ж бо кажуть одне, а роблять геть навпаки. Дурні та й годі!»
.

.
Думаю, трирічок можуть не зацікавити складні питання про природу людської поведінки; втім, це не означає, що їх не зацікавить загалом книжка, та ще й із такими яскравими малюнками. Подивитися на людський світ очима звіра, подумати про мотиви дій, потренувати емоційний інтелект — це радше завдання для молодших школярів, чий лексикон, до речі, незайве буде збагатити вжитими в тексті словами «налагодивсь», «заповзялася», «сердега» та іншими.
.

.
Упевнена, що молодшим школярам не менше, ніж трирічкам, цікаво буде «почитати» ілюстрації, виловити з них промовисті деталі, спробувати визначити характер і настрій кожного персонажа.
.

.
Авторка ілюстрацій до казки — молода львівська художниця Наталя Кащак; частина малюнків із книжки була її бакалаврським дипломним проектом.

Ось що сама Наталя розповіла про роботу над книжкою: «Остаточні малюнки створені в форматі цифрової ілюстрації. Проте найцікавішою, як на мене, була ескізна частина роботи: пошук характеру персонажів, створення декоративних елементів і об’єднання всього цього в один гармонійний букет. Тут нічого більш не потрібно, крім простого олівця і зручного альбому для ескізування. (…) У випадку з «Вовком…» користувалася червоним олівцем. Пошук композиції починався теж в олівці та часто змінювався на стадії оцифровування. До слова, образ того ж Вовчика знайшовся не одразу. До того, як народився Вовчик, якого зараз споглядають читачі, були десятки інших вовчиків і вовчищ, малих і великих, різних за формою і характером, тож певний час я жила у такому собі вовчому царстві».
.

.
Мені малюнки у книжці чимось нагадують мультик про свинку Пеппу: яскраві кольори без відтінків і з чіткими межами, двовимірність зображення, експліцитна емоційність, м’який гумор. А втім, кольорова гама «Вовка» геть інакша, ніж у «Пеппі»: в ілюстраціях художниця використала тільки п’ять кольорів (червоний, чорний, білий, сірий і бежевий), домінує червоний і чорний. Незвичне рішення як для дитячої книжки. Художниця пояснила свій вибір так:

«Червоний колір дещо домінує, але саме ним я оперувала, коли хотілося підсилити і позитивні моменти, і моменти напруги. До прикладу, червоний колір на розвороті зі злими собаками — це колір небезпеки, червоний фартух натякає, що вовк голодний, а у місці, коли Устинка заспокоїлась і обняла бабусю, червоний комунікує любов, затишок і теплі почуття. Так за допомогою обраної палітри я намагалася передати різні емоції та настрої самої розповіді».

Читайте також: Ойра, яка теж потребує часу для «самособоюнаповнення»

Як на мене, малюнки у книжці справді «передають» розповідь, ілюструють її: хоча кількісно візуальний ряд значно переважає словесний, та змістовно останній домінує над першим. Малюнки стають ніби графічними зображеннями слів, майже не додаючи нічого до розповіді, мало доповнюючи сюжет власними деталями. У той же час неоднозначність казки контрастує з чіткими малюнками без відтінків.
.

.
Тож попри те, що візуальний ряд міцно прив’язано до словесного на рівні змісту, емоційно вони, здається, потрапляють у різні, паралельні реальності. Перша, текстова, складна, філософська і з гумором, — для дорослих читачів (молодші школярі — це теж дорослі, правда?), а друга, художня, позитивна і яскрава, де можна гратися: вити разом із Вовком і верещати разом з Уляною, — для малюків. Характер вовка художниця створила власний: він у неї не страшний і не загрозливий, навпаки, дуже простодушний.

Це не «вовчисько-сіроманець» із тексту, не «ненажера», а радше «сердега», якого підступно ошукали. Улянка, яка в тексті так налякалася, що навіть припинила тривалу істерику, на малюнку спокійно обіймає бабусю, а зловісні очиська з дупла, що змусили нервуватися білок, перетворюються на зайчика з морквинкою. Лише червоно-чорні акценти не дають повністю розслабитися й потрапити під чари веселих малюнків…
.

.
Отже, «Вовк під вікном» — нетривіальне і сміливе видання. Сміливе ще й тому, що це не перекладений бестселер, який уже завоював любов читачів закордоном, а суто український продукт. Юлія Кузнецова, директор видавництва «Маміно», так пояснила свою позицію:

«Наше видавництво націлене передусім на співпрацю з українськими ілюстраторами. (…) оригінальні проекти лишаються нашим основним вектором. Ми впевнені в талантах українських ілюстраторів, вони мають великий потенціал, і ми раді сприяти його розкриттю. (…) Звісно, створювати книжки «з нуля» складніше й дорожче, ніж купувати права на видання закордонних книжок, але нас ці труднощі не лякають. Інакше українське книговидання ніколи не набере обертів».

Читайте також: Історії з чаюванням, або кожен з нас потребує свого плюшевого ведмедика

«Вовк під вікном» був для нас доволі ризикованим проектом — ілюстрації Наталі все ж доволі незвичні, ми не знали, якої реакції на них чекати. Нам вони припали до душі — та як сприймуть їх діти? Тепер же ми бачимо, що книжка подобається малечі. Діти сприймають її як ігрову (…) Зараз ми готуємо набір для творчості за мотивами книжки — діти зможуть «оживити» персонажів, бавитися з ними, влаштовувати настільний театр».

Що ж, так ризиковані українські проекти вирушають у плавання і здобувають своїх читачів. Побажаймо собі більше таких сміливих проектів і гарних українських книжок!