uncategorized

Наприкінці листопада видавництво «Грані-Т», яке останнім часом нагадувало про себе нечасто, видало нову книжку Оксани Лущевської – «Авіа, пташиний диспетчер». Точніше, повість була написана ще торік, але матеріалізувалася тільки зараз, і не в останню чергу завдяки роботі художниці Віолетти Борігард.

Лущевська О. Авіа, пташиний диспетчер / Оксана Лущевська. Намалювала Віолетта Борігард. – К. : Грані-Т, 2015. – 92 с., іл.

Це історія про неповносправного голуба Авіа, який втілює свою ідею-мрію в життя, знаходить сродну працю і стає незамінним птахом в аеропорту. Авіа не cxожий на героя, що викликав би захоплення – якийсь тюхтій, нездатний досягати своїх цілей самотужки: ідею створити пташину диспетчерську він і не намагається реалізовувати, до здійснення цієї «мрії» його штовхає громада і преса. Та й взагалі Авіа здається не надто впевненим у собі та геть не соціалізованим – він цілими днями захоплено спостерігає за польотами бориспільських лайнерів та птахів. Навіть і не віриться, що назва книжки справдиться.

Але ця книжка не про невдах, а радше про те, що успіх можливий не тільки для «народжених успішними». Авіа – чудовий прототип дитячих комплексів, невпевненості в собі, яка переслідує більшість підлітків, які почуваються «не такими». А для цього, як ведеться, не обов’язково бути неповносправним: крок вліво, крок вправо – і ти вже аутсайдер. До речі, тема неповносправності подана напрочуд делікатно, можливо, навіть менш нав’язливо, ніж у цьому відгуку. «Неповносправний» в цьому випадку не означає, що головний герой прикутий до інвалідного візка, він просто не дуже вправно літає. Тому сюжет не виглядає штучно вибудованим навколо проблеми мобільності чи в дусі номінантів на The Dolly Gray Children’s Literature Award.

Недолік та випадковість (клапоть газети із заміткою про авіадиспетчерів, який доля вітром тицяє голубові в пику) наштовхують Авіа на думку про альтернативу власним польотам: якщо він не може літати, то чому б не зробити так, щоб інші птахи в небі почувалися безпечніше. Тут, щоправда,  недорозкрита тема пташиних польотів, бо місцеві жителі не просто пурхають у повітрі, але якимось чином працюють у небі. Окрім того, не надто очевидною видається небезпека птахам літати пліч-о-пліч, адже набагато непередбачуванішим є сусідство з літаками.

Але, за авторським задумом, найбільша небезпека криється в появі зухвалого крука Шаха, що прилетів до Борисполя і, прагнучи налякати пташок і змусити їх працювати на нього, «підрізає» і таранить місцевих птахів. Така собі нечесна боротьба за сферу впливу. Небезпеку опинитися в пазурях Шаха відчувають усі пернаті, і за справу беруться журналісти. Відповідно, уся ситуація побіжно знайомить читача з професіональними категоріями: хорошою і поганою журналістикою, винахідництвом та бізнесом, і, що найважливіше, із взаємодією, що справді призводить до правильних рішень і дій, а зрештою – до успішних проектів.

Одним з ключових персонажів повісті є пані Док, канарка-журналістка, яка комусь може навіть асоціативно нагадати героїню серіалу Newsroom продюсера Маккензі (Мак) – вона чесна журналістка, нетерпима до проявів непрофесіоналізму та бульварності, впевнена у собі, а заодно і в Авіа. Саме вона підштовхує його ворушитися, а не сидіти, склавши крила.

До речі, про крила. Текст рясніє численними фразеологізмами та новотворами на пташиний манер: змайструвати щось «власнокрил», «розвести крилами», «з доброго крила» тощо. Гру з ідіомами української мови особливо оцінять ті, хто за шкільною програмою уже мав перше знайомство з фразеологією.

Важко собі уявити, що книзі передував авторський рукопис – складається враження, що «Авіа, пташиний диспетчер» писалася й ілюструвалася одночасно. Складно пригадати настільки ж вдалий приклад взаємодії і порозуміння автора, художника, верстальника і видавця в процесі створення дитячої книжки для українського ринку.

Завдяки оформленню Віолетти Борігард складна архітектоніка тексту (власне оповідь, коментарі, інтерв’ю, «прямі включення», плани й тести)  зрозуміла і послідовна. Видавець анонсував книжку як повість з елементами коміксу, але «Авіа» дуже кінематографічна і більше нагадує мультфільм. І цей стиль в оформленні витриманий від першої до останньої сторінки, навіть на звороті палітурки – цитати-відгуки від впливових пташок з газети «Щебет і факти», каналу «З птахами поруч» та руху «Птахи та пончики».

З недоліків книжки – погана читомість тексту на вступному розвороті через насиченість кольору тла і одна технічна крапка замість коми. Словом, їх практично нема.

• тим, хто вважає, що успіх недосяжний
• тим, кому інтерес до книги відбили мультики
• усім, хто не вміє літати

• любителям суцільного тексту
• шанувальникам медитативної нединамічної прози
• пташкам низького польоту

Фото з галереї: Віолетта Борігард