Читомо > Видане > Любов, листи, філософія…

Видане

Любов, листи, філософія…

18.11.2009 2 Автор:

Ґордер Юстейн. Vita brevis: Лист Флорії Емілії до Аврелія Авґустина. – Львів: Літопис, 2009. – 168 с. – ISBN 978-966-7007-82-9.

Пам’ятаю, як на одній філософській конференції (одній із небагатьох, на якій я не заснув) викладач вступив у дискусію зі студенткою-доповідачем. Предметом суперечки була проблематика, а точніше саме існування листів Елоїзи до Абеляра. Знаменита пам’ятка світової культури, точніше людського життя і справжньої любові, якщо такі можуть існувати, тоді стала серед гострого питання про розділені стосунки чоловіка і жінки, які хилили до феміністики. Викладач змагався за те, що жодна жінка своєму чоловікові мистецької присвяти не створила. Студентка відбивалася, наводячи приклад бідолашних Елоїзи й Абеляра. Так, любов їм коштувала в чомусь людської свободи, у чомусь вільного висловлення власних суджень, у чомусь просто нормального життя. Натомість все вилилося у листи двох просвітлених душ.

Такого характеру є і книга Юстейна Ґордера «Vita brevis. Лист Флорії Емілії до Аврелія Авґустина», що побачила світ цього року у львівському видавництві «Літопис». У цьому тексті є все, щоб провести паралелі між листами Елоїзи до Абеляра та одним великим листом-трактатом коханої жінки Августина Блаженного, знаменитого середньовічного філософа й богослова. Знову між людьми стає схоластика, знову відкрита любов, знову проблема роз’єднаності споріднених душ.

Історія тексту «Vita brevis» така: відомий норвезький письменник Юстейн Ґордер, перебуваючи в Аргентині у середині 1990-х років, придбав в антикварній крамниці один цікавий рукопис, датований кінцем ХVI століття. Це був список «Codex Floriae», тобто копія того самого листа, яку письменник вивчив (примітки до загального тексту є дуже ґрунтовними й вичерпними), переклав із латини й літературно оформив. Робота його була серйозною і цікавою.

Усі колізії в книзі розгортаються на одному текстовому полотні. Оповідачем, адже це чітко адресований лист, є кохана жінка Аврелія Августина – Флорія Емілія, душа якої розривається між життєвими реаліями та власними почуттями. По суті кажучи, вона не оповідач. Так складаються обставини, що її думки і почуття стають для нас доступними, причому ми не думаємо про конфіденційність переписки. Треба сказати, що попри всі літературні й мисленнєві сторони тексту, у його центрі – жіноче серце, яке прагне любити, і це є найголовнішим.

Проблемою жінки стає розділеність зі своїм чоловіком, вона в розпачі не може зрозуміти, як найчистіше почуття може розлучати коханих.

Характерно, що Флорія Емілія постійно цитує «Сповідь» самого Августина Аврелія, критикує його релігійно-філософські догми зі своїх позицій, які відрізняються людською логікою, чистотою самої людини. Без особливих претензій і з гідністю, вона порушує значну проблему вибору між наукою і любов’ю, раціональним і емоційним, але по суті між живим і паперовим, людським і віддалено небесним.

Варто віддати належне, що авторка листа є дуже освіченою особистістю, чим не особливо хизується. Її лист сповнений прихованими цитатами й алюзіями на літературу й філософію того часу. Відчутно, що вона добре володіє мовою й використовує всі її зображальні й аналітичні можливості.

Юстейн Ґордер як проникливий письменник і дослідник людської душі задає в післямові кілька слушних питань, на які навіть цікаво давати відповіді. Наприклад, чи відіслала Флорія листа до Аврелія? На мою думку, ні. Це той випадок, коли лист стає окремим закритим твором, якому не потрібно фізичного адресата. Це скоріше внутрішня розмова, аби надати всьому правильних позицій. Навіть якщо вона відіслала листа, то не отримала жодної відповіді, – через книгу відчувається той сором, який охопив би Аврелія при читанні листа.

Чи існує ще оригінал? Що трапилося потім? Як Аврелій повівся із Флорією? Це ще питання, які ставить Ґордер. Проте мене зворушує уривок із самого тексту, де є питання самої Флорії Емілії, хоч і риторичне: «Пам’ятаєш, ми стояли внизу на Форумі і дивилися, як сніг укриває цісарські палати? Я змерзла, Ти помітив це і міцно пригорнув мене до себе, так міцно, що я відчула, як гаряча кров стугонить у Твоїх жилах. Пригадую, я обернулася до Тебе й сказала, що Ти не маєш сорому. Але прагнула того ж, ми мали єдину волю, хоч і були двома різними людьми». Це лірична правда просвітлої людини, усе інше теж правда, може, реальність, але інша – життєва. Відхилення людини від дійсності заради любові є найбільшим її подвигом, що й доводить ця книга.

Олексій Гавриленко

Поделиться в facebook'е Поделиться вконтакте Поделиться в twitter'е

Комментарі читачів:

  1. Юля Шутенко
    03.03.2010 в 11:37 am

    Дякую за рецензію!
    Невже ви думаєте, що справді Гердер знайшов цього листа?
    Мені здається, це його вигадка, літературна містифікація.
    Твір вражаючий! Вартісний.

  2. абирвалг
    03.03.2010 в 7:10 pm

    До речі, ви маєте рацію, але Гордер все ж пише, що знайшов. Так і було.

Щоб залишити свій коментар, будь ласка, увійдіть через аккаунт Vkontakte чи Facebook

*

code

Соцмережi
artarsenal bookforum publish messe