uncategorized

Вперше цю книжку я побачила в одній букіністичній крамниці в Німеччині. Це було видання з дев’яностих і в ньому містилася лише одна оповідка – про гномів Ґну. Моє незнання німецької тут стало приводом для експерименту – прочитати історію, послуговуючись лише візуальним рядом, абстрактними композиціями, що символічно розкривали суть оповіді.

Пізніше дізналася, що в Італії ця книжка вийшла друком ще в 1966 році, тобто на ній виховувалося вже не одне покоління дітей. І от в цьому році книжка Умберто Еко та Евдженіо Кармі нарешті з’явилася в перекладі українською. Тепер маю можливість наново прочитати вже всі три історії, по-новому відкривши для себе зміст ілюстрацій.

Важливо, що автор та художник в цьому виданні виступають співавторами і вдвох створюють книжку, яка є «відкритою», тобто альтернативою «закритим» книжкам-картинкам, що вони становили більшість на тогочасному книжковому ринку дитячих книжок в Італії.

Згідно з теорією Еко є два типи текстів: «відкриті», що дозволяють численність інтерпретацій, на відміну від «закритих», які трактуються однозначно і не вимагають від читача жодної інтерпретації, дають заздалегідь лише одну готову відповідь і унеможливлюють розвиток уяви, а відтак і пригноблюють здатність мислити.

Здається, що сучасний український книжковий ринок також не пропонує альтернативи для тих, хто не вважає мислення дитини такою собі tabula rasa, адже аматорські ілюстрації в більшості наших видань демонструють недовіру до творчої фантазії дитини. Часто, коли чую від когось фразу про те, що дитина може чогось не зрозуміти в творі мистецтва, згадую історію художника Валерія Алфеевського:

«Одного разу Маршак, якому я приніс показати свої ілюстрації до його книги «Дванадцять місяців», показав мені картину Константина Коровіна «Нічний Париж», що висіла на стіні. Розповів як один дорослий запитав про цей пейзаж: «Що це в тебе, Самуїл, висить, нічого не зрозуміло». «Я, – каже Маршак, –покликав свого п’ятирічного онука і запитав у нього: – Ти розумієш, що тут намальовано? – А що тут розуміти, відповів хлопчик. – Ніч, дощ та електрика».

Книжці Умберто Еко та Евдженіо Кармі притаманна паралельна візуальна та текстова нарація, із певними символами, так що дитина вчиться розпізнавати зв’язки між значенням образів та значенням слів. І це може стати цікавим дослідженням для батьків – прослідкувати, коли і як їхня дитина починає асоціювати об’єкти зі словами, які називають ці об’єкти.

«Три оповідки» мають багато чого і для дорослого сучасного читача, який практикує divergent thinking або цінує цікаві художні образи.

Щодо самого тексту, то він написаний з гумором й оптимізмом, не без долі абсурду, що виглядає привабливо з огляду на серйозність тем, над якими пропонує порозмірковувати автор.

На презентації книжки у Львові перекладачка Мар’яна Прокопович розповіла, що раніше ніколи не перекладала дитячу літературу, тому для неї це виявився цікавий досвід.

Читайте також:

Умберто Еко та Жан-Клод Кар’єр: «Не сподівайтеся позбутися книг!»

«Впізнаю свого автора, це не є кабінетний вчений. Умберто Еко вибирає не якісь уявні теми, а те, що цікавить всіх», – запевнила пані Прокопович.

Тож не може не тішити те, що тепер Умберто Еко має шанс зацікавити й українського читача.

Лінк на фрагмент книжки на issuu. 

Книга вийшла у видавництві “Лаурус”.