Читомо > Видане > «Володарка Понтиди» Юрія Косача. Роман без історії

Видане

«Володарка Понтиди» Юрія Косача. Роман без історії

10.02.2016 0 Автор:

Косач Юрій. Володарка Понтиди. – К.: А-Ба-Ба-Га-Ла-Ма-Га, 2015. – 528 с.

…історія вчить нас, що її не існує.

Умберто Еко

Що ми можемо сказати про Юрія Косача, коли беремо до рук його книжку? В кращому випадку в когось виникнуть асоціації з МУРом та еміграцією, дехто вкаже на промовисте прізвище, інші згадають співпрацю із радянськими спецслужбами. Проте мусимо гірко констатувати, що повноцінного знайомства читачів із Юрієм Косачем досі не відбулось.

Косач_Юрій.2Так сталось, що направду талановитий письменник, якому пророкували блискуче літературне майбутнє, лишився на маргінесах української літератури. Так, час від часу з’являються видання його творів, як-от мало примітне зібрання творів у 3-х книгах у м’якій обкладинці (2010) або ж «Володарка Понтиди. Роман мого прадіда» (2013), але як часто ви бачите їх на прилавках книгарень? Для Косачевої реабілітації та популяризації долучилась низка таких дослідників, як Юрій Шевельов (Шерех), Ростислав Радишевський, Марко Роберт Стех та інші.

Віра Агеєва упорядкувала кілька книг, які звертають увагу як на постать письменника, так і на його творчий доробок («Проза як життя інших: Юрій Косач: тексти, інтерпретації, коментарі», «Запрошення на Цитеру. Белетризовані біографії»). Проте цього недостатньо навіть на фаховому рівні, не кажучи про те, щоб донести Косача до більш широкого кола читання.

Ледь не кожна «ознайомча» стаття про письменника починається тим, що автор є племінником Лесі Українки. І таке означення  має двоякий характер, адже, з одного боку, це свідчить про тяглість сімейної інтелектуальної традиції. Та, з іншого боку, ми розуміємо, що цей ярлик тяжіє як над самим автором, так і над нашим сприйняттям його особистості та творчості. Ми або завищуємо горизонт очікувань, або вибудовуємо низку упереджень.

Ще один незручний факт про нього – його співпраця із радянськими спецслужбами в 50-х роках. Власне, це й стало тією стіною, яка відгородила нас від автора. Проте варто пам’ятати, що за цим життєвим фактом стоїть втеча із СРСР, роки еміграції, нелегке життя, яке й призвело до зламу стосунків і з діаспорою, і з патріотами, і з читачами, і з критиками. Проте цей поступ владній машині не покращив його становища, а навіть навпаки.

Літературознавиця Віра Агеєва про «не ті» канони

 

Наприклад, «Володарка Понтиди. Роман мого прадіда» був написаний і виданий 1987 року в Америці. Проте до України роман дійшов в нещадно скороченому варіанті. Київське видання урізалось майже на 80%, і це було смертельним вироком для роману – в нього не лишилось шансу бути прочитаним українським читачем.

На щастя, часи змінюються, і тепер у нас немає перешкод, щоб його прочитати. А на те, щоб прочитати, є щонайменше п’ять причин. По-перше, жанр – перед нами авантюрний роман-щоденник. По-друге, широта тематики, яка апелює до історизму, але уникає достовірності, акцентуючись на питаннях еміграції, національної та самоідентичності тощо. По-третє, смак мови, її різномаїття та філігранність у володінні нею.

По-четверте, історична, міфологічна та літературна інтертекстуальність літературною традицією. По-п’яте, європейськість у будь-якому значенні цього слова.

В основу роману закладена одна із загадок світової історії, міф, легенда, яка приваблювала багатьох художників.

Мова йде про княжну Тараканову (Дараган) – нібито пряму спадкоємицю трону, дочку імператриці Єлизавети Петрівни та Олексія Розумовського, постать дотепер не до кінця розгадану. Історія ведеться від імені Юрія Рославця, який є направду непересічним, нетиповим героєм для української літератури. Він походить зі стародавнього козацького роду, вчиться в Європі, а другом його сім’ї є сам Кирило Розумовський і вчиться в Європі.

У Парижі він знайомиться із дамою з Азова, претенденткою на місце Катерини ІІ, яка водночас шукає підтримки і веде розкішне життя, наповнене інтригами та авантюрами. Відтак і починаються скитання головного героя, який в пошуках прихильності прямує за княжною, подорожує культурними столицями Європи і потрапляє в авантюрний вир. Власне, такий сюжет окреслює роман як історично-пригодницьку річ. Але, говорячи про «Володарку Понтиди», хочеться відкинути цю оголену очевидність і покружляти навколо інших акцентів.

Vol

Роман про подолання кордонів

Комплекс подолання кордонів в українській літературі – чи не один із провідних. І попри стійке переконання, що світ нашої літератури законсервований в сільській хаті, – важливо охоплювати все її просторове різноманіття. Так, реалізм дуже обережно ставився до міста, побоюючись його та демонізуючи. Але ж Марко Вовчок, як відомо, не засиджувалась у вишневому садочку, а таки була досить відомою постаттю в паризьких богемних колах.

Барокова література репрезентує ходіння та культуру мандрівних дяків, яка створювались аж ніяк не під впливом замкненого простору. Саме тому поетика дороги для українців є цілком органічною.

Власне, радянський та пострадянський період поставив питання руба щодо перетину кордонів – як зовнішніх, так і внутрішніх.

Герої сучасної української літератури чого тільки не робили, щоб позбутися пут замкненого простору – і на заробітки вирушали, і батьків шукали, і тунелі рили. І достеменно невідомі мотиви і бажання героїв – чи то знайти себе, чи то втратити. Вихід Юрія Рославця за межі батьківського краю – це початок шляху індивідуального та національного самопізнання. Герой цілком чітко розуміє себе українцем, приміряючи на себе образ світського денді.

І які б розкішні шати він би на себе не вдягав – Рославець завжди констатуватиме власну провінційність, але говоритиме про це без ноток жалю чи сорому:

«… мене у Венеції, незважаючи на мій заможний вигляд і на брязкотіння цехінів у моїй калитці, вважали провінціалом».

Момент національної ідентифікації важливий не лише для головного героя, а й для самої княжни Дараган, оскільки по факту вона має українське коріння і мислить себе не лише російською імператоркою, а й владаркою цілої легендарної Понтиди.

Окрім того, автор повсякчас стикатиме нас із представниками інших народів, які чітко себе заявлятимуть, наприклад, із білорусом Тадеушем Костюшком. Та попри всю оптимістичність задуму, ми не можемо точно сказати, чи  треба було Рославцю виїздити за межі України, щоби усвідомити себе українцем, щоб знайти і остаточнити свою самобутність.

Насправді, Парижем і зустріччю із фатальною княжною розпочинається історія несамовитого скитання та самозагублення. Відтак він остаточно затверджується як антигерой.

Рославець не є ініціатором, який не веде читача за собою. Він є комахою, що летить на світло, летить за вітром і змушує читача бути свідком цього.

«Я знайду її, щоб дати їй до рук корону, якої досі ніхто не міг дістати для неї – ні граф Лімбурґ-Стирум, ні маркіз Рошфор де Вількур, ні барон Шенк».

Про карнавал химер

Оформлення нового видання «Володарки Понтиди» прямо говорить про маскарадність подій, що відбуваються в романі. Маска тут є провідним образом та метафорою, яка виступає як в ролі втіленого предмета, так і в ролі потужного символу. Важливо, що великий шмат фабули розвивається у Венеції, де маска є неодмінним атрибутом туалету, а прихована відкритість стає головною ознакою життя.

У «Володарці Понтиди» багато, занадто багато побіжних героїв, історичних осіб та імен. Вони то виринають, то зникають, то знову з’являються, змушуючи нас то забувати їх, то заново із ними знайомитись.

Дама з Азова постійно змінює місця перебування, імена, титули. І, попри свою історичну конкретику, ця героїня викликає сумнів щодо своєї фізичної втіленості. І повсякчас здається, що Юрій Рославець – Агасфер, що ловить дим голими руками, освідчується йому в коханні, клянеться у вірності і витрачає себе до останку. Відтак історичні постаті – це кольорові скельця калейдоскопу, барвисті картинки, примари й привиди, що існують поза часом, витворюючи власний міфологічний простір.

Група «Ланка»: геніальні тексти під свистом куль і між арештами

Роман про міф

Коли ми говоримо про ефемерність персонажів – категорія історизму сама по собі відходить на другий план.

У своєму романі Юрій Косач не намагається викрити особу княжни Тараканової, виправдати чи засудити її. Та й тут і не йдеться про фактологічну достовірність, оскільки центром оповіді стає міф. Легендарною є описувана епоха, історія княжни, її царювання, її почету. До історизму нас повертають хіба епіграфи, використані на початку кожного розділу, що цитують таких діячів XVII-XVIII  століть як Руссо, Ларошфуко, Катерина ІІ, Сковорода, Орновський тощо.

В усьому іншому автор керується широкою міфологічною традицією, граючись культурними кодами та алюзіями, починаючи від самої назви твору.

Княжна Тараканова – це міфічна володарка міфічного краю, окутана легендарними образами, яку намагається зловити головний герой:

«Я вибрав непевну долю шукача зірок, розметаних по битому шляху, мандрівника наосліп, сновиди який кинувся стрімголов у цей підступний, лукавий світ; пустився як той аргонавт за казковим золотим руном».

Повсякчас автор поєднує своїх героїв із античною традицією, до прикладу, двоє сестер, що зустрічає Рославець, порівнює із Доротеєю та Лореляй. Також тут набувають голосу класичні літературні герої:

«… і в тихий шепіт хвиль Рейну впліталися і наші визнання вірності аж до смерть, як у цьому клявся молодий Вертер, злеліяний веймарським радником».

І якщо розгорнути все мовне та образне убранство – можна розгледіти головну героїню, яка і є головним рушієм сюжетної динаміки. Про долю у «Володарці Понтиди» згадують так само часто, як і про княжну Дараган.

Юрій Косач – майстер історичної прози, проте «Володарка Понтиди» – це міфологізована історія про дрейф та пошуки. Це роман, що написала людина, яка не вкорінювалась довго на одному місці, його  писав емігрант, скиталець про емігранта і скитальця. І, власне, це один із тих прикладів загубленого скарбу, який лежить на поверхні і чекає, поки на нього звернуть увагу.

napys11

  • Ґікам з міфології;
  • Якщо любите європейський модерн;
  • Шукачам пригодницького роману;
  • Коли хочете довготривалого читання.

napys21

  • Історикам;
  • Любителям малих форм;
  • Якщо судок із обідом займає весь простір в сумці;
  • Якщо боїтесь незрозумілих слів.
Поделиться в facebook'е Поделиться вконтакте Поделиться в twitter'е

Щоб залишити свій коментар, будь ласка, увійдіть через аккаунт Vkontakte чи Facebook

*

code

Соцмережi
artarsenal bookforum publish messe