uncategorized

Кен Робінсон. Школа майбутнього. Революція у вашій школі, що назавжди змінить освіту. – Львів: Літопис, 2016. – 258 с.

Цьогорічні шкільні реформи настільки захопили своїми обговореннями та відкритістю, що книжка-новинка Кена Робінсона і Лу Ароніки «Школа майбутнього» вельми вписується в цю важливу низку змін. Однак звична традиційна школа з кількома модифікаціями не зможе змінити цілу систему. Які фактори, на думку авторів, можуть спричинити якісне перетворення школи з контингентом бідних, іноді різнорасових дітей, якими внутрішніми принципами повинен керуватися директор та яке істинне покликання вчителів у сучасному класі, йтиметься нижче.

Нині Україна заговорила про популярного ТЕД-доповідача з понад 40 мільйонами онлайн-переглядів та персональними підписниками у Твіттері кількістю в 250,000. Ще задовго до тедівських промов освітній реформатор сер Кен Робінсон зустрічався з урядовцями вищого та місцевих рангів, керівниками шкільних систем, щоб обговорити очікувані реформи сучасної школи. Реформи, які б якісніше служили більшій кількості учнів, забезпечували творчий підхід, пізнання, різноманітність навичок, а також можливість жити повноцінним життям. Реформи переходу від індустріальної системи освіти до революційної персоналізованої системи цілісного навчання.

Результати кооперації освіти з корпоративним бізнесом, співпраці дітей в малих групах, поєдання міждисциплінарних наук спонукають дітей тривалий час залишатися за робочим місцем (обовязково не за партою), породжують прохання зостатися в групі продовженого дня (допоки сам вчитель може залишитися), повертають учнів до шкільного приміщення на канікулах (за власним бажанням). Сер Кен проговорює нові ролі вчителів як наставників, директорів як тих, хто забезпечує клімат школи, і батьків, які повинні бути включені в шкільний процес.

Робінсон проговорює ряд сучасних тенденцій: регресивну цінність диплому коледжу і зростання вартості найпростішого заробітку; роздвоєна академічна й професійна система навчання сприяє зростанню нерівності доходів та великому відтоку учнів із середньої школи, а ті, хто залишається в ній – знуджуються.

Одним із способів вирішення цих проблем, за словами Робінсона та Ароніки, є зрушення освітньої системи із виробничої практики до іншого аналогу біологічної системи. Наша поточна модель має пірамідальну структуру, в якій лише деякі учні – ті, хто найуспішніше вживається – проходять увесь шлях здобуття освіти, щоб досягти найвищих ступенів. Для того, щоб йти в ногу з мінливими економічними вимогами і виховувати мудрих громадян, школи повинні обслуговувати цілісного учня (а не тільки учня-читача, письменника, або математика), визнати взаємозалежність між студентами та їхніми спільнотами, дати їм можливість відстоювати свої інтереси в автентичній, самостійній, ігровій формі. Це дозволило б краще реалізовувати економічні, культурні, соціальні та особисті цілі освіти.

Робінсон безапеляційно викриває чинну американську систему тестування, спираючись при цьому на політичні причини. Останні президенти Америки щораз проголошували нові освітні закони й проекти. Як наслідок, кожен з них завбачливо «домагався» статистичних підсумкових звітів,  примушуючи до стандартизованих показників якості. Втрата уваги, змішана з виснаженням через марудну та абсурдну підготовку до тестування, спричинили лише неминуче зникнення інтересу пізнавати навколишній світ. А пізнання для дітей є головним, проголошують автори.

«Візьмімо, до прикладу, Каліфорнію. Там так багато дітей навчаються вдома, що заради самозахисту кожен шкільний округ у Каліфорнії розробив програму самостійного – себто домашнього – навчання. В кожному окрузі державні школи пропонують програму для домашнього навчання. Ось так альтернативна освіта впливає на систему» (ст. 150).

Кен Робінсон

Чи не найгрунтовніше і найпредметніше автори спираються на досвід альтернативних та експериментальних шкіл. Вони описують бум популярності домашньої освіти в штаті Каліфорнія, зацікавлення працями радянського психолога першої третини ХХ століття Лева Виготського та італійки Марії Мотессорі, якісно кращою освітньою системою Фінляндії. «Ні» нерівності, «ні» стандартизації оцінювання, але «так» стандартизації як фактору. До прикладу, стандартизація підготовки вчителів у фінляндській шкільній парадигмі є головною складовою.

Сер Кен Робінсон має багато прихильників, які аплодують його діагнозу недугам освіти, але його слова також піддаються нищівній критиці через розпливчастість. Учений-когнітивіст Ден Віллінгхем (Dan Willingham) поставив під сумнів підхід Робінсона, висловившись так: «Інша моя проблема з відео полягає в тому, що деякі деталі є неточними. Викривлення деталей додає мені непевності, що Робінсон робить великі речі правильно; і нездатність визнати попередні спроби зміни парадигми не переконує в правильності його бачення». Освітянський блогер з Великобританії, викладач, автор і експерт з питань досліджень у галузі освіти Том Беннетт (Том Bennett) також кидає виклик ідеям сера Кена: «Мене втомлюють висловлювання того, хто ніколи не був учителем, до прикладу, чим є навчання в класі, або як навчати дітей. Слухати не-вчителя зі ступенем доктора філософії в галузі освіти – це те саме, що слухати повчання незайманих людей, як займатися сексом».

Структура книжки наскрізно продумана. Зважаючи на те, що це сьоме видання автора і не перша його промова на конференціях ТЕД, книжка наповнена неймовірним новим досвідом шкіл від східного до західного узбережжя Америки, якісними показниками креативних ініціатив вчителів, списком порад для створення атмосфери творчості та потенціалу. Зазначу, що видавець англомовного видання великою мірою постарався, аби книжка дісталася якомога більшої кількості читачів, опублікувавши її в паперовому, аудіо- та електронному кіндл-форматах.

Книжка в перекладі українською вийшла друком напередодні Форуму видавців і вже встигла потрапити до топ-23 Книжкової премії. Автор сер Кен Робінсон долучився до презентації зі своїм виступом.

А вам пропонуємо принести книжку до класних кімнат – поділитися ідеями з дітьми, обговорити з колегами, запропонувати новий вибір батькам та вашим керівникам, і сміливо поринати у вир педагогічних експериментів.

• тим, хто задумується над домашньою освітою;
• вчителям поміж писанням конспектів уроків;
• тим, хто хоче побачити майбутнє й повірити, що зміни можливі;
• на батьківських зборах.

• дітям до трьох років;
• ненависникам технологічного розвитку;
• тим, хто не терпить ризику та авантюр;
• тим, хто не розуміє, чому зміни – це добре.