uncategorized

Остін Джейн, Ґрем-Сміт Сет. Гордість і упередження і зомбі / Джейн Остін, Сет Ґрем-Сміт ; перекладали з англійської Роксоляна Свято, Ярослава Стріха. – К. : Основи, 2016. – 296 с.

Magic people, voodoo people.
The voodoo, who-do-what-you-don’t-dare-do people.

(The Prodigy)

Постмодерн невпинно рухається, деконструює, перекроює та зшиває до купи різні клаптики, створюючи нові форми й фасони. Одним із зразків таких метаморфоз є мешап, який прийшов у літературу із музики. Ідея цього явища полягає в комбінуванні двох або більше композицій. Роман «Гордість і упередження і зомбі» Сета Ґрем-Сміта вийшов 2009-го року і дав поштовх до розвитку нового жанру, який захопив і спантеличив широке коло  авторів і читачів. А сьогодні українські читачі можуть задуматись над тим, чи потрібні їм зомбі у класичній літературі завдяки виходу українського перекладу Ґрем-Сміта.

Скільки би ми не дискутували на тему високого і низького мистецтва – це, швидше, призведе до махання кулаками, аніж до конструктивних висновків. Бо в епоху, в якій змішались коні, люди і мистецькі жанри ми не можемо бути впевненими в стабільності таких понять, як «елітарне» та «масове», що в процесі розвитку мистецтва то відокремлювались, то знову зливались в одно.

Мистецтво змішування

Мешап-література – це ще один яскравий приклад поєднання високого та низького мистецтв. Сучасний автор обирає класичний художній текст або історичний сюжет і поєднує його із елементами популярної культури. Тло і декорації зазнають певних модифікацій – стають більш похмурими, технологізованими; герої можуть змінювати антропологічні ознаки, поставати в образі міфологічної істоти, постлюдини тощо; першоджерело може зазнавати стильових змін та рерайту.

Він не вносить радикальних змін до канонічної фабули, але підважує її недоторканність, відкриває інакший вимір.

«Гордість і упередження і зомбі» Сета Ґрем-Сміта (2009) став першим відомим зразком цього процесу. Спочатку роман охрестили пародією та літературним гібридом, та пізніше Кароліна Келлогг, відомий книжковий блогер «The LA Times», описала роботу як мешап-роман. Ця назва й закріпилась за творами такого штибу. «Авраам Лінкольн: Мисливець на вампірів» Сета Ґрем-Сміта (2010), «Андроїд Кареніна» Бена Вінтерза (2010), серія «Зоряні війни Вільяма Шекспіра» Яна Дошера (2015) – це лише невелика частина всесвіту перевтіленої класичної літератури.

Звісно, ці всі твори не претендують на заміну традиційного тексту. Проте завдяки своїй популярності, яка зростає із кожною екранізацією,  мешап-література  актуалізує класику і розширює коло її читачів.

Гордість і упередженість до зомбі

Якщо більшість міфічних та демонологічних істот, поширених у популярній культурі, так чи інакше є зрозумілими, то зомбі посідає маргінальну позицію. Наприклад, поруч із вампіром цей персонаж програє в усіх планах. Але зомбі – це щось більше, аніж потвора, яка прагне поїдати людський мозок.

Світлина janeaustensworld.files.wordpress.com

Зомбі як повноцінний і сформований літературний тип яскраво репрезентований в мешап-літературі.

Сюжет «Гордості і упередженні і зомбі» Сета Ґрем-Сміта є водночас і класичним, і трансформованим. Себто в канву класичного твору були додані елементи масової культури, а саме – цілий зомбі-вертеп.

Головні конфлікти і сюжетні ходи збережені, але вони інтерпретуються під несподіваним кутом. Англія потерпає від загадкової хвороби моровиці, що за кілька місяців перетворює людину на зомбі, головною метою якого стає полювання за мізками і нічого більше. Заразитись цією хворобою можна під час нападу від укусу іншого нечестивця. Щоб протистояти цілим арміям ходячих мерців містер Беннет відправляє своїх дочок на Схід, аби вони навчились бойовим мистецтвам. Проте для матері, місіс Беннет, головним лишається їх одруження, яке виведе родину із скрутного становища.

Відтак конфлікт патріархальної та нової жінки ще більше загострюється. Підкреслена та перебільшена войовничість і відвага головних характерів ще більше зміцнюється, а проблематика розширює інтерпретаційне коло.

Зомбі як ідеологія

Походження зомбі пов’язане із магічно-ритуальним дискурсом, а отже, стає невід’ємною частиною етнографії та антропології. І до того, як вибухнути в масовій культурі, зомбі були частиною вуду-міфології західних індійських народів Гаїті. Практика їх створення передбачала ритуал, під час якого маг воскрешав мертву людину та перетворював її на раба. В цьому полягає потужна символічність образу безвольного тіла без душі, що підкорюється магу.

Метафора зомбі як рабства пронизує такі явища як работоргівля, колоніальна імперія та магічний ритуал, який позбавляє людину індивідуальності. Для «Гордості і упередження і зомбі» постколоніальна інтерпретація тлумачить образ живих мерців як нагадування про Англію-колонізатора, який значно вплинув на культуру колонізованих національностей.

У мистецькій інтерпретації зомбі«перестрибнули» із міфології одразу в кінематограф, оминувши літературність. Але варто згадати готичну традицію, яка закріпила і поширила теми потойбічного і мертвотного.

Важливо, що жахні створіння були введені в готичну літературу не лише для романтизації художньої дійсності і створення двосвітнього простору. З історичної, а відтак із ідеологічної точок зору ці образи варто розглядати як залишки, пережитки минулих поколінь, старого часу.

Дискурс мертвотного протистоїть цивілізації та прогресу, нависає над ними примарою старих ідеологій, які водночас зачаровують і відштовхують. Готичні привиди або монстри – це відгомін минулого, це видива старих уявлень, які нагадують про себе, сходячи із картин або опроявлюючись в дзеркалах.

Світлина novelpathways.org 

У сучасному кінематографі й літературі зомбі стає тим героєм, який можна трактувати по-різному, застосовуючи той чи інший набір критичних інструментів. Зомбі вже не відчитується так само, як за часів готичного мистецтва. Цей образ може приховувати низку соціальних або психологічних сенсів уявних моделей західних країн.

Образ зомбі тлумачиться як своєрідне дзеркало класизму. Традиційно вампір протиставиться зомбі так само, як аристократ протиставиться бідняку. В романі Ґрем-Сміта зомбі протистоїть людині середнього або вищого класу. Агресивність, жага крові, відсутність мислення, перебування на межі життя та смерті – це той образ бідної людини, що живе в уяві ситих і забезпечених. Це ті істоти, стогін яких пронизує простір роману, які заважають героям вільно пересуватись між селищами, які вриваються на бал і псують його:

«Досередини вдерлися нечестиві. Пересувались вони незграбно, але стрімко, в поховальній одежі, в кого більш, а в кого – менш нужденній (…) Кількох гостей, яким не ощастило стояти надто близько до вікон, схопили й тут-таки спожили».

Відтак зомбі – це істота, породжена рабством, гнобленням і капіталістичною гегемонією. Це істота, яка в романі опроявлює колективні несвідомі страхи і табу.

До гендерної критики читача наштовхує додаток до книги у формі «запитаннь для позакласного обговорення»:

«Частина дослідників вважає, що зомбі – це метафора шлюбу, нескінченного прокляття, яке вижирає мізки і все ніяк не помре. Чи згодні ви з цією інтерпретацією? (…)». 

Для чого потрібна «Гордість і упередження і зомбі»?

1) Свіже перепрочитанння звертає увагу сучасного читача на класику. Відтак людина, яка навряд читатиме «Гордість і упереджння», може взятись за альтернативний текст і заповнити лакуну у знанні канонічних сюжетів.

2) Досвід мешапу намагається скинути тягар консерватизму та традиціоналізму, що нависає над класичними творами.

3) Співавтор мешап-літератури показує нам багатовимірність, багатошаровість художнього світу.

4) Постмодерний дискурс може розгортати низку інтерпретацій, на противагу усталеним хрестоматійним прочитанням.

Попри низку упереджень, важливо розуміти, що зомбі це не завжди «жах заради жаху» або «хворобливі веселощі». Це можливість спостерігати за живою смертю на безпечній відстані, подивитись на звичні речі під незвичним кутом. Це шанс до творення цілої низки висновків, які б за звичних обставин ніколи б не виникли.

• Експериментаторам;
• Алхімікам;
• Дітям тілом або душею;
• Фанам бойовиків, трилерів і трешу;
• Якщо романи Остін – це не ваше, але класику треба знати.

• Вікторіанським паннам;
• Адептам патріархату;
• Консерваторам;
• Гидливим людям;
• Читачам класики, для яких Олекса Стороженко – це вже занадто.