Читомо > Видане > Чому це непристойно: 5 відомих книжок, які було притягнуто до суду

Видане

Чому це непристойно: 5 відомих книжок, які було притягнуто до суду

19.01.2018 0 Автор:

Велику кількість книжок було заборонено чи піддано цензурі, однак кількість спроб це зробити була значно більшою. Цікаво дослідити, за що саме ті чи інші книжки притягались до суду. Зрештою, «непристойність» – досить широке поняття. То що ж це було? Певна кількість поганих слів? Надмірна сексуальність? Ось історії кількох досить відомих книг, які свого часу вважалися непристойними. Зазвичай справа в поганих словах, однак не обійшлось і без комунізму.

 

Девід Герберт Лоренс, «Коханець леді Чаттерлей»

2223

У 1960 році видавництво Penguin Books було притягнуто до суду відповідно до закону Великобританії про непристойні публікації з метою недопущення видання роману Д. Г. Лоуренса «Коханець леді Чаттерлей». Ця книга відома своєю відвертістю, і ці дівчата підтвердять це, але тоді питання було в тому, чи вона також є і літературою?

Вступне слово прокурора Мервіна Гриффіта-Джонса згодом стало знаменитим. «Дозвольте мені наголосити на деяких моментах від імені обвинувачення. Не ставтесь до цього питання надміру прихильно, великодушно, поблажливо чи старомодно. Погляньте на це так, як усі ми, я сподіваюсь, дивимось на речі сьогодні, а тоді, повертаючись до слів пана судді Девліна, «Ви повинні вирішити: варто толерувати цю книжку чи ні?».

Далі юрист продовжував стверджувати, що роман «може спричинити виникнення хтивих думок у тих, хто його прочитає», і що він «зводить на п’єдестал безладні зв’язки та перелюб, схвалює чуттєвість як чесноту, захищає та навіть заохочує грубість та вульгарність думок та мови».
Гриффіт-Джонс звернувся до присяжних з питанням: «Чи схвалили б ви прочитання цієї книжки вашими юними синами й дочками (адже дівчата читають не гірше від хлопців)? Чи це та книжка, яку б ви хотіли бачити на полиці у своєму власному домі? Чи це та книжка, яку варто прочитати вашій дружині чи служниці?» (Як виявилося, казати це було серйозною помилкою, адже присяжні належали не до того класу, що має вдома служниць).

Читайте також: Цензура і пропаганда в сучасному книговиданні: український та російський досвід

Він також поскаржився на тринадцять «епізодів сексуального зв’язку» у книжці, дванадцять з яких «описані до найдрібніших деталей, що не залишило й місця уяві». Однак Гриффіта-Джонса непокоїли не тільки сцени сексу. «Слово «трахати» та його похідні вжито не менше від 30 разів… «піхва» – 14 разів; «яйця» – 13 разів; «лайном та «телепень» – шість разів поспіль; «член»- чотири рази; «сеча» – тричі тощо». Також він зауважив, що багаторазове вживання слів «лоно» та «нутрощі», очевидно, не можна назвати ознакою хорошого письменника.

Захист, у свою чергу, викликав 35 свідків, серед яких були Ребекка Вест та Е. М. Форстер, для підтвердження літературної цінності книжки, і в результаті присяжні прийняли рішення виправдати роман.

 

Джеймс Джойс, «Улісс»

2223у

У 1920 році молода дівчина взяла в руки примірник літературного журналу The Little Review. Вона була приголомшена, прочитавши опублікований розділ з «Улісса» під назвою «Навсікая», і показала його своєму батьку, який, у свою чергу, показав журнал Джону Самнеру, секретарю Нью-Йоркського товариства боротьби з аморальністю. Це призвело до звинувачень в аморальності, висунутих виданню The Little Review, і, що важливо, звинувачень в порушенні закону Комстока, що забороняв пересилання непристойних матеріалів державною поштою США.

У суді Самнер стверджував, що роман був «настільки непристойним, розпусним, хтивим, брудним та огидним, що навіть хвилинний опис того, що в ньому відбувається, став би образою для суду, тим паче не варто, щоб таке увійшло в судовий протокол. Кевін Бірмінгем у своїй книжці «Найнебезпечніша книга: Битва за «Улісс» Джеймса Джойса» писав, що суддя вирішив вивчити журнал особисто.

Читайте також: Під час війни цензура неминуча? – письменники про цензуру і самоцензуру

У своєму есе «Мистецтво і закон» Джейн Гіп, одна з редакторок журналу, визнаних винними у порушенні закону Комстока, написала: «Ця справа досить іронічна. Нас обвинувачують у тому, що ми опублікували на сторінках журналу думки молодої дівчини. Її думки та дії, а також рефлексії, породжені свідомістю чутливого містера Блума. Якщо молода дівчина розбещує когось, то чи це означає, що вона також розбещена? Молода дівчина, вигадана паном Джойсом, невинна, проста, ще дитина…».

Для досвідченої людини розділ Джойса видаватиметься записом найбільш простих, неминучих сексуальних помислів… Джойс не навчає нас якихось давньоєгипетських збочень і не винаходить нових. Ви всюди можете побачити дівчат у мереживних чи шовкових панчохах, сукнях з відкритими плечима й руками, у купальниках; і у чоловіків під враженням цього виникають певні думки та емоції всюди, і нечасто це буває так делікатно й тільки в уяві, як у містера Блума – і нікого при цьому не вважають зіпсованим.

Містер Самнер видається досить порядним хлопцем… такий серйозний, безбарвний і виснажений, так наче все своє життя провів, обурюючись емоціями. Стовідсотковий американець, який вірить, що заперечення, обурення та мовчання щодо питань сексу роблять його праведним.

 

Вільям С. Берроуз, «Голий ланч»

22

У 1962 книжку було притягнуто до суду в Бостоні через звинувачення у непристойності. І хоча Аллен Гінсберг та Норман Мейлер стали на захист твору, процес було програно. Вищий суд Бостона постановив: «Голий ланч» може викликати хтивий інтерес у збоченців та тих, хто таким цікавиться. На нашу думку, це вкрай вульгарний твір, тим паче, що автор сам називає його «брутальним, непристойним та огидним». Проте через кілька років це рішення було скасовано Вищим судом Массачусетсу, який постановив, що яким би непристойним роман не був, та все ж він має літературну цінність.

Більше деталей про те, що ж такого «брутального, непристойного й огидного» містив роман, можна було дізнатись через два тижні після розгляду справи у бостонському суді. Відбувся ще один процес у Лос-Анджелесі, під час якого прокурор звернувся до суду зі звинуваченням в тому, що «наведені далі слова вжито в книжці 234 рази на 235 сторінках… Трахати, лайно, срака, піхва, член, мудак, підар. Двісті тридцять чотири рази на двісті тридцяти п’яти сторінках».

 

 

Кетлін Вінзор, «Назавжди твоя Ембер»

222

Роман «Назавжди твоя Ембер» був одним із бестселерів 1940-х років, і той факт, що книжку було заборонено в чотирнадцяти штатах, ймовірно, цьому тільки посприяв. Першим зі штатів, що вдався до заборони роману, став Массачусетс. Ніколь Мур у книзі «Бібліотека цензора» зазначає, що генпрокурор штату нарахував «70 згадок про статевий акт, 39 позашлюбних вагітностей, 7 абортів, 10 описів того, як жінка роздягається на очах у чоловіка, та 49 «різного роду неприйнятних уривків» включно з (за словами одного з міністрів Австралії, де книжку теж було заборонено) «амурними сценами», «імпотенцією», «збоченнями», «непристойностями» та «грубістю» (Якби ж тільки ми могли забороняти політиків за ось це, останнє).

Однак сама Вінзор була збентежена такими оцінками. «Я описала всього дві сцени сексу, – говорила авторка, – однак мій видавець викинув обидві, замінивши їх натомість еліпсисами. У ті дні всі проблеми можна було вирішити за допомогою еліптичних речень…»

 

Дж. Д. Селінджер, «Ловець у житі»

2223у4

У своїй книжці про Дж. Д. Селінджера та його найвідоміший роман письменниця Рейчел Хогард Рейф визначає «чотири основні причини» постійної цензури «Ловця у житі»: мова, скандальні епізоди, Голден як погана рольова модель та заперечення головним героєм «американських цінностей». Вона зазначила, що «з 1966 року по 1975 рік було зроблено 41 спробу втримати «Ловця у житі» трохи далі від державних навчальних закладів. Таким чином книжка отримала статус такої, що «найчастіше заборонялася у школах» протягом цих років.

А тепер трохи прикладів:

  • У 1962 році один з батьків учня у Темпл-Сіті, штат Каліфорнія, схарактеризувати мову твору як «грубу, профанну й непристойну» і звинуватив роман у критиці «устрою домашнього життя, вчительської професії, релігії тощо».
  • У 1963 році батьки у Колумбусі, штат Огайо, вимагали заборонити роман, оскільки він «антибілий».
  • У 1972 році батьки із Массачусетсу заявили, що жодна юна особа не може читати цю «абсолютно огидну й абсолютно непристойну» книжку без загрози «бути травмованою».
  • У 1978 році, небайдужий громадянин в Іссаці, штат Вашингтон, «виявив 785 випадків богохульства і стверджував, що включення роману у шкільну програму є «частиною глобального комуністичного плану». До слова, в 1981 році в окрузі Джексон, штат Флорида, роман Орвелла «1984» теж звинувачували в «прокомуністичності».
  • А ще на 32 сторінці роману принаймні тричі вжито прокляття. Як розпусно.

 

Авторка: Емілі Темпл

Переклала Алла Костовська за публікацією lithub.com

 

 Читайте також: Непристойна проза: чому науковий нон-фікшн продають із маркуванням «18+»

Поделиться в facebook'е Поделиться вконтакте Поделиться в twitter'е

Щоб залишити свій коментар, будь ласка, увійдіть через аккаунт Vkontakte чи Facebook

*

code

Соцмережi
artarsenal bookforum publish messe